Вітька (ховаючи портфель за спину). Нема! У мене нема!
Шнобель. А чого портфельчик ховаєш? Ану покаж! Такий хлопчик. Мамочка ж, мабуть, дала на сніданок у школу.
Вітька (відштовхуючи Шнобеля і не даючи портфель). Не чіпай! Ну! Не чіпай! Там нічого нема!
Шнобель. Цоп! (Вихоплює портфель). Недовго сіпалась бабуся в досвідчених руках матроса! Бу-га-га!
Вітька. Віддай! Віддай, ну!
Шнобель (нишпорить у портфелі, дістає звідти гроші). О! О-ля-ля! Двадцять цілкових! Так ти капіталіст! І не хотів з нами, з пролетарями, поділитися, дати поганого рубля. Ай-яй-яй!.. Жадність фраєра згубила! Не хотів дати руб, заберем усе.
Вітька несподівано кидається на Шнобеля, хоче вирвати гроші, але Шнобель скручує його
Шнобель. Не тягни щупальці, а то копита простягнеш! (Дає Вітьці потиличника, Вітька падає.)
Батя (підходить до Шнобеля). Віддай пацану гроші!
Шнобель (відступає). Батя, не мішайся! Ти в долі!
Батя ловко кидає Шнобеля на землю, забирає гроші.
Батя (простягає Вітьці гроші). На!
Шнобель. Батя, хоч на чвертку!
Батя. Закрий свій гроб і не торохти кістками! (Вітьці.) А ти молодець! Ти мені подобаєшся. Будьмо знайомі: Михайло, або, як мене звуть друзі, — Батя. А це Яшка Шнобель. Ти йому пробач. Вій трохи нервовий. Його мати в дитинстві на підлогу впустила. Тебе як звати?
Вітька. Вітька… Магеллан… у школі називають.
Батя. А! Знаменитий англійський мандрівник.
Вітька. Іспанський… А за походженням португалець.
Батя. От-от!.. Молодець! Значить, подорожі, мандрівки любиш? Правильно!.. "В флибустьерском дальнем синем море бригантина поднимает паруса…" Виходить, ми з тобою однієї групи крові. Я теж люблю… Я, брате, нашу одну шосту — вздовж і поперек… В уссурійській тайзі женьшень шукав… На Ризькому взмор’ї янтар збирав… На озері Ріца шашлик цинандалі запивав… На Тіксі строганиною спирт закусував… Піастри звідки?
Вітька. Та… це… це на одне діло…
Батя. Гаразд, не кажи. Поважаю свободу совісті. Рубати хочеш?
Вітька. Ні… Дякую.
Батя. А то чого там — давай! Правда — сухом’ять. Запити, вибачай, нічим. Та ти, здається, й не п’єш. Тобі ще ранувато.
Шнобель. Вій ще молочко п’є. Бу-га-га!
Батя. Ну й що! Я молочко теж п’ю… Ну, гаразд, Вітьок, валяй, Магеллан, пливи у своїх фінансових справах і вибачай за затримку. Ти де живеш?
Вітька. На Жовтневій. У дев’ятнадцятому номері.
Батя. О! Так ми ще й сусіди! Заходь у гості. Обов’язково. Ти мені сподобався. Про подорожі поговоримо. Магнітофон послухаємо. У мене Висоцький є… "Лучше гор могут быть только горы, на которых никто не бывал…" Знову-таки про подорожі… Заходь обов’язково. Космонавтів, шість, квартира сімнадцять. Запам’ятай!
Вітька. Спасибі… Ну… я піду. До побачення.
Батя. Гуд бай!
Вітька іде.
Шнобель. Ех, Батя, викаблучуєшся. У благородство граєш.
Батя. Ти, Яша, темний, як гудрон. З тобою нецікаво балакати.
Затемнення.
Світло. Засідання комісії в справах неповнолітніх.
Василь Васильович. А звідки в тебе взялися гроші? Двадцять карбованців!
