Війна і мир

Страница 84 из 466

Лев Толстой

Перед обідом княжна і т-ІІе Воигіеппе, знаючи, що князь не в настрої, стояли, чекаючи його: т-ІІе Воигіеппе з ОСЯЙНИМ обличчям, яке говорило: "Я нічого не знаю, я така сама, як і завжди", і княжна Марія — бліда, злякана, з опущеними очима. Тяжче за все для княжни Марії було те, що вона знала, що в таких випадках треба поводитися, як т-Ие Воигіеппе, але не могла цього зробити. їй здавалося: "Зроблю я так, наче не помічаю, він подумає, що в мене нема до нього співчуття; зроблю я так;, що я сама скучна і не в настрої, він скаже (як це й бувало), що я похнюпила носа", і т. ін.

Князь глянув на злякане доччине обличчя й фиркнув:

— Пог... чи дурка!..— промовив він.

"І тієї нема! вже і їй наплели",— подумав він про маленьку княгиню, якої не було в їдальні.

— А княгиня де? — спитав він.— Ховається?.. .

— Вона не зовсім здорова,— весело усміхаючись, сказала т-11е Воигіеппе,— вона не вийде. Це так зрозуміло в її становищі.

— ГмІ гм! кхі кхі — промовив князь і сів за стіл.

Йому здалося, що тарілка нечиста; він показав на пляму fi кинув її. Тихон підхопив її і передав буфетникові. Маленька княгиня не була нездорова; але вона до такої міри непереборно боялася князя, що, почувши про те, в якому він поганому настрої, вирішила не виходити.

— Я боюсь за дитину,— казала вона m-lle Bourienne,— бозна-що може статися від переляку.

Взагалі маленька княгиня жила в Лисих Горах повсякчасно під почугтям страху та антипатії до старого князя, якої вона не усвідомлювала, бо страх так переважав, що вона не могла її почувати. З боку князя була теж антипатія, але вона заглушувалася презирством. Княгиня, обжившись у Лисих Горах, особливо полюбила m-lle. Bourienne, проводила з нею дні, просила її ночувати з собою і часто говорила з нею про свекра й судила його.

— Il nous arrive du monde, mon prince1,— сказала m-lle Bourienne, розгортаючи своїми рожевенькими руками білу серветку.— Son excellence le prince Kouraguine avec son fils, à ce que j'ai entendu dire? 2 — питально сказала вона.

— Гм... ця excellence хлопчисько... я його влаштував до колегії,— ображено сказав князь.— А син нащо, не можу зрозуміти. Княгиня Лизавета Карлівна і княжна Марія, може, знають; я не знаю, навіщо він везе цього сина сюди. Мені не треба.— І він подивився на почервонілу дочку.

— Недужа, чи що? Від страху міністра, як сьогодні цей бовдур Алпатич сказав.

— Ні, mon père3. t

Хоч як невдало натрапила m-lle Bourienne на тему розмови" але вона не зупинилася й балакала про оранжереї, про красу нової розквітлої квітки, і князь після супу полагіднішав.

По обіді він пройшов до невістки. Маленька княгиня сиділа за маленьким столиком і гомоніла з Машею, покоївкою. Вона зблідла, побачивши свекра.

Маленька княгиня дуже змінилася. Вона швидше була погана, ніж гарна, тепер. Щоки опустилися, губа піднялася вгору, очі були обтягнені донизу. ,

— Так, тягар якийсь,— відповіла вона на князеве запитання, що вона почуває.

— Чи не треба чого?

— Ні, merci, mon père4.

— Ну, добре, добре.

Він вийшов і дійшов до офіціантської. Алпатич, нагнувши голову, стояв у офіціантській.

— Закидано дорогу?

1 — До нас їдуть гості, князю,

* — його сіятельство князь Курагін з сином, як я чула?

3 татку.

4 дякую, татку.

m

— Закидано, ваше сіятельство; простіть, ради бога, лише через дурість.

Князь перебив його і засміявся своїм неприродним сміхом.

— Ну, гаразд, гаразд.

Він простягнув руку, яку поцілував Алпатич, і пройшов до кабінету.

Увечері приїхав князь Василь, його зустріли на прешпекті (так називався проспект) кучери й офіціанти, з галасом провезли його візки та сани до флігеля навмисно засипаною снігом дорогою.

Князеві Василю й Анатолеві було приділено окремі кімнати.

Анатоль сидів, скинувши камзол і взявшись у боки, перед столом, у ріг якого він, усміхаючись, зосереджено й неуважне втупив свої чудові великі очі. На все життя своє він дивився, як на безперервні веселі розваги, які хтось там такий чомусь зобов'язався влаштувати для нього. Так само й тепер він дивився на свою поїздку до злого діда та до багатої потворної спадкоємниці. Все це могло вийти, як він припускав, дуже добре й кумедно. "А чому ж не одружитися, коли вона дуже багата? Це ніколи не вадить",—думав Анатоль.

Він виголився, папахтився із старанністю і франтівством, що стали його звичкою, і з природженим у нього добродушно-переможним виразом, високо несучи красиву голову, ввійшов у кімнату до батька. Коло князя Василя поралися два його камердинери, одягаючи його; він сам бадьоро оглядався круг себе і весело кивнув синові, що входив, неначе сказав йому: "Так, таким мені тебе й треба!"

— Ні, без жартів, татку, вона дуже потворна? Га? — по-французькому спитав Анатоль, ніби продовжуючи розмову, яка не раз точилася під час подорожі.

— Годі-бо, дурниці! Головне діло — намагайся бути шанобливим і розсудливим із старим князем.

— Якщо він буде лаятись, я вийду,— сказав Анатоль.— Я цих дідів терпіти не можу. Га?

— Пам'ятай, шо для тебе від цього залежить усе.

В цей час у дівочій не тільки було відомо про приїзд міністра з сином, а й зовнішній вигляд обох їх було вже докладно описано. Княжна Марія сиділа сама в своїй кімнаті і марно намагалася вгамувати своє внутрішнє хвилювання.

"Нашо вони писали, нащо Ліза говорила мені про це? Цього ж не може бути! — казала вона собі, поглядаючи в дзеркало.— Як я вийду до вітальні? Якби він навіть мені сподобався, я б не могла тепер бути з ним сама собою". Сама думка про погляди батька жахала її.

Маленька княгиня і т-11е Воигіеппе одержали вже всі потрібні відомості від покоївки Маші про те, який рум'яний, чорнобривий красень був міністерський син, і про те, як татко їхній

насилу ноги проволік на сходи, а він, як орел, переступаючи по три східці, пробіг за ким. Одержавши ці відомості, маленька княгиня і m-lle Bourienne, ще з коридора чутні своїми жваво-гомінливими голосами, ввійшли до кімнати княжни.

— Ils sont arrivés, Магіє1, ви знаєте? — сказала маленька княгиня, перевалюючись своїм животом, і важко сіла у крісло.

Вона вже не була в тій б"лузі, в якій сиділа вранці,— на ній була одна з краших її суконь; голова в неї була старанно зачесана, і на обличчі в неї було збудження, що не приховувало, проте, опущеності і змертвіння обрисів її обличчя. В тому вбран-fii, в якому вона звичайно бувала в товариствах у Петербурзі, ще помітніше було, як значно вона споганіла. На m-Ile Bourienne теж з'явилося вже непомітно якесь удосконалення вбрання, яке надавало її гарненькому, свіженькому обличчю ще більш привабливості.