Вишневий сад

Страница 13 из 14

Антон Чехов

Дуняша (пудриться, вдивляючись у люстерко). Пришліть із Парижа листа. Я ж бо вас кохала, Яшо, так кохала! Я ніжне створіння, Яшо!

Яша. Сюди йдуть. (Клопочеться біля чемоданів, тихо наспівує).

Входять Любов Андріївна, Гаєв, Аня і Шарлотта

Іванівна.

Гаев. їхати б уже. Часу небагато залишилось. (Див* лячись на Яшу). Від кого це оселедцем тхне?

Любов Андріївна. Хвилин через десять даваймо вже в екіпажі сідати... (Оглядає кімнату). Прощавай, любий доме, старий дідусю. Мине зима, настане весна, а там тебе вже не стане, тебе зламають. Скільки бачили ці стіни! (Палко цілує дочку). Радість моя, ти сяєш, твої оченята грають, як два діаманти. Ти задоволена? Дуже?

Аня. Дуже! Починається нове життя, мамо!

Гаєв (весело). Справді, тепер усе гаразд. До продажу вишневого саду ми всі хвилювались, мучились, а потім, коли питання було вирішене остаточно, безповоротно, всі заспокоїлись, навіть повеселішали. Я банківський служака, тепер я фінансист... жовтого в середину, та й ти, Любо, що пе кажи, маєш кращий вигляд, це безперечно.

Любов Андріївна. Так, з нервами моїми краще, це правда.

їй подають капелюшок і пальто.

Я сплю добре. Виносьте, Яшо, мої речі. Пора. (До Ані)< Дівчинко моя, ми скоро побачимось... Я їду в Париж, буду там жити на ті гроші, що їх прислала твоя ярославська бабуся на купівлю маєтку,— хай живе бабуся! — а грошей цих вистачить ненадовго.

Аня. Ти, мамо, повернешся скоро, скоро... адже правда? Я підготуюсь, складу іспити в гімназії і потім буду працювати, тобі допомагати. Ми будемо, мамо, разом читати різні книжки... Адже правда? (Цілує матері руки). Ми будемо читати осінніми вечорами, прочитаємо багато книжок, і перед нами розкриється новий, чудовий світ... (Мріє). Мамо, приїжджай...

Любов Андріївна. Приїду, моє золотко. (Обіймає дочку).

Входить Лопахін. Шарлотта тихо наспівує пісеньку.

Гаєв. Щаслива Шарлотта: співає! Шарлотта (бере клунок, схожий на сповите немовля). Моє малятко, люлі, люлі...

Чути плач дитини: "Уа, уа!.."

Цить, мій хороший, мій любий хлопчику.

"Уа!.. Уа!.."

Мені тебе так шкода! (Кидає клунок на місце). То ви, будь ласка, знайдіть мені посаду. Я не можу так.

Лопахін. Знайдемо, Шарлотто Іванівно, не турбуйтесь.

Гаєв. Всі нас кидають. Варя йде зовсім... ми враз стали не потрібні.

Шарлотта. В місті мені нема де жити. Треба йти... (Наспівує). Все одно...

Входить Пищик. Лопахін. Чудо природи!..

Пищик (захекавшись). Ой, дайте віддихатися... замучився... Мої найшановніші... Води дайте...

Гаєв. По гроші, напевне? Слуга покірний, іду від гріха... (Виходить).

Пищик. Давненько не був у вас... найпрекрасніша... (До Лопахіна). Ти тут... радий тебе бачити... величезного розуму людина... візьми... одержуй... (Подає Лопахіну гроші). Чотириста карбованців... буду винен ще вісімсот сорок...

Л о п а х і н (здивовано знизує плечима). Ніби уві сні. Де ж ти взяв?

Пищик. Зачекай... Жарко... Подія найнезвичайніша. Поїхали до мене англійці і знайшли в землі якусь білу глину... (До Любові Андріївни). І вам чотириста... прекрасна, дивна... (Подає гроші). Решту потім. (П'є воду). Зараз оце один юнак розповідав у вагоні, ніби якийсь великий філософ радить стрибати з дахів... "Стрибай!" — каже, і в цьому вся задача. (Здивовано). Ви ж подумайте! Води!..

