— Скажи, будь ласка, Енні, а що означають наші клички? Чому ми Цезар і Ганнібал, а не щось інше?
Енні з Тімом зніяковіли. Адже вони скінчили тільки перший клас, а там історії не вивчають. Хоча, коли Еллі давала тваринам імена, вона пояснила сестричці їх значення і Енні дещо запам'ятала.
— Розумієте, — сказала дівчинка, насупивши брови. — Ганнібал і Цезар були якісь славнозвісні древні люди. Чи то президенти, чи то генерали, загалом щось подібне…
Честолюбні тварини люб'язно погодились відгукуватися на свої імена.
Після вечері Енні, Тім й Артошко заснули, а мули спокійно стояли під деревами очікуючи сходу сонця: тоді вони знову зможуть заряджатися енергією, це замінювало їм і їжу, й питво.
Вранці Тім зайнявся важливою справою. Він дістав із свого в'юка підкови з гострими шипами й пригвинтив їх до копит Цезаря і Ганнібала. В пісках такі підкови тільки б затримували тварин, а на кам'янистих гірських стежках вони були просто необхідні.
Того ранку у мандрівників скінчилася провізія, взята з дому, і вони подивувались, як точно Еллі розрахувала продовольчий запас. Діти набили сумки чудовими фруктами, зірваними з дерев, набрали у фляжки води й рушили в дорогу.
Ох, яким же важким виявився той шлях! Стрімкі підйоми й небезпечні спуски, вузькі карнизи, що нависали над проваллям, нестійкі осипи готові вибухнути кам'яними лавинами, глибокі ущелини, що перепиняли шлях…
Інколи, щоб подолати невеличкий шмат дороги завдовжки у кількасот футів, доводилось витрачати цілі години. Ось коли Енні й Тім повністю оцінили достоїнства Цезаря і Ганшбал. Звичайно, їм було далеко до гірських козлів, яких наші подорожні бачили здаля на верхівках скель, але все ж механічні мули виявляли чудеса спритності.
Невтомні й безстрашні, меткі, наче кицьки, вони дерлися по крутих схилах, застерігаючи вершників, щоб ті міцніше трималися в сідлах. Спускаючись з гори, воші підгинали задні ноги й майже повзли на животі, а піднімаючись, чіплялися за скелі передніми копитами.
Через вузькі ущелини мули перестрибували, вирівнюючи зігнуті задні ноги як пружини, і тут вершники, тримаючись за шиї благородних тварин, намагалися не вилетіти із сідла.
Та ось їм трапилась така широка ущелина, яку б не подолав найкращий скакун у світі. З дна провалля піднімався туман, і десь унизу глухо ревів невидимий потік.
Що робити? Об'їхати перешкоду? Але праворуч і ліворуч громадились скелі, на які не в силі були піднятися навіть Цезар і Ганнібал.
Зблідлі Тім та Енні сумно дивилися одне на одного. Вони опинились у пастці, і єдиним виходом було повернутися назад і шукати нову стежку у лабіринті гірських хребтів…
Але в цей час зверху почувся шум величезних крил і чиясь така ж величезна тінь упала на стежку. Діти підняли голови й побачили здоровенного орла, що спускався до них з висоти. Енні з жахом вереснула й закрила голову руками, а Тім із загрозливим виглядом підняв ломаку, хоч і розумів, що безглуздо воювати такою зброєю із страхітливим птахом.
А Карфакс (бо це був саме він) спустився на майданчик поблизу мандрівників і сказав приємним голосом:
— Не бійтеся діти! Я ніколи не ображаю кволих і безпомічних!
На ці слова Тім насупився, а Енні наважилась відвести руки від обличчя і глянути на гігантського птаха. У поставі Карфакса було стільки благородства, що дівчинка одразу ж підбадьорилась.
— Я бачу, діти, ви прямуєте до Чарівної країни з великого світу, — говорив далі орел. — Ви пройшли великий і небезпечний шлях, але цієї перешкоди вам не подолати.
— Так, Пане, відповіла Енні. — Через це провалля нашим мулам нізащо не перестрибнути… От якби ви нас перенесли, було б дуже добре, — додала осміліла дівчинка.
— Це неважко, — добродушно погодився з нею орел. — Дівчинко, пригнись до сідла.
І щойно Енні виконала пораду Карфакса як могутні лани обережно підхопили Цезаря за живіт. Дівчинка не встигла навіть злякатись, як побачила під собою ущелину, на дні якої курився туман, повітря засвистіло у неї в вухах, і за якусь хвилину мул уже стояв на тому боці провалля і весело іржав. Невдовзі Ганнібал з Тімом були біля Енні.
Далі дорога безпечна і мої послуги вам уже не знадобляться, сказав орел і шугнув у небо.
— Дякуємо, дякуємо, добрий друже! — тільки й встигли крикнути йому вслід діти, а гігантський птах уже зник за найближчою хмарою.
Але яким же чином Карфакс залишився в живих? Адже, покинувши Урфіна Джюса, він полетів на батьківщину, де на нього чекала смерть від вождя Аррахеса і його прибічників.
А було ось як. Всього лиш за три дні до повернення Карфакса в Орлину долину його запеклий ворог Аррахес загинув у поєдинку із зміїним царем, якого він викликав на змагання через своє непомірне марнославство. Нового вождя орли ще не встигли вибрати, і ним став Карфакс. Він знайшов собі нову подругу життя і зажив мирно й щасливо.
Ах, якби Тім та Енні знали, які події недавно відбулись у Чарівній країні! Якби їм було відомо, що той самий орел мимоволі допоміг злому Урфінові захопи їй владу над Стрибунами! Вони так легко не відпустили б від себе Карфакса й просили б благородного птаха виправити зло, якого він завдав багатьом людям.
Ніяких похмурих передчуттів не було у Енні й Тім а, а Карфакс намагався триматися подалі від людських справ особливо після того, як доля звела його з підступним Урфіном. Не підозрюючи, якого могутнього спільника у майбутній боротьбі вони втратили, діти довго дивилися на хмару, за якою зник Карфакс.
Далі Тім весело вигукнув:
— Оце так пригода! Такого не було навіть з Еллі!
— Еге ж, — відгукнулась Енні, — вона навіть не чула про те, що у Чарівній країні є такі орли.
— Нам з тобою неймовірно пощастило, — сказав хлопчик. — Коли б не той птах, скільки часу проблукали б ми в горах…
Діти торкнули мулів і рушили далі. Найважча частина подорожі скінчилася. Найкраще витримав її Артошко. Він сидів у своєму сховищі, висунувши тільки носа й очі, а в особливо грізні хвилини ховався весь і навіть замружувався. Він вважав, що небезпека не така страшна, коли її не бачиш.
Заночувати довелося біля самісінької вершини хребта, на льодовику. Намет поставити було неможливо, а холод пронизував мандрівників до кісток. Тут слушну думку подав Цезар. На його пропозицію полотнище згорнули в кілька разів, розстелили на льоду, Енні й Тім лягли посередині, а мули по боках. Їхні тіла випромінювали накопичене за день тепло, і діти з Артошком, що вмостився поміж ними, провели ніч зовсім непогано.