А друге те теля було рябе, блискуче, з шерсткою кучерявою, крутозаде й веселе…
Підійшло Гуляєве теля до того, до другого теляти:
— А давай, — каже, — поміряємося.
— Давай, — друге теля каже… Помірялись…
І побачило Гуляєве теля, що воно на чверть нижче, що воно засмоктане й худорляве, як драбина… Питає Гуляєве теля в того, другого теляти:
— Коли ти знайшлось?
— На Великдень!
— А я в піст! Так ти молодше від мене. А чого ти більше?.. Проста в тебе мати?
— Проста.
— Гм…
— Матито в мене проста, — каже друге теля, — так батько симентал іч радгоспу… А в тебе батько бузівок сопливмй.
Та хмикнуло презирливо симентальське теля на Гуляєве теля, задрало хвоста й побігло…
Замислилося Гуляєве теля…
А потім того стрепенулось і пішло додому…
Увійшло в двір, дивиться — Семен Іванович, хазяїн тобто, свиням помиї несе…
Теля як розженеться, як дасть Семенові Івановичу під душу, так той так навзнак і ляснув…
Упав Семен Іванович — лежить у помиях…
А теля подивилось йому в очі, мекнуло та:
— Злучатимеш мою матір з бузівком? Кажи, га?!
— Не злучатиму! Тільки не бийсь!
— Тото ж!
І побігло.
Три дні Семен Іванович лоєм під душею натирав, доки одійшло трохи.
ПОНАД ТУМАНАМИ (Перша аероподорож)
І
Коли вас починають штовхати під дев'яте ребро з обережним криком:
— Уставай! Уже авто під'їхав!
Ви схоплюєтесь, продираєте очі й кажете:
— Їй-бо, я не боюсь!
— Одягайсь, одягайсь — чекають же!
Одягаючись, ви думаєте про те, що сьогодні ви перший раз летите на аероплані, натягаєте сорочку на ноги, а голову намагаєтесь усунути в ліву штанину. Це у вас ніяк не виходить, ви стрибаєте на одній нозі по хаті, нервуєтесь і лаєтесь:
— Чого вона таку тісну сорочку пошила?
Потім, одягнувшись кінець кінцем, хапаєте під пахву базарового кошика, а портфеля кидаєте на плиту.
У вас висмикують кошика, дають у руки портфеля й кажуть:
— Не стрибай же на ходу, будь ласка, а то ще на рейки потрапиш!
— Та я на аероплані! Які там рейки в лихої години?! Повітрям лечу! От!
Потім похапцем прощаєтесь і ще раз кажете:
— Їй-богу, я не боюсь! Бувайте!
Біжите до дверей і б'єте двері коліньми й грудьми… Б'єте довго й уперто.
— Одщепни защіпку.
— Ага! Бувайте…
Трясти вас починає, як тільки ви сіли на авто… Ви дивитесь на небо й думаєте: "І чого ж воно, господи, отуди так високо?" І обережненько до товариша, що по вас заїхав:
— Туман… Може, не полетить?
— Полетить…
— Полетить… А як він полетить? Високо?
— Високо полетить…
— Високо полетить… А низько не літає?..
— Високо літає…
— Високо літає… А харашо, мабуть, як високо літає?.. І не страшно, мабуть, як високо літає?..
— Ні, не страшно!
— Як і високо — не страшно? А як низько, так теж не страшно?
— Високо літає…
— Високо літає… Отам? Угорі?..
— Ну да!
Ви дивитесь угору, стежите, як летить ворона, придивляєтесь до тої ворони, і хочеться вам поворонячому затріпати руками… Як крилами…
Аеродром…
Розкинула крила над зеленим споришем велика зелена птиця…
Коло птиці люди ходять…
— Здрастуйте! Зараз полетите! Будь ласка, в контору… Важать вас, які ви на вагу…
— А скажіть, будь ласка, пасажирів уже не прив'язують?..
— Ні, не прив'язують…
— Не прив'язують… Так, значить, вони неприв'язані й летять?..
— Так і летять.
— Он як… А якби прив'язать, так полетіли б?
— Навіщо ж прив'язувать?.. Кабінка там, вона щільно зачинена. Ви собі сидите й летите…
— Сидячи, значить, летять? Он як… А двері щільно зачинені?..
— Ну да, щільно…
— А то воно, знаєте, двері одчиняються… Воно, знаєте, сидиш, летиш… Неприв'язаний летиш, бо тепер уже вдосконалено, вже тепер не прив'язують… Так той… Може ж трапитись пасажир, котрий боїться, а воно, знаєте, двері одчиняться, а пасажирів тепер уже не прив'язують, бо тепер уже вдосконалено…
— Та не бійтесь…
— Я не боюсь… Чого б я боявсь?..
І ходите ви круг зеленої великої птиці, що розкинула могутні над споришем крила… Ходите, мацаєте її, гладите, сіпаєте за якісь дротики…
— Оце аероплан?.. Іч який… Великий аероплан… Він оце й полетить?..
— Він і полетить.
— А як він летить?
— Розженеться, пробіжить і підноситься…
— Отуди біжить?
— Ну да…
І дивитесь ви на зелене поле, куди аероплан побіжить, і чогось вам на думку спадає шалене бажання самому дременути на зелене поле, а потім повернути на сошу й ударить сошею, не озираючись…
— А скільки сил?
— Двісті шістдесят… Мотор "ролсройс"… Англійський.
— Сильний, значить… Високо, значить, може… А як менше сил — тоді нижче?
— Ні… Можна й на менше високо…
— А система яка?
— Дорньє-Комета Х2… Дві тисячі двісті обертів за хвилину… Сто двадцять верстов за годину.
— Швидко, значить?.. Он як…
— Прошу сідати.
— Зараззараз… Це Укриовітрошляху апарат?..
— Ну да! Прошу, товаришу, сідати.
— Зараззараз… А це крила?
— Ну да! Прошу, товаришу…
— Зараззараз… А це стерно?
— Ну да… Прошу, товаришу…
— Зараззараз…
І входите ви в кабіну…
А вам так хочеться ще розпитати… Вам так хочеться ще постояти, побалакати. Ціказабо штука аероплан… Нова штука… Така штука, що моя птиця літає, а ви на ній…
Кабіна…
Може, два з половиною аршини завширшки, а три аршини завдовжки… А може, менше, а може, й більше — не міряв… Вікна в кабінці праворуч і ліворуч, завісочками позапинувані… Спереду в кабіні канапка на два чоловіки і ззаду — на два чоловіки… А посередині порожньо — там, як люди посідають, там їхні ноги… Праворуч — двері… В ті двері пасажири заходять, коли летіти збираються…
На задній стінці правила повішено, чого робити не дозволяється… Не дозволяється цигарок палити, гвинти одкручувати, шасі перепилювати, "рятуйте, хто в бога вірує" кричати, горілку пити, штрикати голкою пілота у віконце: постій, мовляв, голубчику, я додому хочу!
Ікон у кабінці немає… Молитися господові богові можна в куточок.
Хапати за руку сусіда, проказуючи: "Боже мій! Боже мій! Уже падаємо!" — не можна.
Сусіда може вдарити. За це він ні по яких кодексах не відповідає…
Сіли ви… Отут уже починається…
Тут пасажир, котрий дуже боязкий, сіпається до дверей…
Отут якраз воно й загуде… Загуде, затріщить, мигнуть перед вашими очима ангари… Вас понесло.
Пасажир, которий боязкий, дивиться на сусіду, і в очах у його такий знак запитання, як каланча…