Високий худорлявий старий з довгою сивою бородою відрекомендувався дітям:
— Ружеро, правитель країни рудокопів!
— О, я багато чула про вас від сестри, — жваво відгукнулась Енні. — Це ви були останнім Охоронцем часу в Підземній країні?
Ружеро усміхнувся:
— Я й не думав, що про мене ще пам'ятають там, за горами. Про це, звісно, подбала Еллі?
— А хто ж би ще? — промовив Тім. — У нас усі діти на фермах чудово знають імена підземних королів… І ваше, ясна річ, теж! — ґречно додав він.
Правитель запросив Енні й Тіма до себе в гості. Мулів поставили заряджатися на сонячному боці, і Артошко лишився їх охороняти.
Будинок Ружеро мав кілька прекрасно умебльованих кімнат, і в кожній під стелею висіли невеличкі кульки. Правитель пояснив, що вони освітлюють будинок уночі. Серед кольорів стін та меблів переважали яскраві: зелений, ніж ю блакитний, жовтогарячий… Напевне, за віки підземного полону рудокопам набридли бляклі, тьмяні барви Печери.
На честь знатних гостей Ружеро влаштував бенкет. Він попередив Енні й Тіма:
— Промови деяких моїх одноплемінників, можливо, видаватимуться вам дивними. Але я дуже, прошу вас бути серйозними, навіть якщо це буде, важко.
У великій залі за довгими столами зібралося кілька десятків людей. В напівтемряві і прохолодь кімнати рудокопи почували себе вільно, і Енні, помітила, що в них сміливі проникливі очі й обличчя, сповнені гідності.
Господар посадовив дівчинку між літніми людьми. Сусід зліва, гладкий, рудоволосий, відрекомендувався:
— Барбедо!
Другий, який сидів праворуч, мав густі брови і пасмо чорного волосся, що звисало на лоб. Він теж назвав своє ім'я:
— Ментахо!
Сусідами Енні за столом виявились двоє з останніх підземних королів! Енні мало не пирхнула, але попередження Ружеро подіяло, і вона стрималась.
На столах були різноманітні смачні страви: торти на великих тацях, фігурні пряники, пироги, юшка з черепахи, вази з чудовими фруктами, оладки з медом… Запивалися страви шипучим лимонадом.
Сусіди Енні намагалися розважити дівчинку розмовами. Колишній король Ментахо палко вихваляв своє нинішнє ремесло ткацтво.
— Який я гордий, люба Енні, — говорив Ментахо, — що я ткач і що всі мої предки були ткачами. Гадаю, що ткацтво — найважливіше діло на світі. Уявіть собі що не стало ткачів: люди вдягались би у звірячі шкури, як тисячі років тому. І розум їхній опустився б до рівня тварин.
— Ну-ну, Ментахо, не дуже хвалися, — весело гукнув один із гостей. — Не забувай про тих, хто вирощує льон!
А другий підхопив:
— Скажи, друже, що сталося б з твоїм крамом, якби не ми, кравці!
Застілля сміялось і гуло Увагою Енні заволодів Барбедо. Старий товстун виявився переконаним революціонером. Він говорив збуджено:
— Не розумію, чому ваші батьки та діди так довго терпіли королівську владу! Якби я жив у той час, я першим повстав би проти тиранів!
Томові й Енні видавалися смішними палкі промови Ментахо та Барбедо. Аж тепер вони зрозуміли, чому господар бенкету прохав їх поводитися поважно. Та ось що було дивовижно! Кілька десятків чоловік слухали колишніх королів, і наніть тіні посмішки не майнуло в чиїхось очах. Навпаки, люди співчутливо кивали головами і вставляли схвальні зауваження. Так, високу й чисту душу мав цей народ, що не одне століття вигартовувався у важких умовах життя під землею. Перевиховавши колишніх королів, перетворивши їх з паразитів і насильників на працелюбних ремісників, делікатні співгромадяни ні словом ні звуком не хотіли нагадувати їм про минуле, щоб не принизити їхню нинішню гідність Вони все зрозуміли і все пробачили.
Вражені благородством рудокопів, Тім та Енні принишкли й сумирно сиділи до кінця бенкету. Він закінчився увечері. Дочекавшись, поки господар провів гостей, Тім поділився з ним сумною новиною про те, що Урфін знову захопив Смарагдове місто.
— Мені давно відомо про це від Жуванів, — заявив Ружеро. — У нас з ними укладений договір, і ми допомагатимемо одне одному на випадок нападу ворогів.
— А що ви збираєтесь робити? — з тривогою запитала Енні. — Сестра розповідала мені, що Стрибуни — дуже сильний і войовничий народ.
— Ми приготували для них деякі сюрпризи, — посміхнувся Ружеро, — але про це нікому ані слова!
За декілька годин їзди Енні й Тім почули тупіт. З-за повороту дороги вибігло дивне створіння. Це був дерев'яний чоловічок але зовсім не схожий на дуболомів, якими уявляла їх собі Енні. Він мав довгі тоненькі руки з безліччю пальців, довгі ноги пристосовані для швидкого бігу, довгий гострий ніс, який, здавалось, ніби винюхував усе довкола.
Енні зрозуміла, що бачить одного з колишніх поліцейських, які після Урфінової поразки стали кур'єрами та листоношами.
— Стій! — владно гукнула Енні і заступила дорогу дерев'яному чоловічкові.
Той відразу спинився.
— Ти хто такий? — запитала дівчинка.
— Я — Реллем, гінець правителя Смарагдового острова, Тричі Премудрого Страшила.
— Виходить, Страшило на волі?! — зраділа Енні. — Це він послав тебе з донесенням?
— На жаль, ні, ласкава пані! Смарагдове місто захоплене ворогами, наш правитель у полоні, городян вигнано з будинків, вони бродять полями, роздягнені й голодні.
— А куди ж ти поспішаєш? — спитав Тім.
— До шановного Према Кокуса, правителя Жуванів і до шановного Ружеро, правителя рудокопів. Мене послала до них попередити про небезпеку ворожого нападу пані Кагти-Карр, тимчасова правителька Смарагдового острова. Звичайно, Жупани й рудокопи не подужають войовничих Стрибунів, але хоч устигнуть поховати своє майно й харчі.
— Це добре придумала Кагги Kapp, — зауважив хлопчик.
— Ну що ти, це ж найрозумніший птах у Чарівній країні, — пишаючись вороною, промовила Енні. — Я впевнена, що в боротьбі з Урфіном Джюсом вона дуже допоможе нам. Скажи, Реллем, далеко звідси Стрибуни? — звернулась дівчинка до кур'єра.
— На відстані мого денного переходу, — мовив дерев'яний чоловічок. — Це не так уже й близько, тому що я бігаю дуже швидко, і мало хто в нашій країні може зрівнятися зі мною.
— А що чути з країни Мигунів? — запитала Енні. — Їх, напевне, теж завоював злий Урфін?
— Завоювати — завоював, та ненадовго, — відказав дерев'яний гонець. — Кагги Kapp розповіла мені про один випадок, про який їй доповіли птахи. Схоже, що сам Урфіи навіть гадки про це не має.