На підставі викладеного, керуючись статтею 23 КК УРСР, прошу:
1. Розглянути це подання на комісії в справах неповнолітніх і вжити найдоцільніших заходів громадського впливу до неповнолітнього Руденка Віктора Степановича.
2. Вжити заходів адміністративного впливу на батьків Руденка В. С.
Про вжиті заходи повідомити Прокуратуру Радянського району.
Слідчий Прокуратури Радянського району — С. І. Гурський".
Василь Васильович. Отак… Ну що, товариші, спершу заслухаємо підлітка?.. Підійди, Вікторе, ближче. І доповідай… розказуй! Как дошёл ти до жизни такой..
Вітька мовчить, похиливши голову.
Василь Васильович. Ну давай, розумієш, давай!..
Класний керівник. А ще збирався стати моряком, капітаном далекого плавання! Далеко заплив! Доплавався!
Вітька ще більше втягнув голову в плечі. Мовчить.
Василь Васильович. Ти що, німий? Говорити не вмієш? Доповідай, як ти вважаєш, про свою точку зору.
Класний керівник. На уроках він балакучий. Навіть занадто.
Вітька мовчить.
Василь Васильович. Краще б качан капусти на плечах носив, а не голову. Мати хоча б на борщ скришила.
Катерина Захарівна. Василю Васильовичу!
Василь Васильович. Пробачте… А він іншої мови й не розуміє.
Класний керівник. Скільки зусиль я поклала… Що тільки не робила…
Вітька мовчить.
Галина Володимирівна. Ну розкажи, Вітю… Так, як ти мені розказував. З самого початку. Як ти познайомився з цим… з Батею і з дружком його… Це було, здається, першого квітня?
Вітька. Ага.
Галина Володимирівна. Зранку ти не пішов до школи…
Вітька. Ага.
Василь Васильович. Чому? З якої причини?
Вітька. Просто… так… Перше квітня… В цей день можна обманювати.
Класний керівник. Дуже поважна причина.
Василь Васильович. Ну і що ти робив?
Вітька. Ходив по вулицях… А потім… потім…
Затемнення
З лівого боку сцени висвітлюється телефонна будка. Насвистуючи, з портфелем у руці виходить веселий Вітька. Заходить у телефонну будку, починає набирати номер.
З правого боку висвітлюється передпокій з телефоном на столику і двері ванної кімнати. Двері прочинені — видно, як там голиться електробритвою Степан Аркадійович.
Степан Аркадійович(наспівує). "Червоні ма-аки — цвіти кохання…" А-а-а-апчхи!.. (Чхає, сам собі.) Будь здоров, Степане… Спасибі!
На столику деренчить телефон.
Степан Аркадійович (гукає). Сонечко! Побалакай! Я голюся.
Швидко виходить Емма Андріївна (в халаті), енергійним жестом знімає трубку.
Емма Андріївна. Так. Я слухаю.
Вітька (надзвичайно ввічливо). Здрастуйте. Скажіть, це не вашу вставну щелепу знайшов наш собачка у скверику?
Емма Андріївна. Що-о?!
Вітька. Так можете забрати. Вона лежить у дворі на ящику для сміття. До побачення! (Швидко вішає трубку, регоче, біжить за лаштунки.)
Емма Андріївна (якийсь час стоїть ошелешена, потім кидає трубку). Мерзотник! Який мерзотник!
Степан Аркадійович (з ванної, весело). Рибочко! Хто це дзвонив?
Емма Андріївна (не відповідаючи, про себе). Негідник! Ах негідник! (Плаче.)
Степан Аркадійович (визирає з ванної, потім підбігає до Емми Андріївни, стривожено). Що сталося?! Сонечко, що сталося? Що з тобою?! Хто це дзвонив?
Емма Андріївна (крізь сльози, розлючено). Хто?! Хто?! Твій любий синочок!
