Микола сидів далеко від Соні, біля Жюлі Карагіної, і знову з тією ж мимовільною усмішкою про щось розмовляв з нею. Соня усміхалася парадно, але, видно, мучилась ревнощами: то блідла, то червоніла і з усієї сили прислухалася до того, що говорили між собою Микола і Жюлі. Гувернантка стурбовано оглядалася, ніби готуючись до відсічі, якби хто надумав скривдити дітей. Гувернер-німець намагався запам'ятати всі види страв, десертів та вин, щоб описати все докладно в листі до домашніх у Німеччину, і вельми ображався з того, що дворецький з загорнутою в серветку пляшкою минав його. Німець хмурився, намагався,вдати, що він і не бажав одержати цього вина" але ображався з того, що ніхто не хотів зрозуміти, що вино потрібне було йому не для того, щоб заспокоїти спрагу, не з жадоби, а з добросовісної знаттєлюбності.
1 черепашачий,
На чоловічому кінці столу розмова дедалі жвавішала. Полковник розповів, що маніфест про оголошення війни уже вийшов у Петербурзі і що примірник, якого він сам бачив, кур'єр доставив нині головнокомандуючому.
— І чого нас нечиста сила несе воювати з Бонапартом? — сказав Шиншин.— Il a déjà rabattu le caquet à l'Autriche. Je crains que cette fois ce ne soit notre tour l.
Полковник був повний, високий і сангвінічний німець, очевидно, служака й патріот, його образили слова Шиншина.
— А того, ласкавий добродію,— сказав він, вимовляючи, без пом'якшень, и замість і, й е замість є.— Того, що император це знає. Вии у манифеста сказав, що не може дивитис байдуже на небезпеки, які загрожуют Росш, і що небезпека имперш, гід-нист її і святаст союзів,— промовив він, чомусь особливо налягаючи на слово "союзів", наче в цьому була вся суть справи.
І з властивою йому непогрішною, офіціальною пам'яттю він повторив вступні слова маніфесту... "і бажання, що єдину й неодмінну мету государя являє собою: встановити в Європі на тривких підвалинах мир — спонукали його рушити нині частину війська за кордон і зробити на досягнення наміру цього нові зусилля".
— Ос чого, ласкавий добродію,— закінчив він повчально, випиваючи склянку вина й оглядаючись на графа за підтримкою.
— Connaissez vous le proverbe2: "Сиди, куме, з лихом вдома та й не рипайся",— сказав Шиншин, скривляючись і усміхаючись.— Cela nous convient à merveille3. На що вже Суворова — й того розбили, à plate couture4, a де в нас Суворови тепер? Je vous demande un peu Б,— безперестанку перескакуючи з російської на французьку мову, говорив він.
— Ми повинни битис до останної каплі кров,— сказав полковник, ударяючи по столу,— і помер-р-рти за свого император, і тоди всей буде хорош. А розводитис як мо-о-ожна (він особливо протягнув голос на слові "можна"), як мо-о-ожна менше,— закінчив він, знову повертаючись до графа.— Так стари гусари миркуемо, та й годи. А ви як миркуете, молодче і молодий гусаре? — додав він, звертаючись до Миколи, який, почувши, що йдеться про" війну, покинув свою співрозмовницю і пильно дивився й пильно слухав полковника.
— Цілком з вами згоден,— відповів Микола, весь спалахнувши, вертячи тарілку й переставляючи склянки з таким рішу
1 — Він уже збив пиху з Австрії. Боюсь, щоб не підійшла тепер наша черга.
2 — Знаєте приказку:
3 Це напрочуд до нас підходить, ,4 вщент,
5 Я вас питаю,
чим ї відчайдушним виглядом, неначе в цю хвилину над ним нависла велика небезпека,— я переконаний, що росіяни повинні вмирати або перемагати,— сказав він, сам почуваючи так само, як і інші, після того, як слово вже було сказане, що воно було занадто палке й пишномовне як на цей випадок і тому ніякове.
— C'est bien beau ce que vous venez de dire 1,— промовила, зітхаючи, Жюлі, яка сиділа біля нього. Соня затремтіла вся й почервоніла до вух, за вухами і до шиї та плечей, у той час як Микола говорив. П'єр прислухався до полковникової мови і схвально закивав головою.
— Оце гарно,— сказав він.
— Справжний гусар, молодче,— вигукнув полковник, ударивши знову по столу.
— Про що ви там галасуєте? — раптом пролунав через стіл басовитий голос Марії Дмитрівни.— Чого ти по столу стукаєш?— звернулась вона до гусара,— на кого ти гарячишся? Мабуть, думаєш, що тут французи перед тобою?
— Я правду кажу,— усміхаючись промовив гусар.
— Усе про війну,— через стіл прокричав граф.— У мене ж син іде, Маріє Дмитрівно, син іде.
—А в мене чотири сини —в армії, а я в тугу не вдаюся. На все воля божа: і на печі лежачи помреш, і в бою бог помилує,— прозвучав без усякого зусилля з того кінця столу густий голос Марії Дмитрівни.
— Це правда.
І розмова знову зосередилася — жіноча на своєму кінці столу, чоловіча на своєму.
— А от не спитаєш,— казав маленький брат до Наташі,— а от не спитаєш!
— Спитаю,— відповіла Наташа.
Обличчя її раптом зашарілось, виявляючи відчайдушну і веселу рішучість. Вона підвелася, запрошуючи поглядом П'єра, що сидів навпроти неї, прислухатися, і звернулась до матері:
— Мамо! — прозвучав по всьому столу її по-дитячому грудний голос.
— Чого тобі? — спитала графиня злякано, але, по обличчю дочки побачивши, що це були пустощі, суворо замахала до неї рукою, погрозливо й заперечно хитаючи головою.
Розмова притихла.
— Мамо! яке тістечко буде? — ще рішучіше, не зриваючись, прозвучав Наташин голосок.
Графиня хотіла хмуритися, та не могла. Марія Дмитрівна погрозила товстим пальцем.
— Козаче! — промовила вона погрозливо.
Більшість гостей дивилися на старших, не знаючи, як поставитись до цієї вихватки.
1 — Яудово! Чудово ви оце сказали!
— Ось я тобі! — сказала графиня.
— Мамо! що тістечко буде? — вигукнула Наташа вже сміливо і капризно-весело, заздалегідь певна, що витівку її буде прийнято добре.
Соня і товстий Петя сміялися, ховаючись.
— От і спитала,— пошепки сказала Наташа до маленького брата й до П'єра, на якого вона глянула знову.
— Морозиво, тільки тобі не дадуть,— сказала Марія Дмитрівна.
Наташа бачила, що боятись нема чого, і тому не побоялася й Марії Дмитрівни.
— Маріє Дмитрівно! яке морозиво? Я вершкового не люблю.
— Морквяне.
— Ні, яке? Маріє Дмитрівно, яке? — майже кричала вона.— Я хочу знати!
Марія Дмитрівна і графиня засміялись, і за ними всі гості. Сміх викликала не відповідь Марії Дмитрівни, а незбагненна сміливість та меткість цієї дівчинки, яка вміла і сміла так обходитися з Марією Дмитрівною.