Ця вихватка буржуазної газети поновила одностайність у лавах соціал-демократів; навіть Рілле мусив підтримати Наполеона Фішера, який з блиском прийшов до фінішу. Дідеріх дістав тільки половину голосів партії, яка його висунула, але його врятували соціал-демократи. Обидва обранці були разом уведені до зібрання. Бургомістр, доктор Шеффельвейс, привітав їх, зазначивши в своєму слові, що, з одного боку, буржуа — людина дії, з другого боку — робітник, що прагне вгору... І вже на найближчому засіданні Дідеріх узяв участь у дебатах.
Обговорювалося питання про каналізацію Геббельхенштрасе. Значна частина старих будинків цього передмістя ще й тепер, наприкінці дев'ятнадцятого сторіччя, користувалася гноярками, випари яких часом отруювали всю околицю. Побувавши в "Зеленому ангелі", Дідеріх мав нагоду пересвідчитися в цьому. І тепер він енергійно повстав проти побоювань фінансового і технічного характеру, висловлених представником магістрату. Вимоги культури не сміють відступати перед дріб'язковими перешкодами.
— Бути німцем — значить бути культурним! — вигукнув Дідеріх. — Панове! Це сказав не хто інший, як його величність кайзер. А з іншого приводу його величність зводили висловитися: "Свинству треба покласти край". Всюди, де тільки виявляється розмах, перед нами сяє високий приклад його величності, і тому, панове...
— Слава! — крикнув чийсь голос зліворуч, і Дідеріх побачив посмішку Наполеона Фішера. Тоді він випростався і блиснув очима.
— Цілком справедливо! — гостро відповів він. — Саме так я й хотів закінчити. Його величності кайзерові слава, слава, слава!
Розгублена мовчанка; але тому, що соціал-демократи сміялися, праворуч дехто крикнув "слава". Доктор Гейтейфель кинув запитання, чи не є той дивний зв'язок, в який доктор Геслінг поставив особу монарха, образою його величності. Але голова швидко подзвонив. Проте в пресі питання обговорювалось і далі. "Голос народу" твердив, що доктор Геслінг вносить у зібрання радників дух найпідлішого підлабузництва, після чого "Нецігська газета" назвала його промову освіжаючим учинком прямодушного патріота. Однак, що йдеться про особливо значну подію, з'ясувалося лише по тому, як на це відгукнулася берлінська "Локаль-Анцейгер". Газета його величності палко вихваляла відважний виступ нецігського радника, доктора Геслінга. Вона із задоволенням відзначила, що новий, рішучий німецький дух, обстоюваний його величністю, почав проникати і в глиб країни. Настанови його величності додержуються, громадяни прокидаються зі сну, грань між тими, хто за нього, і тими, хто проти нього, стає дедалі різкішою. Побажаймо, щоб якомога більше чесних речників наших міст пішло за прикладом доктора Геслінга!
Цей номер "Локаль-Анцейгера" Дідеріх уже впродовж цілого тижня носив біля серця, коли одного разу найтихішої ранкової години, уникаючи людної Кайзер-Вільгельмштрасе, він задвірками прокрався до пиварні Кляпша, де на нього чекали Наполеон Фішер та його партійний товариш, шинкар Рілле. Хоч пиварня була зовсім порожня, вони забилися в найвіддаленіший куток; панну Кляпш відпустили зразу ж, як тільки вона принесла пиво, і сам Кляпш, котрий підслухував коло дверей, чув тільки шепіт. Він хотів скористатися з віконечка, крізь яке, під час особливого напливу відвідувачів, подавали склянки, але Рілле, знайомий з будовою пиварень, зачинив віконечко у Кляпша перед носом. Усе ж таки той встиг зауважити, що доктор Геслінг підскочив і, очевидно, зібрався піти. Ніколи він як націоналіст не погодиться на це!.. Але потім панна Кляпш, яку покликали одержати гроші за пиво, запевняла, що все ж таки бачила аркуш паперу, підписаний всіма трьома.
Того ж дня Еммі і Магда були запрошені на чай до пані фон Вульков, і Дідеріх супроводив їх. Високо піднісши голови, йшли вони втрьох по Кайзер-Вільгельмштрасе. Дідеріх холодно скинув циліндра перед гуртом чоловіків, що з ганку масонської ложі вражено дивились, як він заходить до дому урядового президента фон Вулькова. Вартовому він весело махнув рукою. Нагорі, в передпокої, вони зустрілися з офіцерами та їхніми дамами, вже знайомими обом паннам Геслінг.
Дзенькнувши острогами, лейтенант фон Бріцен допоміг Еммі скинути пальто, і вона подякувала йому через плече, ніби графиня. Потім вона наступила Дідеріхові на ногу, даючи зрозуміти, що в цьому товаристві треба пильнувати звичаю. І справді: після тривалих чемних суперечок з лейтенантом фон Бріценом про те, кому ввійти першому, після захопленого розшуркування перед господинею, яка відрекомендувала його іншим гостям, — яке складне завдання, таке почесне, але й таке небезпечне, сидіти на стільчику затиснутим між дамськими сукнями, тримати в рівновазі чашку з чаєм, одночасно приймаючи вазу з печивом і з чарувальною усмішкою передаючи її далі, і, попиваючи чай, висловлювати свою думку то медовими виразами про таку вдалу виставу "Таємної графині", то мужньо схвальними про розмах адміністративної діяльності президента, то значущими про крамолу і вірність кайзерові, — і при цьому ще годувати президентового собаку, який весь час просив.
Про невимогливих товаришів по чарці з погрібця або Товариства воїнів тут треба було забути; доводилося з вимученою посмішкою пильно дивитись у водянисті очі капітана фон Кекеріца, в якого лисина була біла, а обличчя, починаючи від середини лоба, червоне, як вогонь, і слухати його розповіді про учбовий плац. І мало того, що, напружено чекаючи на запитання про військову службу, ти весь обливаєшся потом, так ще й дама з рівно зачесаним угору лляним волоссям і з облупленим від сонця носом, яка сидить поряд, починає раптом розмову про коней... На цей раз Дідеріха врятувала Еммі: підтримувана паном фон Бріценом, з яким була, здавалось, у близьких взаєминах, вона спритно вкинулася до розмови, хизуючися спортивними виразами, і навіть не побоялася захоплено описувати вигадані прогулянки верхи, що до них вона нібито вдавалася в маєтку своєї тітки. Коли після цього лейтенант запропонувавз їй спільні прогулянки верхи, вона послалася на бідну пані Геслінг, яка нібито не дозволяє їй цього. Дідеріх не пізнавав Еммі. Її надзвичайні здібності цілком затьмарили тут Магду, якій, що не кажіть, пощастило впіймати нареченого. Не без таємного страху думав Дідеріх, як і після повернення із "Зеленого ангела", про недовідомі шляхи, котрими дівчина, коли її не бачать...