— Ця людина, певно, усе тут добре знає. Бачиш, як він керує своїм бригом. Я не одмовлюсь, коли він нам допоможе, бо невідомо, Джордж, коли ми виліземо з цієї му-ляки.
Бриг ніяк не міг досягти південної частини рифів, де загрузла яхта, і повернув востаннє на самісінькому кінці цієї грузької мілини. Скоро він узяв другий галс, і, зменшивши вітрила, судно, щоб добутись до місця, де мали кинути якір, пішло під марселями, нижніми стакселями 1 та клівером 2. Відстань між бригом і яхтою зменшилась на чверть милі; та яхта застряла провою на схід, а бриг помалу посувався в північно-східному напрямку; отже плив, так сказати, вздовж яхти. Лінгард бачив з палуби всіх, що мовчки дивились на бриг.
1 Стаксель — косий парус.
2 Клівер — передній парус.
Невисокий червонолиций чоловік, з сивими бакенбардами, що стояв коло поруччя на шкафуті яхти, махнув картузом із золотим галуном. Лінгард махнув у відповідь рукою. Ближче до корми, під білим наметом, він побачив двох чоловіків і жінку. Один чоловік і леді були в синьому, а другий, дуже високий — у білому. Стояв він, тримаючись за підпору намету. Лінгард виразно бачив їх; вони дивились на бриг у біноклі, повертались один до одного, ворушили губами і, здавалось, були здивовані. Великий собака зіп'явся на бильця, підвів велику чорну голову і, тричі голосно й жалібно заскавчавши, зник. Несподівано на яхті всі заворушились, заметушились, побачивши, що їхня шлюпка пливе на буксирі за кормою незнайомого судна. Руки витяглись, показуючи пальцями в той бік. Хтось вигукнув довгу фразу, та з неї не чутно було жодного слова; і тоді бриг, досягши західного кінця мілини, почав плисти по діагоналі, віддаляючись від яхти. Лінгард помітив, як люди на кормі яхти лишили свої місця і перейшли до гакаборту, щоб довше бачити бриг.
Коли бриг одійшов за милю від мілини і був майже врівні з кормою яхти, марселі стрепенулись, реї помалу спустились. Передні й задні вітрила теж опали. Якийсь час бриг плив швидко зі згорнутими крилами. І от, гримнувши як грім, упав на дно якір. Ще з хвилину корабель підганявся останніми подихами північного вітру; прапорець на вершку щогли помалу розгорнувся і повис рівно й непорушно, немов обтяжений свинцем.
— Мертвий штиль, сер,— сказав Шоу до Лінгарда.— Знову мертвий штиль. Ми потрапили якраз вчасно в це чудне місце, сер.
Якийсь час вони стояли поруч, оглядаючи землю й море навколо. Бриг стояв посередині широкої смуги чистої води. На північ невисокі скелі стриміли чорними й білими рядами. Малий острівець видирався з води, наче чотирикутна башта якоїсь затопленої будівлі. Цей острів був миль зо дві від брига. На. схід берег був низький, укритий зеленим лісом, облямований темними манговими деревами. У цій темній лісній окрайці був різко окреслений прохід, ніби вирізаний гострим ножем. Вода в ньому блищала, як срібло. Лінгард показав цей прохід Шоу.
— Це вхід у те місце, куди ми йдемо,— мовив він. Шоу пильно подивився на нього.
— Я гадав, що ви йшли до цієї яхти,— промурмотів він здивовано.
— А! Яхта,— замислено сказав Лінгард, дивлячись на порізаний берег.— І зненацька тупнув ногою.— Я віддав би все своє майно і на додачу кілька днів життя, якби мені пощастило до вечора витягти її.
Він заспокоївся і знову став пильно дивитись на берег. Зсередини входу, з-за стіни лісу, незриме вогнище безупинно викидало чорні й важкі клуби густого диму, що підносився, неначе кручена колона, в ясну блакить неба.
— Ми повинні припинити цю забаву, містер Шоу,— урочисто мовив Лінгард.
— Так, сер. Яку забаву? — спитав Шоу, здивовано озираючись.
— Це дим,— нетерпляче сказав Лінгард.— Це — гасло.
— Звичайно, сер... хоч я не уявляю, як це зробити. Дим, здається, далеко на землі. До чого тут гасло, сер?
— Не нам воно,— мовив Лінгард люто.— Накажіть, Шоу, матросам набити холостим зарядом гармату на баку. Звеліть добре забити пиж і змастити ствол. Треба зробити так, щоб вийшло голосніше. Коли старий Йоргенсон почує вибух, то вогнище зникне перш, ніж ви двічі обкрутитесь... Одну хвилинку, містер Картер.
Коли бриг спинився, яхтовий човен одразу підійшов до нього, і Картер ждав Лінгарда, щоб одвезти його на яхту. Лінгард і Шоу пішли до сходнів. Шоу плентався за своїм командиром, ждучи останніх наказів.
— Спустіть усі човни на воду, м-р Шоу,— наказав Лінгард, перекинувши ногу через поруччя,— і поставте чо-тирифунтовий фальконет на носі баркаса. Приготуйте гармати, та поки що не викочуйте їх. Тримайте марсель і клівер напоготові, може, мені скоро треба буде рушати. Тепер, містер Картер, я можу їхати з вами.
— Одштовхніться, хлопці,— сказав Картер, як тільки вони умостились у човні.— Одштовхніться і востаннє наляжте на весла, бо скоро вже відпочиватимете.
Матроси, бурмочучи, налягли на весла. їхні обличчя витяглись, посіріли й були вкриті засохлою морською сіллю. Хлопці мали вигляд знесилених людей, що багато витерпіли. У Картера теж обважніли й напухли віки. Коли вони проїхали бригову прову, Лінгард спитав:
— А чи досить води біля вашого судна?
— Досить. Од восьми до дванадцяти футів,— хрипко
відповів Картер.— Скажіть, капітане, де ж ваші розбишаки? Адже це море таке відлюдне, як церква в будень.
Гучний постріл, що пролунав з бригової восьмифун-тівки, майже над їхніми головами, перебив його. Клубок білого диму помалу розтанув і зачепився за фок-рею. Напівобернувшись, Лінгард дивився на дим на березі, а Картер мовчав, сонно дивлячись на яхту, до якої вони наближались. Лінгард так пильно стежив за димом, що майже забув, де він, аж поки Картер не подав команду: "Годі!"
Вони були вже в затінку яхти і пливли вздовж неї до сходнів. Господар брига, глянувши вгору, побачив обличчя джентльмена з довгими бакенбардами й виголеним підборіддям. Він пильно дивився на Лінгарда в монокль, перехилившись через борт. Ступивши ногою на нижню приступку, Лінгард ще бачив на березі густий дим; та коли він глянув удруге, нижня частина чорної колони обірвалась і попливла над морем, мов загрозлива хмара.
Частина друга Берег Притулку
І
Берег, що біля нього стояв на якорі бриг, не мав певних обрисів. Це була земля без форми, без лісу й урвищ — довга, низька, невизначна. І коли дужі бурхання північно-східного мусону женуть морем густий косий дощ, берег ледве видно під сірим небом; лише чорна плямиста смуга маячить вдалині. У довгий сезон безхмарних днів вона має вигляд вузької коси, ніби прибитої до плескуватої поверхні води вагою неба, що його величезна баня окреслює таку ж рівну лінію, як і морський обрій.