Війві

Страница 2 из 3

Михаил Слабошпицкий

— Ні, втікати з дому не годиться... То тільки в давніх книжках утікають,— сказав Васько.— Давайте краще будемо вивчати морську науку. А потім, як потрапимо в армію, нас одразу виберуть там капітанами, бо ми вже все знатимемо й усе вмітимемо.

— Вивчати морську науку!.. А як же її вивчати?! Це якби була така морська школа для дітей,— засумнівався Мишко.

— Треба нам подумати і скласти план,— запропонував я їм.

— Про що план?

— Про все,— рішуче сказав я, хоч зовсім не міг уявити, який той план буде.

Думали ми, думали до самісінького вечора і нічого тоді не змогли придумати.

Але, як каже мій батько, ідеї приходять несподівано.

Наступного ранку мене розбудила думка про те, що нам треба збудувати пліт. Я аж підстрибнув на ліжку. І як це нам учора в голову не прийшло?!

Скочив на ноги, навіть не вмивався, не снідав — і до дверей.

— Ти куди? — батько до мене.

— У мене ж уже три дні не було зауважень і двійок!

— Три дні,— усміхнувся він.— Якби три місяці!

Хай би сам спробував три місяці провчитися без зауважень і двійок!

— Тату, мені дуже-дуже треба,— сказав я і так натиснув голосом на "дуже-дуже", що він не затримував.

Знайшов Мишка й Васька, привів їх до себе.

— А тепер слухайте,— врочисто сказав їм.— Ми побудуємо пліт і плаватимемо на ньому.

— Пліт? — перепитав захоплений Мишко.

— Пліт? — недовірливо перепитав Васько і навіть нерішуче переступив з ноги на ногу.

— Пліт,— повторив я врочисто.— То як вам мій план? Здорово?

— Здорово! — це Мишко.

— Чи вийде в нас? — це Васько.

— Вийде! — анітрохи не сумніваюсь я.

— А з чого ж його робитимемо?

— А з усього! Збиратимемо дошки, цвяхи і все, що може згодитися. Чим швидше збудуємо, тим швидше почнемо наше плавання на озері...

— Коли ж ми почнемо — он зима вже йде,— трохи розчарував мене Васько.

— Значить, узимку робитимемо його, а з весни почнемо плавання.

Цілу зиму зносили до Мишка в підвал знайдені дощечки, уламки старих меблів, цвяхи і все інше, що могло нам знадобитися. Матеріалів у нас вже було на три плоти або й на чотири.

Ми вже збиралися почати майструвать пліт, коли я захворів на ангіну.

Сидів у квартирі й сумно дивився у вікно.

А там уже починалася весна. Світило сонце, бігли струмки, весело пурхали голуби. Хіба є сила всидіти вдома такої пори? І я не всидів би. Вже збирався зав'язати материною пуховою хусткою горло й потихесеньку вибрести надвір, як раптом у двері хтось подзвонив.

Я відчинив і з несподіванки сторопів.,

Переді мною стояла Війві.

— Здрастуй,— сказала вона своїм трохи кумедним голосом.

— Здрастуй,— відповів я розгублено і стояв, загородивши вхід.

— Ти хворієш, і я прийшла тебе провідати...

— Тебе Марина Сергіївна прислала? — запитав я невдоволено.

— Ні, я сама.

— Сама? — не міг я повірити.

— Сама, сама,— ще й головою захитала для переконливості. Дивна вона, ця Війві. І чого б ото раптом іти мене провідувать?

— То заходь...

Вона зайшла і почала відкривати портфель.

— Якщо ти збираєшся вчити зі мною уроки, то нічого не вийде,— сердито попередив я.

— Ні, я ось тобі яблук принесла,— і поклала переді мною двоє червонобоких яблук.

— Навіщо вони мені? Хіба я ніколи яблук не їв?

— Таких не їв... Це нам з Естонії бабуся прислала.

— З Естонії?

— Ага... З Сааремаа...

— Як ти сказала?

— З Сааремаа...

— А що це таке?

— Це великий острів у Балтійському морі... Ми там жили раніше.

— Жили? На острові?

— На острові. Що тут дивного?

— Серед моря жили?

— Серед моря...

— Ото, мабуть, добре жити серед моря, еге ж?

— Цікаво було... Я часто стояла на високій горі над морем і виглядала бабусю з плавання.

— Що? Бабусю? З плавання?! — я розсміявся і дививсь на Війві: і коли це їй приснилося?

— Так, бабусю з плавання.

— Куди ж і на чому могла плавати твоя бабуся?

— На кораблі плавала куди треба.

Я нічого не міг зрозуміти, а тому почав розпитувати спочатку:

— А чому твоїй бабусі треба плавати?

— Це її робота.

— Як — робота? Вона хто?

— Вона капітан.

— Хто?

— Капітан.

— Капітан? На кораблі?

— Так.

Ноги мої підкосилися, і я знесилено впав на диван.

Оце так! По-перше, я ніколи не чув, щоб жінки були капітанами, бо не жіноче то діло. По-друге, чому ж тільки зараз я про це взнав — он уже скільки сидимо з Війві за одною партою!

— Бабуся — капітан? — ще раз перепитав я і смикнув себе за вухо, щоб перевірити, чи я не сплю.

— Нічого тут дивного,.— пояснювала Війві,— у нас в Естонії кілька жінок — капітани. Їх усі знають і всі ними пишаються... Про мою бабусю навіть кінофільм є.

Я розгублено мовчав, а Війві розповідала і розповідала. Виявляється, що в їхньому роду всі були моряками й капітанами, а бабуся Війві навіть виросла на кораблі...

— А як її звати? — запитав я.

— Мір'ям.

— Якось дивно.

— Це значить — Марія,— пояснила Війві.

— Тепер зрозуміло.

Потім Війві сказала, що нам треба зробити уроки, а я чомусь забув відмовитися. Коли ми вже написали арифметику, я згадав, що уроки мені робити не обов'язково, бо я — хворий. Але було пізно. Я хотів сказати їй, як здорово вона мене підманула: забила мені голову цими розповідями, а потім тихесенько — я й незчувся коли — підсунула зошити й книжки.

Думав, як би це їй сказати, щоб вона Це образилася, аж тут саме прийшли Мишко з Васьком. Я й не встиг те сказати.

Як вони здивувалися, коли побачили Війві!

— О! — сказав Мишко.

— Ого, новина! — сказав Васько.

— У Війві бабуся — капітан,— сказав я їм замість пояснення. Обидва подивилися на мене так, наче я звалився аж із двадцятого поверху.

— Справді, капітан,— знову сказав я.— У них в Естонії жінки бувають капітанами.

Тепер вони подивилися на Війві так, начебто не бабуся її, а вона сама була капітаном.

Війві розповіла знову про острів Сааремаа, на якому вони раніше жили, і про те, що в їхньому селищі дуже багато капітанів і моряків.

Потім ми знайшли Сааремаа на карті. Він лежить посеред моря, оточений іншими маленькими острівцями. Мені він видався чимось схожим на черепаху, що заповзла з суші у воду. Два півострови по боках — наче лапи, якими черепаха прогрібає воду, щоб рухатися вперед.

Я сказав хлопцям і Війві про те, і вони погодилися зі мною.

Ми ще трохи поговорили про острів, а потім Війві розповіла нам, що хоче стати лікарем. Її мама дуже хвора, і Війві вирішила, що вивчиться на лікаря, а тоді й вилікує маму. Вона така серйозна, ця Війві! Я й не уявляв раніше, що бувають такі серйозні дівчатка. Я думав, що їм тільки дурниці в голові.