Степан Аркадійович. Що?! А що він сказав?
Емма Андріївна. Ай! Одчепись!
Степан Аркадійович. Рибочко, ну скажи! Ну що?
Емма Андріївна. Одчепись, ну!
Степан Аркадійович. Ну все-таки що?! Я можу знати?
Емма Андріївна. Ти хочеш, щоб я повторювала тобі все, що він говорив? Н-ні!
Степан Аркадійович. А звідки ти взяла, що це вій? Він назвався?
Емма Андріївна. Ти що — вважаєш мене дурочкою? Я його прекрасно впізнала. Прекрасно! Хоч вій пищав, як не знаю хто. Думав, що я не впізнаю.
Степан Аркадійович. Але все-таки, що він сказав?
Емма Андріївна. Твій син — огидний хуліган! От що я тобі скажу. Твоя колишня супруга виховує з нього карного злочинця, бандита.
Степан Аркадійович (зітхає). Ах, дай спокій! Що ти від неї хочеш. Як вона там може його виховувати.
Емма Андріївна. Перестань! Одержуючи такі аліменти, можна прекрасно виховувати.
Степан Аркадійович. Ну що ти кажеш!
Емма Андріївна. Ото й кажу!.. Мені на шубу ти пожалів.
Степан Аркадійович. Сонечко!
Емма Андріївна. Я тобі ніколи цього не забуду.
Степан Аркадійович. Рибочко! Ти ж прекрасно знаєш, що в мене тоді не було. Плюс сімсот карбованців боргу за ремонт машини. Як тобі не соромно!
Емма Андріївна. Мені дуже соромно! Мені дуже соромно ходити чортзна в чому. А попробуй тепер дістати! Так собі й висять в магазинах французькі шуби!
Степан Аркадійович. Сонечко!
Емма Андріївна. Припинимо цю розмову! Так-от, я попереджаю тебе востаннє: якщо ти не звільниш мене від хуліганських вибриків свого дебіла, я… я з тобою жити не буду! Мені це остобісіло! Розумієш — остобісіло! То вій мені в обличчя каже "скнара", то… З якої речі!
Степан Аркадійович. Ну, ти теж, рибочко, винна. Для чого ти так грубо тоді… Хлопець вперше наважився прийти, попросив у мене якусь п’ятірку на подарунок матері до Восьмого березня, а ти…
Емма Андріївна. І правильно зробила! Один тільки раз дай, він би почав щодня лазити й вимагати. Ти достатньо платиш. Достатньо. Вистачить! Я сказала правду. Так за це мене треба… Він скоро з ножем на мене кинеться. Він скорю мене заріже. (Схлипує.)
Степан Аркадійович. Ну гаразд, я поговорю з ним. Я сьогодні ж з ним поговорю. Клянусь! Не будемо сваритися, сонечко. Ти ж знаєш, я зараз нервую. Через ці вибори на пост директора: виберуть — не виберуть… А ти… Ну — фройндшафт… (Обіймає її за плечі, хоче поцілувати.)
Емма Андріївна (скидає його руки). Перестань!..
Степан Аркадійович і Емма Андріївна ідуть.
Затемнення.
З лівого боку сцени висвітлюється лавка у парку. На лавці сидять Батя і Шнобель. Між ними розстелена газета, на газеті пляшка, хліб, ковбаса.
Батя. (бере пляшку, підносить, дивиться). Все! Не довго сіпалась бабуся в досвідчених руках матроса!
Шнобель. Трагедія! Недопить — як недоспать!..
Входить Вітька.
Шнобель (схоплюється). Айн момент! (Іде назустріч Вітьці.) Ей, сявка, ком сюди! (Підійшовши, починає канючити, наслідуючи Паніковського з "Золотого теляти".) Дай мільйон, дай мільйон, дай мільйон!.. Бу-га-га!.. (Враз припиняє сміятися.) Спокійно! Давай руб! В темпі!