Майкл Ґолд
Вільні
Весь равок пішов на залагодження незліченних формальностей, якими, паче павутинням, обплутана тюрма. Чотири в'язні з ІРС 1 пройшли декілька перевірок, вислухали коротке напутнє слово начальника тюрми, потім здали сірі тюремні роби, а одержали натомість одяг, в якому прибули сюди, — злежаний, затхлий і майже забутий. Наприкінці їх ще двічі обшукали, чи не виносять вони часом таємних листів, а вже після того їм дали квитки на поїзд до Чікаго, міста, де їх засуджено.
— До побачення, хлопці! — весело мовив до них вартовий біля останніх залізних дверей, що вели на волю.
То був високий на зріст, огрядний незворушний ірландець, з сивими, довгими, як у моржа, вусами. Він бачив сотні звільнених в'язнів, що так само розгублено стояли й мружили очі від сонячного світла, неначе їх щойно витягли з дна морського. — До побачення, заходьте ще колись, як засумуєте, ми завжди вам раді.
Четверо звільнених ніяково усміхнулись у відповідь, тримаючись напружено, із звичною повагою до варти й з притаманною в'язням обачністю. Та вони ще й не почували себе вільними.
Вони мовчки, стуливши губи, простували курною дорогою, що вела від тюрми до шосе, і, коли погляд котрогось із них падав на бліді обличчя товаришів, вони здавались йому чужими й змученими.
— Оце вам Америка! — сказав коротун Блеккі Феррар, і, глибоко зітхнувши, із силою плюнув на дорогу поперед себе: хотів показати, що йому все те байдуже. У душі він нервував і тривожився найдужче за всіх, проте ні на мить не забував, що за скрутних обставин чоловікові належить безтурботно усміхатись і спльовувати на всі боки. Цей раптовий вихід на волю, на сонце після п'яти років ув'язнення, вразив Блеккі сильніше, ніж інших.
Лише напередодні його випустили з вогкої, темної одиночки в підвалі, де він п'ять місяців спокутував найтяжчу тюремну провину.
Він накинувся з кулаками на здоровила наглядача за те, що той гамселив кулаками, ногами, кийком і ключами кволого й недоумкуватого дев'ятнадцятирічного хлопчину, котрий ніяк не міг
1"Індустріальні робітники світу" — профспілкова організація в США, що активно діяла а 1905 p. до 20-х років.
запам'ятати свого місця в строю, — це теж вважалося в тюрмі неабияким злочином.
— Країна вільних, вітчизна сміливих, — монотонно, ніби проказуючи молитву, додав Джон Браун, високий, кощавий англієць з сивою чуприною, орлиним носом і спокійними голубими очима. — Ех, тютюнцю б зараз пожувати!
Двоє інших з ІРС, що відсиділи п'ять років за виступи проти світової війни, не озвались ані словом — чвалали собі мовчки, ніби чекали, чи не станеться чогось цікавішого. Один з них був Хілл Джонс, кремезний молодик з американського Заходу, що обличчям і постаттю скидався на гравця університетської футбольної команди. Він дивився на світ великими й ясними зеленими очима невинної дитини. Другий, Рамон Гонсалес, — молодий, стрункий, смуглявий мексіканець, нащадок працьовитих мексіканських пеонів, чиїми руками збудовані залізниці нашого Заходу.
— Ех, тютюнцю б пожувати! — повторив Браун, облизнувши язиком сухі губи й скинувши поглядом на одноманітну рудувату рівнину навколо. — Таке відчуття, наче вати наковтався.
Насправді тютюн йому був потрібен, щоб заспокоїти нерви.
Як і в трьох інших, у душі його вирували суперечливі почуття.
П'ять років він прожив за залізними ґратами, де весь уклад життя визначався людьми з кийками та карабінами і був жорстокий і непорушний, як саме залізо. Тепер він опинився на волі. Ніхто не стежив за ним, і він простував собі нагрітою сонцем польовою дорогою, під безмежним жовтим небом. Він повертався у світ вільних людей, отож і сам він, і його товариші мали б дихати легко, цілувати землю й радіти; та замість того вони мали вигляд напружений, стурбований і трохи розчарований.
Чого вони сподівалися? Вони самі не змогли б цього сказати, але, як і всі в'язні, підсвідоме плекали в уяві перебільшені й неправдоподібні образи того світу, що був за тюремними мурами, і тепер він здавався їм надто звичайним. Небо було запнуте сірувато-жовтою імлою, крізь яку світило гаряче сонце. Безкрая одноманітна рівнина розляглася на всі боки, наче долівка у величезній порожній коморі, і на ній похмурими рядами тяглися аж до обрію копиці маїсу. Десь гавкав собака. Над купкою фермерських будинків курився димок, і здалеку долинув гудок товарного поїзда. На всьому довкола була палюча німота, німота сонця.
Вільний світ виглядав буденним і нудним, зате скільки палких надій, змішаних зі страхом, збуджував він у тюремних камерах безсонними ночами!
Вони поминули фермера у фланелевій сорочці, що брів по стерні за парою дужих коней, запряжених у плуг. Він наважував на плуг, залишаючи за собою смугу масного чорнозему, і на його худому, засмаглому, зрошеному потом обличчі застигли похмурі незгладимі зморшки.
— Наче засуджений на довічне ув'язнення, еге ж? — мовив
Браун, показуючи на нього великим пальцем. — Схожий на того вбивцю, що сидів з тобою в одній камері, правда, Рамоне?
Маленький мексіканець швидко звів чорні очі й поглянув на похмурого фанатика за плугом.
— Так, — коротко відказав він і .знову опустив очі на дорогу.
— Кругом цей клятий маїс, — сказав Блеккі, тоді гмукнув, наддав ногою порожню бляшанку, що валялася на дорозі, і смачно плюнув — все водночас. — Кругом ці кляті селюки із своїм клятим маїсом. Усе маїс та маїс, хай йому чорт! Хоч би раз вони посіяли моркву!
Ніхто з товаришів не відгукнувся на його базікання. Вони простували далі в цей новий світ, в якому щойно опинились, видивляючись уперед, де за поворотом шосе починалася міська вулиця, усього за дві милі від тюрми. Неоковирні каркасні будинки Середнього Заходу, оточені деревами й підстриженими газонами, трамвайні реяки, бруковані тротуари, а там, ближче до центру, вітрини магазинів і крамничок — ось що відкрилось перед їхніми очима.
Вулицями проходили чоловіки й жінки, заклопотані своїми буденними справами. За тьмяним віконцем бакалійник відважував комусь цукор. Вони поминули маленьку майстерню шевця-італійця. Поминули білий будинок школи, звідки линув спів дзвінких дитячих голосів. Понад тротуаром біля залізничного вокзалу вишикувалася черга "фордів". По привокзальній площі неквапливо походжали люди, обговорюючи свої домашні справи, наслідки виборів шерифа, ціни на маїс і ціни на свиней. То був світ вільних людей.