І зараз він діяв, як завжди, ще з осені й узимку київські дереводіли підняли на кручі, законопатили й посмолили його хеландії, а ранньої весни спустили їх на воду. Тижнів зо два після цього смерди возили з склепиш, купця на торзі й вантажили на хеландії куплені руські добра. Прийшов день, повіяв горішній вітер, і купець, тричі перехрестившись на схід, велів рабам-гречинам рушати в дорогу.
Це було на світанні. Ніхто в Києві не проводжав купця — він робив свою справу, город прокидався, думав про наступний день. Хеландії зробили півколо на Почайні, випливли на плесо Дніпра, полинули під вітрилами до затягнутого туманами пониззя.
Купець Феодор стояв на настилі однієї з передніх лодій, вдивлявся вдалину. Коли ж хеландії од'їхали вже далеко від Києва й попливли мимо безлюдних, вкритих молодою зеленою паростю берегів, він спустився вниз, повернувся на палубу разом із жінкою, одягнутою в темну туніку, з покривалом на голові.
— Тут немає нікого з русів? — запитала жінка.
— О ні, — відповів купець Феодор, — мої раби тільки греки, на цей раз я не брав навіть у князя дружини.
Жінка підняла покривало — це була жона князя Яро-полка Юлія.
— І скоро ми будемо в гирлі Дніпра?
— Ні, княгине, не скоро, шлях туди забере не менше ніж два тижні.
Княгиня Юлія, що, либонь, замучилась у тісній комірчині під насадом, жадібно дихала свіжим дніпровським повітрям, дивилась удалину, де на тлі голубого неба вимальовувались обриси гір, стін города Києва.
— Так краще, — відповідаючи на власні, либонь, думки, промовила вона. — Ні, я не могла далі бути в Києві... Та й чого? Дуже добре, патрикію Феодоре, що ти взяв мене, — вони ніколи не взнають, де я.
— А все ж, княгине, — сказав купець, — краще було б, аби ти їхала до Константинополя. Я певен, що тебе достойно зустрінуть і приймуть у Великому палаці.
— Ні, ні, — рішуче заперечила вона. — Я не хочу бути в Константинополі й туди не поїду... Ми домовились, патрикію, ти даси мені в гирлі Дніпра хеландію, на яку я покладу свої добра, даси надійну охорону, що одвезе мене в город Херсонес.
— Воля твоя, княгине, — промовив Феодор. — Я зроблю все, як ми домовились; через два тижні ти з своїми добрами будеш у Херсонесі.
Вітер дужчав, хеландії швидко летіли вперед, вдалині, позаду, ледь вгадувався город Київ.
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
1
І от купець Феодор знову в Константинополі, навантажені всіляким добром хеландії його стали на Суді, кілька днів раби вивантажували з них і везли на константинопольський двір купця Феодора хутра, меди, горючий камінь.
Проте вдома це вже не тільки купець, дізнавшись про його приїзд, проедр одразу ж запрошує патрикія Борея до Великого палацу, довго розмовляє з ним.
Проедр Василь дуже цікавиться Руссю, розпитує про Київ, землі й городи, князів.
— Між двома князями Русі — київським Ярополком і новгородським Володимиром — була велика війна. Князь Ярополк убитий, нині в Києві й на всю Русь є один князь — Володимир.
— Він син Святослава?
— Так, він син Святослава й рабині... Проедр здригається.
— І пішов, либонь, у свого батька?
— Мабуть, що так... У Києві християни моляться потай, князь Володимир зробив біля города требище всіх богів.
— І йому нині підвладні всі землі?
— Ні, проедре! Війна на Русі привела до того, що деякі землі відмовились платити Києву дань, в цей же час, як тобі, мабуть, відомо, Польща захопила чимало руських городів, там, чув я, є й німецькі рицарі — проповідники папи римського.
— Папа Бенедикт і імператор Оттон поспішають, — незадоволено буркотить проедр. — Чого ми не змогли зробити, вони вже встигли... А що робить Володимир?
— Він збирається йти війною на Польщу, землі, які відпали, також треба повернути.
Проедр витирає шовковою хусткою спітніле чоло.
— Наше щастя в тому, що вони будуть ще гризтися між собою. О, коли б вони сварилися більше, довше, — в цьому наш порятунок.
Але він одразу й замовкає, — негоже розповідати все купцеві, проедр хоче дізнатись у нього більше новин про Русь.
— А як наша дівиця Юлія? — цікавиться проедр.
— Царівна? — сміється Феодор.
— Царівна з Перу, — сміється й проедр.
— Дівиця Юлія зробила все, що мала зробити, — відповідає Феодор, — і, либонь, ще може дещо зробити.
— Що саме?
— Вона народила сина.
— Від князя Ярополка?
На обличчі Феодора блукає загадкова посмішка.
— У Києві всяк говорять про цю дитину — одні називають її сином Ярополка, інші кажуть, що вона від Володимира, — син двох отців.
— Почекай, патрикію! Юлія була жоною князя Ярополка, а князь Володимир...
— Князь Володимир має іншу жону, але після смерті Ярополка полюбив Юлію.
— Тоді нині його жона Юлія?
— Ні, до нього незабаром приїде перша жона, а Юлія залишила Київ.
— Надіюсь, ти не привіз її до Константинополя?
— О ні, проедре, коли б вона навіть просила, я не повіз би її сюди... На одній з моїх хелавдій Юлія попрямувала до Херсонеса.
— Це добре, нехай сидить там... А син її з нею?
— Ні, він залишився в Києві й живе при дворі князя Володимира.
— Син нашої жони Юлії живе при дворі князя Володимира? Це добре, патрикію Феодоре. За цю дитину нам варто поборотись. І про Юлію слід пам'ятати. Ти, Феодоре, скоро повернешся до Києва?
— Скоро, проедре.
— Пам'ятай про сина Юлії. І про Володимира ми мусимо все знати... Я надіюсь, дуже надіюсь на тебе, патрикію...
2
Проедр Василь немарно так докладно розпитував патрикія-купця Феодора про Русь — становище в імперії чимдалі важчало, проедр боявся за власну долю, життя.
Темна грозова хмара вставала з півдня, де в Малій Азії оголосив себе імператором Вард Склір.
Проедр Василь знав цього полководця — він ніколи не діяв наогляд, а повільно збирав сили, підкрадався до ворога, умів обрати найкращу годину й нападав, як буря.
Нині, оголосивши себе імператором, Вард Склір не з'являвся на берегах Босфору, але проедр Василь знав, що він збирає в Малій Азії сили, рано чи пізно піде на столицю імперії.
Непокоїла Константинополь і найближча сусідка — Болгарія. Візантії доводилось тепер розплачуватись за те, що імператор Никифор Фока порвав мир з Болгарією й оголосив їй війну, за те, що він же накликав руського князя Святослава покоряти болгар, — русів і болгар він не посварив, навпаки, гнів їх разом обрушився на Візантію, імператору Іоанну Цимісхію надто дорогою ціною довелось купувати мир з князем Святославом.