— Наш старий ще досить добрий для нас, — побивався Сетбір.
— Для мене — ні!
Сетбір присягався, що їхній старий голандер так само добре працює, як і найновіші, котрі вславилися тільки завдяки шахрайській рекламі. Коли старий пересвідчився, що Дідеріх невблаганний, він прочинив двері і крикнув у коридор:
— Фішере, а йдіть-но сюди!
Дідеріх стривожився.
— Що вам потрібно від цієї людини? Я не хочу, щоб він втручався до моїх справ.
Але Сетбір послався на свідчення механіка, який працював на найбільших підприємствах.
— Ну, Фішере, скажіть-но панові доктору, як добре працює голандер!
Дідеріх не хотів слухати, він бігав по кімнаті, певний того, що механік скористується з нагоди позлостити його. Замість цього Наполеон Фішер почав з визнання беззастережної Дідеріхової авторитетності, а потім дуже негативно висловився стосовно старого голандера, сказавши про нього все погане, що тільки можна було сказати. Коли послухати Наполеона Фішера, то він навіть збирався піти з роботи лише тому, що старий голандер йому не подобається. Дідеріх пирхнув: він щасливий, що не позбувся неоціненних послуг пана Фішера. Але механік, не звертаючи уваги на іронічний господарів тон, пояснив йому за малюнком прейскуранту всі переваги нового патентованого голандера і насамперед зручність його обслуговування.
— Аби полегшити вам роботу! — пирхнув Дідеріх. — Це єдина моя турбота. Дякую, можете йти.
Коли механік пішов, Дідеріх і Сетбір деякий час мовчки робили кожен своє діло. Раптом Сетбір спитав:
— А чим ми за нього заплатимо?
Дідеріх відразу ж почервонів, як рак: він весь час теж тільки про це й думав.
— Дурниці! — закричав він. — Чим заплатимо! По-перше, я домовлюся про довготривалий термін передачі, а по-друге, коли я замовляю таку дорогу машину, невже, ви думаєте, я не знаю, для чого це роблю? Ні, мій любий, очевидно, у мене є певні перспективи на швидку розбудову фабрики, про які я сьогодні ще не хочу говорити.
І він твердою ходою вийшов з контори, незважаючи на свої приховані сумніви. Цей Наполеон Фішер, виходячи з контори, ще раз обернувся, і погляд у нього був такий, ніби він добре господаря піддурив. "Я оточений ворогами, — думав Дідеріх, піднімаючи голову ще вище, — але ми дуже сильні. Я їх розтрощу. Вони побачать, з ким мають до діла". І він поклав здійснити намір, який з'явився у нього ще тоді, коли він прокинувся, — він попрямував до доктора Гейтейфеля. Той саме оглядав хворих, і Дідеріхові довелося чекати. Нарешті Гейтейфель прийняв його в своєму кабінеті, де все — і запах, і речі — нагадувало Дідеріхові його колишні неприємні відвідини цього дому. Доктор Гейтейфель узяв зі столу газету, засміявся коротким смішком і сказав:
— Ну, ви, певно, прийшли похвалитися своїм тріумфом? Зразу два успіхи! Ваше оповите винним духом привітання вже красується тут, а телеграма кайзера вартовому, з вашого погляду, звичайно, не залишає нічого бажати.
— Яка телеграма? — спитав Дідеріх.
Доктор Гейтейфель показав йому. Дідеріх прочитав: "За виявлену тобою на полі честі проти внутрішнього ворога хоробрість оголошую тобі мою кайзерову подяку і підвищую тебе на єфрейтора". В надрукованому вигляді ця телеграма справила на нього враження аутентичної. Він навіть розчулився; з мужньою стриманістю він сказав:
— Всі справжні націоналісти від щирого серця схвалять ці слова його величності.
Гейтейфель тільки знизав плечима. Дідеріх звів дух.
— Але я прийшов не заради цього, а щоб внести ясність у наші стосунки.
— Вони, на мою думку, цілком ясні, — відповів Гейтейфель.
— Ні, не цілком. — Дідеріх, запевнив, що бажає почесного миру. Він ладен діяти в дусі розумного лібералізму, якщо натомість будуть поважати його твердо націоналістичні і монархічні погляди.
Гейтейфель відказав, що все це пусті слова; тоді Дідеріх утратив самовладання. Ця людина тримала його в руках; за допомогою певного документа Гейтейфель міг ославити його боягузом! Глузлива посмішка на жовтому монгольському обличчі, поблажливий тон були постійним натяком. Але він не висловлювався, він тримав меч піднятим над Дідеріховою головою. Таке становище далі тривати не могло.
— Я вимагаю, — хрипким від хвилювання голосом сказав Дідеріх, — щоб ви повернули мені мого листа.
Гейтейфель здивувався:
— Якого листа?
— Того, що я вам написав з приводу військової служби, коли мене покликали.
Лікар почав пригадувати.
— Ах, так, ви ж тоді хотіли ухилитися!
— Я знав, що ви витлумачите мої необережні вислови в образливому для мене сенсі. Я ще раз вимагаю, щоб ви повернули мені мого листа. — І Дідеріх погрозливо ступив уперед.
Гейтейфель не ворухнувся.
— Дайте мені спокій. Вашого листа у мене нема.
— Я вимагаю від вас слова честі.
— Я не даю його за наказом.
— Тоді я звертаю увагу на наслідки вашого нелояльного способу дій. Якщо ви за якоїсь нагоди здумаєте завдати мені цим листом прикростей, знайте, що це буде порушенням лікарської таємниці. Я оскаржу вас перед лікарською інспекцією, запропоную накласти на вас стягнення і використаю весь свій вплив, щоб вас зганьбити! — У величезному хвилюванні і майже в нестямі: — Ви бачите, що я готовий на все! Між нами буде боротьба не на життя, а на смерть!
Доктор Гейтейфель дивився на нього з цікавістю, похитуючи головою, його китайські вуса теліпалися, і він сказав:
— Ви охрипли.
Дідеріх відсахнувся й пробелькотів:
— А вам яке до цього діло?
— Ніякого, — сказав Гейтейфель. — Це мене цікавить лише минулим числом, я ж вам завжди віщував щось подібне.
— Що саме? Чи не зволите ви висловитись ясніше?
Але від цього Гейтейфель ухилився. Дідеріх блиснув на нього очима.
— Я категорично вимагаю, щоб ви виконали свій обов'язок лікаря!
Він не його лікар, відповів Гейтейфель. Після цього владний тон у Дідеріха зник, і він почав жалісно допитуватися.
— Часом у мене болить горло. Ви гадаєте, що це може погіршитися? Це небезпечно?
— Я раджу вам звернутися до спеціаліста.
— Але ж крім вас тут нема спеціалістів. Бога ради, пане лікарю, гріх вам, адже на моїх руках сім'я.
— Тоді вам слід менше курити і менше пити. Вчора ввечері ви пили забагато.
— Ах, он як! — Дідеріх випростався. — Ви просто не можете мені простити вчорашнього шампанського. І вірнопідданчого адреса.