— Ходімо! Ця нудота, певно, вже почалася?
І в супроводі Дідеріха з одного боку і бургомістра з другого приготувався відвернути увагу від вистави своєю поважною персоною. Але тут з буфету почувся тихий голос:
— Ах, господи, Оттохен!
— А-а, от і вона, — пробурмотів Вульков і пішов назустріч своїй дружині. — Я так і думав: коли до діла дійде, вона злякається. Більше кавалерійської відваги, дорога Фрідо!
— Ах, господи, Оттохен, я так боюся, так боюся! — І, звернувшись до супутників Вулькова, вона швидко, хоч і з тремтінням у голосі, забелькотіла: — Я знаю, треба було б іти на битву з радіснішим серцем.
— Особливо тоді, — кмітливо сказав Дідеріх, — коли вона виграна заздалегідь. — І він по-рицарському вклонився. Пані фон Вульков торкнулась його віялом.
— Доктор Геслінг розважав мене тут під час першої дії. Він любить і розуміє красу, навіть може давати корисні поради.
— Я це зауважив, — сказав Вульков і, поки Дідеріх вдячно вклонявся то йому, то його дружині, додав: — Лишімося краще в буфеті.
— Такий був і мій план битви, — базікала пані фон Вульков. — Тим паче, що тут, виявляється, є невеличкі двері до зали. Таким чином, можна здаля від подій тішитися повною самотністю, якої я так потребую, і все ж таки бути в курсі справ.
— Бургомістрику, — сказав, прицмокнувши язиком, Вульков, — ви б замовили салату з омарів. — Він потягнув доктора Шеффельвейса за вухо і додав: — У справі з міською біржею праці магістрат знову відіграв жалюгідну роль.
Бургомістр покірно їв і покірно слухав, тимчасом як Дідеріх поруч з пані фон Вульков стежив за тим, що діялося на сцені. Там Магда Геслінг брала урок музики, і вчитель, темнокучерявий віртуоз, пристрасно цілував її, що вона, очевидно, приймала не без прихильності. "Добре, що Кінаст цього не бачить", — подумав Дідеріх, але відчув, що ображений і за себе самого. Він зауважив:
— Ви не вважаєте, пані графине, що вчитель музики грає занадто натуралістично?
Пані фон Вульков здивовано відповіла:
— Це входило в мої наміри.
— Я лише хотів сказати... — непевно почав Дідеріх і злякався, бо в дверях на сцені з'явилася чи то пані Геслінг, чи то якась інша дама, схожа на неї. Звідкись узялася й Еммі, і парочку застукали на гарячому, знявся крик і плач.
Тим голосніше заговорив Вульков:
— Ні, бургомістрику. За старого Бука ви цього разу не сховаєтеся. Хай він протягнув проект про міську біржу праці, але здійснення його — це вже ваших рук справа.
Доктор Шеффельвейс хотів щось сказати, але Магда закричала, що вона й гадки не має виходити заміж за вчителя, з нього досить і покоївки.
Авторка зауважила:
— Вона повинна вимовляти це ще вульгарніше. Вони ж парвеню [Парвеню — вискочень (франц.).] .
І Дідеріх співчутливо посміхнувся, хоч був дуже збентежений подібними порядками в домі, такому схожому на його власний. Душею він був на боці Еммі, яка заявила, що із скандалом треба зразу ж покінчити, і покликала покоївку. Але коли дівчина ввійшла — тьху, чорт! — виявилося, що це була таємна графиня. В тиші, спричиненій її виводом, пролунав бас Вулькова:
— Відчепіться від мене з вашими дурощами про соціальні обов'язки. Руйнувати сільське господарство, на вашу думку, соціально?
В публіці багато хто обернувся; авторка перелякано зашепотіла:
— Оттохен, бога ради!
— Що сталося? — Він підійшов до дверей. — Ану, хай спробують освистати!
Ніхто не свистав. Він знову звернувся до бургомістра:
— Вашими біржами праці ви віднімаєте робітників у нас, поміщиків Східної Пруссії, це безперечно. Далі: в цих біржах є навіть представники робітників, — але ж ви посередничаєте й для сільського господарства. До чого ж це призведе? До об'єднання сільських робітників. От бачите, бургомістрику? — Його лапа опустилася на податливе плече доктора Шеффельвейса. — Ми викриємо ваші таємні наміри. Нічого у вас не вийде!
На сцені небога Вулькова говорила, в публіку, бо фабрикантова родина не повинна була нічого чути.
— Як? Мені, графовій дочці, вийти заміж за вчителя музики? На це я не пристаю. Ці люди обіцяють мені посаг, але хай інші принижуються заради грошей. Я ж знаю, до чого мене зобов'язує моє благородне походження!
Залунали оплески. Пані Гарніш і пані Тіц утирали сльози, викликані благородством душі графині. Та в обох сльози потекли знову, коли небога сказала:
— Але — о горе! — де я, звичайна служниця, знайду собі чоловіка такого ж високого роду?
Бургомістр, певно, наважився щось заперечити, бо Вульков загримів:
— Я не хочу мати збитки заради того, щоб було менше безробітних! Мої гроші — це мої гроші!
Тут Дідеріх не міг стриматися, щоб не вклонитися йому зі вдячністю. Але й авторка з повним правом узяла його уклін на свій карб.
— Я знаю, — сказала вона, сама розчулившись, — це місце мені вдалося.
— Це мистецтво, яке промовляє до серця, — мовив Дідеріх. Цієї хвилини Магда з Еммі грюкнули віком рояля і дверима, то ж він додав: — І високодраматичне! — І кинув репліку в другий бік. — Наступного тижня вибори двох радників — замість Лауера і Бука-молодшого. Добре, що він іде з магістрату сам!
Вульков сказав:
— Тоді подбайте, щоб на їхні місця потрапили порядні люди. Кажуть, у вас добрі стосунки з "Нецігською газетою".
Дідеріх конфіденціально притишив голос.
— Я поки що тримаюся ще в затінку, пане президенте. Для справи націоналізму це краще.
— Диви-но, — сказав Вульков і справді проникливо подивився на Дідеріха. — Ви, певно, хочете самі балотуватися? — спитав він.
— Я пішов би на цю офіру. В наших міських організаціях дуже мало членів, на яких можна звіритися в розумінні націоналістичних поглядів.
— Ну, і що ж ви робитимете, якщо попадете до магістрату?
— Подбаю про те, щоб біржа праці перестала існувати.
— Звісно, — сказав Вульков, — як національно мислячий громадянин.
— Як офіцер, — говорив на сцені лейтенант, — я не можу припустити, люба Магдо, щоб цю дівчину, хоч вона лише бідна служниця, так ображали.
Лейтенант з першої дії, бідний брат у других, який мав одружитися з таємною графинею, був Магдиним нареченим. Відчувалося, що глядачі тремтять від хвилювання. Авторка сама це помітила.
— Захоплююча фабула — моя сила, — сказала вона Дідеріхові, який справді був збитий з пантелику.