Вітька мовчить.
Класний керівник. Невже вкрав? Ще до зустрічі з ними почав? Який жах!
Наталка (зривається з місця). Нічого він не крав! Це… це наші з ним гроші були. Ми зібрали… мамі… на подарунок. Мама другого травня… День народження… Ми хотіли… Я говорила — блузку… А він… він — купити на всі гроші картки спортлото… У мами… пальта нема нового. Але — якщо зовсім нічого не виграти… А він наполягав. Ну ми посварилися, і він… Але про це я потім уже дізналася. А в той день… в той день я нічого не помітила. Тому що… тому що…
Затемнення.
З правого боку сцени висвітлюється стовп на трамвайній зупинці з жовтою табличкою трамвайних маршрутів. Біля стовпа стоїть з вудочкою Володя, неспокійно позирає за сцену — за кимось там спостерігає. Потім одвернувся, робить байдужий вигляд. Входить з етюдником Наталка. Зупиняється біля стовпа.
Володя (після паузи). Пробачте… е… ви… е… ви не скажете, котра зараз година?
Наталка. Без десяти чотири.
Володя. Щиро дякую. (Після паузи.) Пробачте… а… тридцять перший трамвай тут зупиняється?
Наталка. Пробачте, ви даремно стараєтесь. Я на вулиці не знайомлюсь.
Володя. Пробачте, я не нахаба… ви не думайте Просто я вас давно помітив. Ви часто приходите сюди малювати. А я тут рибу ловлю… Знаєте, сьогодні я за вами три години спостерігав. Ані хвоста не піймав.
Наталка. От бачите, даремно витратили час. Тут у вас улову також не буде.
Володя. Ну нащо ви так!
Наталка. А нащо ви чіпляєтесь?
Володя. Хіба я чіпляюсь?.. Просто… просто… Як хочете, я вам можу свої документи показати.
Наталка. Для чого? Я ж не міліціонер.
Володя. До речі, мені якраз доводиться часто показувати документи міліціонерам.
Наталка. ви що — злодій?
Володя. Ні, шофер таксі.
Наталка. А-а… Тоді зрозуміло. Після кінофільму "Три тополі на Плющисі" всі таксисти удають із себе Олега Єфремова і чіпляються до пасажирок.
Володя. Можете не вірити, але я не бачив "Три тополі на Плющисі".
Наталка. Даремно. Чудовий фільм. Але ви ніскілечки не схожі на Олега Єфремова. І у вас нічого не вийде. Бувайте здорові, їде мій трамвай. І не смійте лізти за мною у вагон. Чуєте! А то…
Чути, як за сценою підійшов і зупинився трамвай. Наталка швидко виходить. Чути, як трамвай віддаляється. Володя кілька секунд стоїть розгублений.
Володя (раптом зривається з місця, кричить). Таксі! Таксі! Стій! Голубчику! Друже! Стій! (Вибігає.)
Затемнення.
З лівого боку сцени висвітлюється грибок і пісочник дитячого майданчика у дворі багатоповерхового будинку. У пісочнику сидить Вітька, грає в ножика. Входить Наталка.
Наталка. Ти що — знову не був на продльонці?
Вітька. Вчилка захворіла. Відпустили.
Наталка. Ой, Вітько, крутиш!
Вітька. Чого там кручу… І взагалі, чого ти лізеш? Ми з тобою посварилися!
Наталка. Ах, я зовсім забула! (Виходить.)
Входить Володя.
Володя. Здоров, старий!
Вітька (недовірливо дивиться спідлоба). Привіт.
Володя. В ножика граєш? Ловко. Тисячу років не грав. Дай спробувати.
Вітька (ховає ножик за спину). Поганяй звідси!.. Який швидкий!
Володя (здивовано). Що — жалко?
Вітька. Кінчай!.. Один такий розумний вже одбирав. Піднімай якір і відчалюй! Знаємо ми вас, дружинників.
Володя. Дивак!