— Слово надається панові оборонцю.
Вольфганг Бук повільно підвівся. Серед його дивних друзів почувся доброзичливий шепіт, і Бук переждав його спокійно, всупереч настороженому дзьобові Шпреціуса. Потім він недбало начебто збираючись покінчити з усім упродовж двох хвилин, заявив, що допит свідків дав надзвичайно сприятливу для обвинуваченого картину. Пан прокурор даремно гадає, що покази, несприятливі тільки внаслідок погрозливого втручання в особисте життя свідків, мають хоч якусь цінність. Або, скорше, вони мають ту цінність, що якнайблискучіше доводять невинність обвинуваченого, оскільки знані зі своєї правдивості люди лише через шантаж... Тут його, звичайно, перепинили. Коли голова заспокоївся, Бук спокійно провадив далі. Але якщо навіть вважати за доведене, що обвинувачений насправді мовив інкриміновані йому слова, то і в такому разі момент карності відпадає, бо свідок доктор Геслінг одверто визнав, що навмисне і свідомо провокував обвинуваченого. Постає питання, чи не є в даному випадку саме свідок Геслінг, який діяв з провокаційною метою, справжнім ініціатором злочину, який він учинив з мимовільною допомогою іншого, свідомо використавши його збуджений стан. Оборонець рекомендував панові прокуророві уважніше придивитися до свідка Геслінга. Тут багато хто обернувся до Дідеріха, і його кинуло в жар. Але зневажлива гримаса голови суду знову підбадьорила його.
Бук надав своєму голосові лагідності й теплоти. Ні, він не бажає нещастя свідкові Геслінгу, якого вважає за жертву іншого, значно вищого.
— Чому останнім часом так множаться звинувачення в образі його величності? Мені скажуть: унаслідок таких пригод, як убивство робітника. Але я відповім: ні, лише завдяки промовам, які супроводять ці пригоди.
Шпреціус витяг шию і вже націлився дзьобом, але ще вичікував. Бук не звертав на нього уваги; він надав своєму голосові сили й мужності.
— Погрози і перебільшені вимоги однієї сторони спричинюють відсіч другої. Принцип: "Хто не зі мною, той проти мене" — кладе різку межу між тими, хто схиляв коліна перед його величністю, і тими, хто його ображає.
Тут Шпреціус стріпнувся.
— Пане оборонцю, я не можу дозволити, щоб ви гудили кайзерові слова. Якщо ви й далі провадитимете в такому тоні, суд буде змушений накласти на вас штраф.
— Я підкоряюся вказівці пана голови, — сказав Бук, і слова його ставали все округліші і значніші. — Тому я буду говорити не про кайзера, а про вірнопідданого, якого він виховує для себе. Я буду говорити не про Вільгельма Другого, а про свідка Геслінга. Ви всі бачили його. Звичайний собі чоловік, з пересічними розумовими здібностями, що залежить від обставин і випадку, слабодухий, поки справа стояла для нього погано, і над міру самовпевнений, як тільки вона набрала іншого напрямку.
Дідеріх засопів на своїй лаві. "Чому Шпреціус не захищає мене? Це його обов'язок! Він дозволяє бештати на публічному засіданні людину націоналістичних поглядів — і кому? Оборонцеві, професіональному речникові підривних тенденцій! Ні, в державі щось не гаразд..." Все в ньому починало кипіти, коли він дивився на Бука. Ось він — ворог, антипод; тут можливе тільки одне: знищити! Ця образлива людяність у товстому профілі Бука! Відчувається його поблажлива любов до слів, яких він добирає, щоб характеризувати Дідеріха!
— Таких, як він, — говорив Бук, — завжди були тисячі. Вони робили свої справи і мали політичні погляди. Єдине, що додалося тепер і створило новий тип, це жест, хвалькуваті манери, войовничість удаваної індивідуальності, бажання справляти враження за всяку ціну, хоча б платити за це довелося іншим. Інакшодумці називаються ворогами нації, хоча б вони складали дві третини її. Класові інтереси — мабуть, але огорнені романтичною брехнею. Романтичне ставання на коліна перед монархом у надії, що він уділить своєму вірнопідданому від своєї влади стільки, скільки треба, щоб тримати в покорі ще дрібніших. А через те, що в дійсності і в законі не існує ні володаря, ні підданця, все громадське життя набуває відтінку дешевого комедіантства. Світогляд одягнений в театральний костюм; продукуючи бляху або папір, виголошують пишні, наче заклики хрестоносців, промови, і картонний меч виймається з піхов на захист такого поняття, як "величність", яку вже ні один чоловік — хіба що в казках — не сприймає поважно. Величність... — повторив Бук, смакуючи це слово, і дехто із слухачів смакував його разом з ним. Актори, яких явно цікавили не так зміст, як слова, приклали долоні до вух і схвально зашепталися. Для інших Бук говорив занадто витончено, і те, що в його мові не чулося діалекту, здавалося дивним.
Але Шпреціус підвівся в кріслі, жадібно розкрив дзьоба і заверещав:
— Пане оборонцю, я востаннє пропоную вам не зачіпати в своїй промові особи монарха!
Публіка захвилювалася. Коли Бук знову відкрив рота, хтось заплескав у долоні, але Шпреціус своєчасно встиг клюнути. Це була одна з тих дівчат, які так привертали до себе увагу.
— Голова суду, — сказав Бук, — перший назвав особу монарха. Та коли вона вже названа, я можу, не ставлячи суд у скрутне становище, констатувати, що та повнота, з якою ця особа в нинішній момент виражає і втілює настрій країни, робить її майже гідною схиляння перед нею. Я назву кайзера — і я певний, що пан голова не переб'є мене, — великим артистом. Що мені додати до цього? Ми не знаємо нічого вищого... Саме тому й не можна припускати, щоб перший-ліпший звичайний сучасник наслідував його. Хай єдина в своєму роді індивідуальність утверджує себе в сяйві трону, хай виголошує промови, ми й не чекаємо від неї нічого, крім промов, хай кидає блискавками, засліплює, викликає ненависть удаваних бунтівників і оплески партеру, який не забуває за всім цим своєї міщанської дійсності...
Дідеріх затремтів; та й у всіх роти були розкриті і очі витріщені, наче Бук рухався по канату між двома вежами. Зірветься чи ні? Шпреціус націлився дзьобом. Але на обличчі оборонця не було й тіні іронії: навпаки, в ньому проступало щось на зразок озлобленого захоплення. Раптом кутки його губ опустилися, здавалося — все навколо посіріло.