– Можна йти берегом. Там є плоди.
До Ральфа підійшов Біл.
– Чому не можна трохи побути тут?
– Ага.
– Зробимо фортецю…
– Тут нічого їсти, – відрізав Ральф, – і нема сховку. Зовсім мало свіжої води.
– Вийшла б чудова фортеця.
– Можна б зіпхнути камінь-другий.
– Прямо на місток…
– Я сказав, ходімо! – люто гарикнув Ральф. – Треба точно впевнитися. Ну, ходімо!
– Давайте залишимось тут…
– Назад, у курінь…
– Я втомився…
– Ні!
Ральф гепнув кулаком по каменю, аж здер шкіру на пальцях. Та він не відчув болю.
– Я ватажок. Треба точно впевнитися. Хіба ви не бачите гори? Там не видно сиґналу. А в морі може бути корабель. Чи ви всі подуріли?
Хлопці щось непокірно бурмотіли, тоді по вмовкали.
Джек повів їх униз, потім через місток.
Розділ сьомий
ТІНІ ТА ВИСОКІ ДЕРЕВА
Стежка, яку вторували свині, бігла по той бік гори попри безладне нагромадження скель над самою водою, і Ральф радів, що перший по ній іде Джек. Коли б не чути, як берег повільно засмоктує хвилі, як вони з клекотом вертаються назад, коли б забути, які похмурі й неходжені зарості папороті заснували стежку з обох боків, тоді, мабуть, можна б на якийсь час викинути з голови звіра й помріяти. Сонце вже перекотилося за зеніт, і полуднева спека скувала острів. Ральф по ланцюжку передав Джекові наказ, і, підійшовши до плодів, вони всією компанією зупинилися і перекусили.
Коли сіли, Ральф уперше за день відчув нещадну спеку. З відразою він стяг із себе сіру сорочку і замислився – а чи не ризикнути б її випрати. Спека стояла пекельна навіть як на цей острів. Ральф сидів і думав, який він занехаяний. От якби мати ножиці, підстригтися – відкинув назад свою гриву, – підстригти це брудне волосся зовсім коротко – їжачком. От якби приготувати ванну, поніжитися у ній, відшаруватися з милом. Він провів язиком по зубах і подумав, що не завадила б зубна щітка. А нігті…
Ральф повернув руки долонями вниз і вивчав свої нігті. Вони були скусані до м'яса, хоч не пригадувалося, коли він повернувся до цієї звички, коли дав собі волю.
– Так недовго й до того, щоб смоктати пальці…
Крадькома озирнувся навкруг. Здається, ніхто Не чув. Мисливці сиділи й напихали животи легкою їжею, намагаючись запевнити себе, що банани та інші плоди, оливково-сірі, драглисті, сповна відновлять їхні сили. Взявши за взірець свою колишню чистоту, Ральф оглядав усіх. Вони були брудні, та грязюка не впадала в око, як на тих хлопчаках, що тільки-но вивалялися в болоті чи ганяли в сильний дощ по вулиці. Бажання зразу запхати котрогось із них під душ не виникало, і все ж – волосся надто довге, скуйовджене, то тут, то там у ньому заплутався якийсь листочок або патичок; обличчя – сяк-так вимиті соком плодів та потом, але в менш приступних місцях позначені брудотою, наче тінями; одяг приношений, як у нього, задубілий від поту, вбраний не задля пристойності чи зручності, а просто за звичкою; шкіра на тілі зашерхла від солоної води…
Серце йому стислося, коли він відкрив для себе, що все це має за норму і давно не надає йому значення. Він зітхнув і жбурнув гілку, з якої позривав плоди. Мисливці потихеньку відходили в ліс чи ховалися за скелі, справляючи потребу. Він відвернувся, задивився на море.
Тут, з другого боку острова, панорама була цілком інакша. Чари туманного мрева не витримували холодних вод океану, й обрій синьою смугою міцно врізався в небо. Ральф плентався вниз до скель. Там, майже на одному рівні з морем, можна було стежити, як з глибини без упину виринають і накочуються морські хвилі. Завширшки з милю, вони не ламались і не пускали баранців на мілководді. Мандрували собі поза острів, немовби зовсім не зважали на нього, ніби поспішали в інших справах, та насправді нікуди вони не прямували – то поважно здіймався й опадав цілий океан. Ось хвилю засмокче під берег, повертаючись, вона впаде каскадами й фонтанами води, осяде між скелями, розчеше морські трави, наче сяйливе волосся, тоді на мить затихне, збереться на силі, піднесеться з ревом, непереборно здійнявшись над брилами й скелями, випнеться на невеликий уступ, нарешті запустить руку прибою в глиб невеликого жолоба, щоб зовсім близько, за якийсь ярд від Ральфа, пальцями бризок торкнутися землі.
Ральф поглядом стежив за тим, як хвиля за хвилею вода піднімалася й опадала, доки не очманів від морської далечі. Поступово безмежжя цих вод заполонило його уяву. Тут відбувався поділ, лежала перепона. По той бік острова, огорнутого полудневим міражем, за надійним щитом тихої лаґуяв можна мріяти про порятунок; тут, перед лицем тупої безглуздості океану за милі й милі від світу, ти знищений, безсилий, приречений…
Саймон заговорив йому прямо в вухо. Ральф помітив, що до болю обіруч учепився в камінь, зігнувся всім тілом, аж м'язи напнулися на шиї і в напруженні розкрився рот.
– Ти ще повернешся додому.
При цих словах Саймон кивнув. Він схопився руками за скелю, що нависала трохи вище, вкляк на одне коліно, а другу ногу спустив униз і майже діставав нею до Ральфа.
– Розумієш, він такий великий…
Саймон кивнув:
– Усе одно. Ти повернешся назад, от побачиш. Так мені принаймні здається.
Тіло Ральфові поволі відпружилось. Він глянув на море і гірко всміхнувся до Саймона.
– Ти що, маєш у кишені корабель?
Саймон вишкірився і похитав головою.
– Звідки ж ти знаєш?
Саймон усе мовчав, а Ральф кинув різко:
– Тобі клепки бракує.
Саймон відчайдушно захитав головою, цупка чорна грива заметалася врізнобіч по обличчю.
– Ні. Не бракує. Просто мені здається, ти повернешся назад, неодмінно.
Якусь мить більш нічого не говорилось. І раптом вони всміхнулися один одному.
З кущів пролунав Роджерів голос:
– Бігом, подивіться!
Коло стежки, де ходили свині, земля була зрита, парували купки посліду. Джек майже любовно схилився над ними.
– Ральфе, хоч ми полюємо на інше, нам однаково потрібне м'ясо.
– Ну, якщо по дорозі, можна й пополювати.
Знову рушили далі, згадка про звіра налякала мисливців, зі страху вони трохи збилися докупи, а Джек кинувся вперед на пошуки. Йшли повільніше, НІЖ хотілося Ральфові; та по-своєму він навіть радів, що можна потинятись, бавлячися списом. Незабаром Джек наскочив на щось у його ділі непередбачене, хід зупинився. Ральф прихилився до дерева і враз задрімав, замарив. За полювання відповідає Джек, і ще залишиться час зійти на гору…