Отже, я підписав і далі тільки дивився, як він причіплює скобками до моєї особової картки формуляр асигнування, а потім приймає в мене присягу, а потім я вже й солдат. Я гадав, мене відправлять у Нью-Джерсі, де військові будували мости, оскільки війн, у яких слід було б битися, тоді не було. Натомість я потрапив у Деррі, штат Мейн, у п'яту роту.
Батько зітхнув і посовався у своєму кріслі, великий чоловік із сивим волоссям, що кучерявилося в нього щільно при голові. На той час наша ферма була однією з найбільших ферм у Деррі, ми мали, либонь, найкращу ятку сільськогосподарської продукції південніше Бенгора. Ми всі втрьох важко працювали, а під час жнив батько мусив наймати ще й помічників, і ми були успішні.
Він сказав:
— Я повернувся сюди, тому що бачив Південь і бачив Північ, і ненависть була однакова й там, і там. То не сержант Вілсон мене в цьому переконав. Він був не чим іншим, як просто засранцем із Джорджії, який, куди б він не перебирався, тягнув із собою Південь. Йому, щоб ненавидіти ніґґерів, не треба було перебувати південніше лінії Мейсона-Діксона[440]. Він просто ненавидів. Ні, то пожежа в "Чорній мітці" переконала мене в цьому. Розумієш, Майкі, певним чином…
Він кинув погляд поза мене, на матір, котра сиділа там, плела. Вона не підводила очей, але я розумів, що вона уважно все слухає, і батько це знав також, я гадаю.
— Певним чином саме та пожежа зробила мене справжнім чоловіком. Шістдесят людей загинуло в тій пожежі, вісімнадцять із них з п'ятої роти. Насправді після того, як пожежа закінчилася, ніякої роти не залишилося. Генрі Вітсан… Сторк Енсон… Ален Сноупс… Еверет МакКаслін… Гортон Сарторис… усі мої друзі, всі загинули в тій пожежі. І пожежа та була влаштована не сержантом Вілсоном і його впертими приятелями з кукурудзяних штатів. Її було влаштовано деррійською філією мейнського "Легіону Білої Гідності". Деякі з дітей, разом із якими ти ходиш до школи, синку… це їхні батьки чиркали тими сірниками, якими було підпалено "Чорну мітку". І я зараз кажу не про бідних дітей, аж ніяк.
— Чому, тату? Чому вони це зробили?
— Ну, почасти тому, що це Деррі, — сказав батько, хмурячись. Він повільно розкурював люльку, трусив дерев'яним сірником. — Я не знаю, чому це сталося тут; я не можу цього пояснити, але в той же час я цим не здивований. Розумієш, "Легіон Білої Гідності" — це була така північна версія Ку-Клукс-Клану. Вони маршували в таких самих білих халамидах, так само палили хрести, так само слали повні ненависті листи чорним мешканцям, які, на їхню думку, вивищувалися понад власний стан, або бралися за роботу, гідну білих людей. Інколи вони закладали динамітні заряди у тих церквах, де проповідники говорили про рівність чорних. У більшості історичних книжок частіше розповідається про ККК, аніж про "Легіон Білої Гідності", і багато людей навіть не знають, що таке явище існувало. Я думаю, це тому, що більшість книжок з історії написано мешканцями північних штатів, а їм соромно.
Найпоп'лярніше це було у великих містах і промислових районах. Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Детройт, Балтимор, Бостон, Портсмут — там усюди малися власні ложі. Намагалися вони зорганізуватися і в Мейні, але Деррі стало єдиним містом, де вони мали бодай якийсь успіх. Ага, якийсь час існувала доволі славна ложа у Льюїстоні (приблизно в той самий час, коли трапилася пожежа у "Чорній мітці"), але вони не переймалися тим, що ніґґери ґвалтують білих жінок або займають робочі місця, які мусили б належати білим, тому що там не жило жодних ніґґерів, не було про що говорити. Льюїстон турбувався бродягами-волоцюгами, а також тим, що ті, кого називали "бонус-армією"[441], об'єднаються з тими, кого називали "армією комуністичних покидьків", до яких вони зараховували кожного, хто не мав роботи. Легіонери гідності зазвичай виганяли з міста таких хлопців, щойно вони там з'являлися. Інколи засовували їм ззаду в штани отруйного плюща.
Інколи підпалювали на них сорочки. Ну, а тутешній Легіон після пожежі в "Чорній мітці" доволі підупав. Справи вийшли за край, розумієш. Як воно часом буває в цьому місті, — він помовчав, пихкаючи люлькою. — Це так, Майкі, наче той "Легіон Білої Гідності" був просто якоюсь черговою насіниною, що знайшла для себе тут родючий ґрунт. Це був рядовий клуб заможних людей. А після тієї пожежі вони поховали свої халамиди, вибілювали брехнею одне одного й справу зам'яли, — тут уже в його голосі з'явилося лихе презирство, що змусило мою матір насуплено підвести голову. — Та й врешті-решт, хто загинув? Вісімнадцять армійських ніґґерів, чотирнадцять чи п'ятнадцять міських ніґґерів, чотири музиканти з ніґґерського джаз-бенду… та якась купка любителів ніґґерів. Яке це мало значення?
— Вілле, — м'яко проказала мама. — Досить уже.
— Ні, — заперечив я. — Я хочу послухати.
— Час уже тобі лягати спати, Майкі, — сказав батько, куйовдячи мені волосся своєї великою, жорсткою рукою. — Я тілько хочу тобі сказати ще одне, хоча не думаю, що ти це зрозумієш, бо не певен, що розумію це сам. Те, що трапилося того вечора в "Чорній мітці", яким би жахливим воно не було… насправді я не думаю, що воно трапилося тому, що ми чорні люде. І навіть не тому, що "Мітка" стояла близенько поза Західним Бродвеєм, де жили тоді, та й сьо'дні живуть багаті білі деррійці. Я не думаю, що "Легіону Білої Гідності" так добре велося тут, бо в Деррі ненавиділи чорних і зайд дужче, ніж у Портленді, чи в Льюїстоні, чи в Брансвіку. Усе через тутешній ґрунт. Здається, огидні речі, болючі речі вельми добре квітнуть на ґрунті цього міста. Я роками знову й знову думав, чому так. Я не знаю, чому воно так… але це так. Одначе є тут і гарні люде також, і тоді тут гарні люде жили. Коли потім були похорони, прийшли тисячі людей, і приходили вони до чорних так само, як і до білих. Підприємства закривалися більш як на тиждень. Обпечених лікували в шпиталях безкоштовно. Приносили кошики з харчами й листи зі співчуттями, щиро написані. З різних боків подавали допомогу. Тоді ж я познайомився з моїм другом, Дьюї Конроєм, а ти знаєш, що він білий, як ванільне морозиво, але для мене він як рідний брат. За Дьюї я б життя поклав, якби він мене про це попросив, і хоча ніхто насправді не може знати серця іншої людини, гадаю, і він за мене поклав би життя, якби до такого дійшло.