Лопахін. Що ж це за англійці?

Пищик. Здав їм ділянку з глиною на 24 роки... А тепер вибачайте, ніколи... треба гнати далі... Поїду до Зной-кова... до Кардамонова... Всім заборгував... (П'є). Живіть здорові... В четвер заїду...

Любов Андріївна. Ми зараз переїздимо до міста, а завтра я за кордон...

Пищик. Як? (Стурбовано). Чому до міста? То ж то я дивлюсь на меблі... чемодани... Ну, нічого... (Крізь сльози). Нічого... Найвеличезнішого розуму люди... ці англійці... Нічого... Будьте щасливі... Хай бог вам помагає... Нічого... Всьому на цьому світі буває кінець... (Цілує руку Любові Андріївни). А почуєте, що й мені кінець прищпов-, згадайте оцю саму... коняку і скажіть: "Був на світі сякийтакий... Симеонов-Пищик... царство йому небесне"... Прегарна погода... Так... (Виходить дуже зніяковілий, але зараз же повертається і каже з порога). Кланялась вам Дашенька! (Виходить).

Любов Андріївна. Тепер можпа і їхати. їду я з двома клопотами. Перший — це хворий Фірс. (Поглянувши на годинник). Ще хвилин п'ять можна...

А н я. Мамо, Фірса вже відправили до лікарні. Яша відправив зранку.

Л ю б о в Андріївна. Друга моя печаль — Варя. Вона звикла рано вставати й працювати, а тепер без роботи вона, мов риба без води. Схудла, зблідла і плаче, сердешна...

Пауза.

Ви це дуже добре знаєте, Єрмолаю Олексійовичу; я мріяла... віддати її за вас, та й з усього було видно, що ви женитесь. (Шепоче Ані, та киває Шарлотті, і обидві виходять). Вона кохає вас, вам вона до душі, і не знаю, не знаю, чому це ви ніби обминаєте одне одного. Не розумію!

Лопахін. Я теж, по правді, сам не розумію. Якось чудно все... Якщо є ще час, то я хоч зараз ладен... Скінчимо зразу — і край, а без вас, я почуваю, не освідчусь.

Любов Андріївна. І чудесно. Потрібна ж бо тільки одна хвилина. Я її зараз покличу...

Лопахін. До речі, й шампанське є. (Поглянувши на скляночки). Порожні, хтось уже випив.

Яша кашляє.

Це називається вихлистати.

Любов Андріївна (жваво). Прекрасно. Ми вийдемо... Яшо, allez! 1 Я покличу її... (До дверей). Варю, облиш усе, іди сюди. Іди! (Виходить з Яшею).

Лопахін (поглядає на годинник). Так...

Пауза.

За дверима стриманий сміх, шепіт, нарешті входить Варя.

Варя (довго розглядає речі). Дивно, ніяк не знайду... Лопахін. Чого ви шукаєте? Варя. Сама пакувала і не пам'ятаю.

Пауза.

Лопахін. Куди ж ви тепер, Варваро Михайлівно? Варя. Я? До Рагуліних... Домовилась до них господарство доглядати... за економку, чи що.

Лопахін. Це в Яшнево? Верстов сімдесят буде.

Пауза.

От і кінчилось життя в цьому домі...

В а р я (розглядає речі). Де ж це... Чи, може, я в скриню запакувала... Так, життя в цьому домі кінчилось... більш уже не буде...

Лопахін. Аяв Харків зараз їду... от з цим поїздом. Справ багато. А тут, в садибі, залишу Єпіходова... Я його найняв.

Варя. Ну, що ж!

Лопахін. Минулого року, коли пригадаєте, в цю пору сніг уже йшов, а тепер тихо, сонячно. Тільки от холодно... Градусів три морозу.