Так і жили…
А потім — ожили, та так ожили, що вже ніяка сила не зборе нас…
Сількор прийшов…
А з сількором легше… З сількором уже зовсім добре… Колись було таке:
— Та напишіть, товаришу, будь ласка, бо щось із матеріалом сутужно!
А тепер:
— Ну куди його містити? Ну що його робити? Треба десять "Селянських правд", щоб умістилося!..
А воно ллється! А воно ллється!
* * *
Що зробили?
Хто й зна, що ми зробили…
То вже не нам про те судити, не нам вирішати…
То вже читачева справа!
Сказать, щоб дуже нас лаяли, — не можна…
Значить, ніби робили те, що треба!
А втім — рішайте самі!
Знайте тільки — по щирості це говоримо:
— Працювали! Робили! їй-бо, робили! Не гуляли! А ви читали!
ЧОГО ВОНО ТАК?
Давайте, щоб довго не балакати…
Що краще — чи гуртом хазяйнувати, чи поодинці?
І всі зразу в гомін:
— Поодинці краще! Що там ви з своїм гуртом? Не знаєш, де твоє, а де Степанове! То я сам і зробив, сам зробив, — воно моє! Проробив — сам за це спокутую, ніхто мені голови не милить! Поодинці краще! Он як у старовину хазяї жили — усього по шию. І хазяїнували самі! Геть гурти ваші к бісу!
Добре! Геть, так і геть! Поодинці, так і поодинці! Гаразд! Раз так — колективізацію коліном… Так тоді ж слухайте.
1. От ви збираєтесь випити. Просто собі з якоїсь там причини (ну храм у вас чи там звіздини)… Так чого ж ви самі не сідаєте за стіл, не наливаєте чарки й не хилите, яєчнею закусюючи?..
Чого обов'язково круг столу сидить чоловіка п'ятнадцять люду, і ви ото весь час:
— Будьмо! Хай вашим ворогам ікнеться! Веселіш у гурті?
Тут колективізація, значить, штука підходяща?!
2. Ходім далі.
Луки косите ви… Так чого ж ви тоді чоловіка двадцятьтридцять люду йдете ручку, та ще й отамана такого вибираєте, що коса аж реве!
Веселіш діло йде?
Колективізація тут підходяще діло?
3. Ходім далі.
Плоскінь брати, коноплі мочити, хату нову мазати… Чого жінки та дівки гуртом збираються та товчуть глину біля хати по самісінькі, хай бог простить, пОпідтикаючись?
Краще діло йде?
Колективізація…
4. Одлатати когось дужчого за вас треба… Колективізація…
5. Парубкувати… Колективізація…
6. Досвітки… Колективізація…
7. Співати… Колективізація…
А як хазяїнувати, чого ви зразу всі: — Ік бісу{ Не треба нам колективів! Чого?
Щось воно ніби не той… не в'яжеться: скрізь колективізація, а як до хазяйства — к бісу… Значить…
Значить, отих усіх болячок на селі, що про них сьогодні селяни пишуть, можна б і позбутися, якби всім разом узятися…
Не зразу, звичайно, а поволеньки… А все ж скоріше, як самому…
Подумайте…
"НЕДАЛЕЧКО ЧЕРВОНЕ ЯЄЧКО"
Христос воскрес із мертвих! І це щороку…
Ми трохи ніби рано про це почали, бо ще тільки середохресний (чи як там його кличуть) тиждень минув, — так це навмисне робиться, щоб дати можливість людям православним як слід до свята приготуватися…
Щоб потім уже, як воскресне, не бігати, висолопивши язика, по сусідах та не благати:
— Чи не дали б, сусідонько, дріжджів?
— Закинув старий колуна кудись! Позичте, кумасю, а я вам за це здору трішки!
Треба заздалегідь бути готовими.
Що ж його робити, щоб як слід Христа воскреслого уславити?..
Ну ви ж, я думаю, з жилавого понеділка вже потроху готуєтесь?
Живота виготовляєте до великодня?
Як ні, то поспішайте… Треба, щоб порожній був…
Бо самі ж розумієте, що свято дуже велике — наїстись треба так, щоб аж гуло в животі…
А головне, щоб усе було, як у людей… І щоб порося, і щоб ковбаса, і, найголовніше, ота — оковита щоб була… Без оковитої ніякого воскресіння бути не може…
Святить це все треба. Святіть усе… Як кісточки з свяченого поросяти залишаться — у стіг їх потім покладете, щоб миші збіжжя не їли…
Їхатимете паску святить — не беріть із собою малих дітей — погубите по дорозі…
Бо знаю ж: не встигне піп водою на вашу паску хропонуть — ви зразу ж за паску та на воза:
— Нно!
І вскач додому…
Сам бачив, як колись біля церкви батьки дитину забули…
Та воно й зрозуміло, бо поспішаєш додому розговлятись — коли там уже за тих дітей думати…
А як уже й візьмете Пріську, то, їдучи з церкви додому, посадіть її в передку, бо випаде, як у задку приткнете…
Святкуйте не менш як тиждень… І боже вас борони в цей час за якусь роботу братись…
Коли б, приміром, сівба настигла чи щось інше — не робіть, гуляйте!
Потім воскреслий Христос вам насіннєвої позики з неба пришле…
Бог завжди допомагає…
ТИЖДЕНЬ ЛІСУ
Тиждень лісу…
Ніде правди діти, чесонули ми, грішні, під гарячу руку в революцію ліски! Ох і чесонули!
їдеш, бувало, селом або йдеш — під кожним тином колодочки лежать… Рівненькі та ловкенькі,… А тепер зирк:
— Дубця вирубати, щоб "спеціальне виховання" Йванькові зробити, нема де…
Нема лісу…
Так отепер, виходить, садовити ліс треба… От і Тиждень лісу…
Так знайте, люди добрі, що Тиждень лісу проводиться не для того, щоб на цілий тиждень замкнути хату, забрати все посемейство, з кумами й підкумками (закваску заквасити перед тим), виїхати в ліс, викопати ямку, поставити куба з добрим змійовиком…
Сиди, собі у лісі на рядні, воно собі капає, а ти собі співаєш:
Ой хто в лісі, озовися! І так цілий тиждень…
А потім приїхати додому, і коли спитають: "Де, Степановичу, були?" — "Тиждень лісу оце провадив! Хороша штука… Жалько, що тільки тиждень! От якби місяців хоч зо два!"
Так не для цього, кажу, цей Тиждень лісу…
Тиждень лісу для того влаштовується, щоб цілий тиждень ходити по селу з кутка в куток і говорити:.
— Що ото ви, куме; дерево садовити збираєтесь? Киньте! Це й дурний так ліс завести може! От хай само дерево виросте, а я тоді зрубаю! Ото ліс!
Для цього Тиждень лісу.
ЯК ОДНЕ ТЕЛЯ ОДНОГО ДЯДЬКА БИЛО (Чистісінька правда)
Знайшлося в Семена Івановича Гуляя (розуміється, в його корови, а не в нього) теля… Риженьке, лисеньке, на правій нозі біленька пляма…
Знайшлося, мекнуло, корова його язиком облизала, воно собі й заснуло…
Потім прокинулося, попіссало трохи матір, ще раз мекнуло й сказало:
— Господи, благословиі Будемо рости та на корову вибиватися…
І почало теля рости…
Росте собі й росте. У пастівнику пасеться, матір ссе, хвостом крутить, дрочиться іноді.
Одне слово, росте так, як і кожному теляті рости треба…
І от зустрілося воно, теля те, на пастівнику з другим телям…