Вогняний бог Марранів

Страница 40 из 42

Александр Волков

По всьому Смарагдовому острову й околицях пішла чутка, що Великий Урфін (Джюс уже не називав себе вогняним богом) зробить для свого війська незвичайне повідомлення. Воно торкається всіх його вояків, і хто не з'явиться, хай нарікає на себе.

У призначений час усі Маррани зібралися на рівнині перед Смарагдовим островом. Урфін з явився в супроводі Тупотуна і дерев'яного кур'єра Вереса. Він піднявся на високу трибуну, і всі вояки звернули до нього погляди. Урфінове обличчя виказувало глибокий смуток. Помовчавши якийсь час, щоб запалити цікавість, Урфін розпочав гучним голосом:

— Горе, горе! Любі мої Маррани, я прийшов до вас із жахливою звісткою! — Слухачі захвилювалися. — Знайте, мої дорогі, що командир залишеного мною у Фіолетовій країні загону доблесний Бойс загинув! Так, не стало нашого Бойса, чемпіона із стрибків, неперевершеного кулачного бійця, мир тліну його!

Натовп очікувально мовчав. Чи варто було збирати стільки людей, щоб повідомити про смерть одного Стрибуна? Та Урфін був досвідчений оратор. Підвищивши голос, він вів далі:

— Це ще не все! З Бойсом загинув весь його загін, усі п'ятдесят славних вояків, котрі мусили тримати в покорі захоплений край. Усіх їх убили підступні Мигуни, вбили по-зрадницькому, заманивши у засідку!

Ця звістка справила сильне враження. Багато вояків, які мали у загоні Бойса родичів та друзів, почали потрясати кулаками й вигукувати погрози.

— І це ще не все, любі мої Маррани! Люті Мигуни вчинили наругу над тілами вбитих: вони розрубали їх на шматки й згодували свиням!

Натовп несамовитій. У ньому знайшовся лише один поміркований; він насмілився запитати:

— А може, все це неправдиві чутки?

— Неправдиві чутки?! — Урфін витяг на трибуну Вереса. — Ось свідок! Це мій кур'єр, він щойно повернувся з країни Мигунів. Говори, Вересе!

І чоловічок, заїкаючись, пробурмотів:

— Те, що каже Великий Урфін, свята істина!

Сталося так, що незадовго до цього Енні ввімкнула чарівний телевізор, щоб поспостерігати за Джюсом. Так вона робила щодня в обідні часи. Біля екрана збиралися Тім, Страшило, Дроворуб та інші друзі Енні.

Сцена, яку вони побачили того дня, вразила глядачів. Вони тремтіли від злості, слухаючи нахабні Урфінові вигадки. Але справа на цьому не скінчилась. Натовп Марранів гримів і шаленів. Вгамувавши юрбу, диктатор звернувся до дерев'яного кур'єра:

— А ще? Що ти чув там іще? Говори, мій добрий Вересе, не бійся!

— Я чув, повелителю, — тремтячим голосом промовив Верес, — що Мигуни хочуть іти війною на долину Марранів, щоб знищити там усіх старих, жінок і дітей…

Нема потреби говорити, що цю брехню продиктував Вересові Урфін.

— О-о! Смерть негідникам! Помсти! Помсти!!

Гвалт натовпу потряс всю околицю. Розлючені обличчя, роззявлені роти, стиснуті кулаки, підняті до неба. Урфін стежив за Марранами з посмішкою прихованого задоволення.

А там, за сотні миль, Страшило та його друзі дивились на екран із безсилим гнівом, з усвідомленням повної безпорадності. Вискочити б поряд з Урфіном на трибуну, примусити брехуна сказати правду…

А комедія тривала. Урфін виголосив довгу промову. О, він мав хист до красномовства! Він закликав Марранів помститися за вбитих братів і врятувати від загибелі свій народ. Він звертався до родинних почуттів Стрибунів, а Стрибуни, хоч і були войовничим плем'ям, дуже любили своїх старих матерів і батьків, своїх дружин та дітей..

Все військо, як одна людина, виявило готовність негайно виступити в похід. Дали згоду навіть ті, хто нещодавно завів сім'ю. Урфінові ледве вдалося переконати одну сотню Марранів залишитися на Смарагдовому острові, щоб зберегти тут владу короля.

— Що ж, гогуватимемось до ворожого нашестя, — похмуро сказав Страшило, коли екран телевізора згас.

Немає потреби говорити, що Страшило, визволений з полону, відразу був оголошений правителем Смарагдової країни. Кагги-Карр поступилася йому повноваженнями і тепло привітала з поновленням на високому посту.

Із свого боку Страшило розчулено дякував гаві за її неоцінимі послуги під час керування країною.

— Та що там балакати! — Страшило аж задихався, перелічуючи подвиги гави. — Я засновую орден "Золотого вінка", і першим його кавалером буде наша люба і шановна Кагги-Карр. Тільки-но ми розправимося з У фіном цей орден викують найкращі ювеліри країни, оздоблять його чистої води діамантами, і він засяє на голові. нашої дорогої подруги…

Кагги-Карр так розчулилась, що з її чорних очей викотились дві сльозинки.

— Крім того, — вів далі Страшило, — на згадку про заслуги Кагги-Карр я від імені мешканців Смарагдового острова обіцяю, що будь-якій вороні, котра з'явиться в межах міста, буде забезпечений найсердечніший прийом.

Цієї обіцянки свято дотримуються на Смарагдовому острові досі.

ФІНАЛЬНА ГРА

рфінове військо поспішало до Фіолетової країни. Маррани не звертали із шляху, не заглядали на ферми, розташовані біля дороги; вояки поривалися помститися за полеглих товаришів, врятувати свою долину від ворожого нашестя.

Ані розмов, ані пісень не чутно в лавах: обличчя бійців були суворі. Урфін вміло підтримував войовничий настрій. Побоюючись, аби обдурені Маррани не дізналися правди, Джюс дав такий наказ:

— Ніяких переговорів з підступним противником! Одразу нападати й усе громити на своєму шляху. Вбивати зрадників нещадно!

Еот Лінг шастав, ніби пацюк, поміж розпалених ненавистю Марранів і приносив своєму господа реві лише втішні новини.

— Вони аж нетямляться від люті, — говорив блазень. — Як дійде до діла, буде забава! Погрожують за кожного свого сотню ворогів зі світу звести!

Задоволений Урфін потирав руки. Після розправи над Мигунами він усією силою повернеться на захід і підкорить собі рудокопів та Жуванів. Він відшукає засоби боротьби з драконами і Шестилапими, і горе тому, хто стане на його шляху!

Ген попереду забовваніли шпилі й вежі палацу, збудованого за давніх часів; він пережив багатьох володарів на своєму довгому віку. Колись, заволодівши палацом, Бастінда обгородила його високим міцним муром із залізною брамою, завжди зачиненою на замок. Ключ від замка чаклунка носила в кишені, а вночі ховала під подушкою.