Петька прожогом кидається до його з криком:
— Кіт!
"Барин" підскакує з жахом і падає на берег…
А хлопці вже перекидом у морі, пішли, вигукуючи, на скелю, що сторчить серед хвиль, білою піною обхлюпувана…
— Уй! Раклн!
* * *
І лежать покотом "православні", вигріваються…
А сонце на них окропом, окропом…
І стогнуть, і охають, і соваються православні, з боку на бік перекочуючись…
А потім підскакують, біжать до моря, кидаються у його хвилі синьозелені:
Ух! Ух! Ух!
І куйовдяться, ляскають, плескають… Харашо!
Проходить часом чоловічою половиною прекрасний пол… І затуляється хусткою, одвертає своє обличчячко й одним оком зпоза хустки на берег тільки — зирк! зирк!
Анатомія людського тіла цікавить.
А іноді, котрий з Аполонів на жіночу заскочить, "замислившись"… Тоді віялами ходять на жіночій половині рушники, і затуляється екстрено все, що становить непорушну приналежність тільки прекрасної половини роду людського…
Щоб не зглазив часом!
А ось біля каменю дідок, уса вгору. Він страшенно байдужий. І прийшов виключно лікуватися. Біля нього бінокль. І як ніхто не дивиться, тоді він похапцем бінокль до очей і… на жіночу половину…
"Лікується" дідок…
А на половині на тій на жіночій якраз витягає з моря свої тілеса якась Венера, пудів так на дев'ять з половиною…
її "гнучкий" стан рипить по гальці, а хвилі об неї б'ють, як об скелю "Діву"…
У неї, мабуть, сухоти "вісімнадцятої стадії"…
Витягла й розпливлась драглями на березі… Дихає тяжко, дві подушки на грудях підкидаючи…
Заступила обрій…
Так і хочеться сказати словами Саші Чорного:
Мадам, ви задом заставили сонце… А сонце прекрасніш од вас!
ПРИЧИНИ Й НАСЛІДКИ
Причини
— Так як же, діду, на вибори Ради своєї сільської підете?
— Та…
— Що "та"?..
— Та…
— Та що ж "та"?!.
— Та хай вибирають, кому там треба!
— А ви не підете?
— Не підемо! Та й чого нам туди йти?.. Виберуть і самі! Не бачив я тих виборів… Краще посидю та покурю дома…
— Дядьку Пилипе! На сходку! Вибирати Раду!
— Та ні, мабуть, не піду!
— А чого?
— Та далеко йти! А воно холодію! Та й погода якась: мряка, та й дощ накрапає! Посидю я вдома! Хай краще Уляна поськає, а то щось голова свербить.
— Тітко, а чого це ви не на виборах?
— Не бачила я ваших виборів?! Та хай вони вам розпадуться! Тут ось до церкви ніколи вискочити, а він із своїми виборами розносився!
IV
— А чого, Свириде Петровичу, вашої на виборах нема? Тепер таке ж пішло, щоб і жінка не тілько ото дітей підмивала, а таки ж щоб і вона знала, як ото в державі справи йдуть…
— А назад пальцями вона не піде?! Вона була й собі рвонулася на сходку, так я її як ірвонув — так вона більше не сіртатиметься! Вона мені вибиратиме отут, а я за неї носи дітям витиратиму?! Я її виберу!
Наслідки
— Неееправильно! Хто їх вибирав? "Товаришу редакторе! Неправильно!" Хто їх вибирав? Що то за Рада? Ряаатуйте!
Післяслово
Нові оце перевибори! Так ви й далі ськайтеся!
"РУЛЬ" НА ТРУПИ!
Така вже доля еміграційна розпронещасна! Виють!
Визнання — виють!
З будинку посольського викидають — виють… Т. Красін до Парижа приїде — виють. Виють, і виють, і виють, і виють!
І за що тільки у витті в тому вони, бідолашні, не хапаються?!
Чого тілько, нещасні, не пробують, щоб переконати Західну Європу:
— Та дивіться ж, сери й мілорди, з ким ви справу маєте?!
А сери й мілорди дивляться, дивляться та… визнають… А еміграція виє…
Забалакали про позику для радянських республік. І миттю в таборі білогвардійському форте!
— Рятуйте! Кому гроші дасте?! Ви тільки подивіться! І зразу ж у "Нашому мирі", ілюстрованому додаткові до правокадетського "Руля", з'являються страшні речі… Трупи!
Ціла сторінка сфотографованих трупів великих князів землі російської, замучених більшовиками…
Ось перед вами "князь Костянтин Костянтинович"… Поруч його "в. к. Єлизавета Федорівна"…
Далі "Іван Костянтинович", і "Сергій Михайлович", і "Ігор Костянтинович"…
Гетьчисто всі тобі "князі" з'явилися на сторінках рулівського журналу, щоб залякати всі уряди в усіх закордонних державах…
Навіть сережка перлова з уха "августейшої", знайдена на тім місці, де її мучили, туттаки подана, а поруч неї портрет самої "государині" з тими самими сережками…
І як подивишся — як це все легко зробити!.. Візьміть, приміром, розстріляного фашистами комуніста, сфотографуйте його, а потім підпишіть: "В. к. Ігор Костянтинович"… Колосальне враження!
Після того усі уряди ахнуть, охнуть і… визнають!
Кепські справи білогвардійські, раз на трупа "Руля" повернули.
Коли живими нічого не зробили, навряд щоб мертві допомогли.
"ПОЖАЛУЙТЕ"
Симон Петлюра звернувся до румунського уряду з пропозицією організувати з недобитків його армії корпус і доручити йому охороняти бессарабський кордон. Румунський уряд поставився до пропозиції Петлюрииої позитивно.
З газет
Здрастуйте, Симоне Петлюровичу! Здоровенькі, значить?! Ну й слава богові!
Де це ви весь час перебували, що не чутно щось вас було?!
Готувались усе?
Довгенько щось… Ми вже п'ятиріччя Радянської влади в себе одсвяткували, а ви мнетесь…
Румунію, кажете, захищати збираєтесь? А як же Україна?
Конає ж вона, сердешна, у передсмертнім конанні конає, а ви за Румунію беретесь…
А нас же хто захистить?
Чи то, може, військові хитрощі, тактика така: своє славне військо на румунськім кордоні виладнувати й потім уже:
Гей, чи пай, чи пропав, Вдруге не вмирати! Вдаримо в гармати!
Так?
Тоді інша справа…
А то в нас якраз оце дітки по вкраїнських школах вчаться, до засівної кампанії готуємося, Ради обираємо, низовий апарат поліпшуємо…
Українізацію переводимо, словники живої вкраїнської мови видали.
Видавництво поширюємо, молодь вищі школи закінчує, щоб потім на село двинути, Україну нашу дощенту вже доруйнувати…
І таке тут у нас, на Вкраїні нашій, на "чайці небозі", робиться, що не доведи господи!
Потяги ходять, аероплани літають, пошта налагоджена, газет на Вкраїні маємо мільйон тиражу, театри українські в кожнім великім місті організовуємо, кіно на село кидаємо, хатичитальні позаводили, селянські будинки будуємо, землю до порядку призводимо, меліоративні товариства позаснували, кооперативна мережа селами та хуторами поволеньки стелеться…