На знак компаньйонки в кімнату ввійшов маленький чоловічок, хворобливий на вигляд, з хитрим, жвавим обличчям і довгим сивим волоссям, що спадало на плечі. Він тричі низько вклонився і потім несміливо сів на самий краєчок стільчика, з якого господиня зняла свою робочу корзинку. Вона усміхнулась і кивнула поетові головою, підбадьорюючи його, а король з покірним виглядом відкинувся на спинку крісла.
— Накажете комедію, чи трагедію, чи комічну пастораль? — несміливо спитав Корнель.
— Тільки не комічну пастораль, — рішуче сказав король. — Такі речі можна грати, а не "читати: вони приємніші для ока, ніж для слуху.
Поет уклонився на знак згоди.
— І не трагедію, мосьє, — додала мадам де Ментенон, підводячи очі від роботи. — У короля й так досить серйозного в години роботи, а я сподіваюсь, що ваш талант розважить його.
— Нехай це буде комедія, — вирішив Людовік. — Відколи помер бідолаха Мольєр, я ні разу не сміявся від щирого серця.
— Ах, у вашої величності справді тонкий смак, — вигукнув придворний поет. — Якби ви зволили зайнятися поезією, що тоді було б з усіма нами?
Король усміхнувся. Ніякі лестощі не здавалися йому надто грубими.
— Як ви навчили наших генералів воювати, а художників малювати, так настроїли б і ліри наших бідних співців на вищий лад. Але Марс навряд чи погодився б поділити смиренні лаври Аполлона.
— Так, мені часом здавалось, що в мене дійсно є такі здібності, — поблажливо відповів король, — але серед державних турбот і тягот у мене, як ви самі сказали, лишається надто мало часу, щоб займатися мистецтвом.
— Але ви заохочуєте інших до того, що могли б так прекрасно робити самі, ваша величність. Ви викликали появу поетів, як сонце викликає появу квітів. І скільки їх? Мольєр, Буало, Расін, один вищий за другого. А інші другорядні — Скаррон, такий непристойний і разом такий дотепний… О, пресвята діво! Що мовив я?
Мадам де Ментенон поклала на коліна вишивання і з виразом величезного обурення дивилася на поета, який завертівся на стільці під строгим поглядом її повних докору холодних сірих очей.
— Я гадаю, мосьє Корнель, вам краще почати читання, — сухо промовив король.
— Безперечно, ваша величність. Накажете прочитати мою п'єсу про Дарія?
— А хто такий Дарій? — спитав король, освіта якого, через хитру політику кардинала Мазаріні, настільки була занедбана, що він був неуком у всьому, крім того, що входило в коло його безпосередніх спостережень.
— Дарій був цар Персії, ваша величність.
— А де ця Персія?
— Це — царство в Азії.
— Що ж, Дарій і тепер царює там?
— Ні, ваша величність, він бився проти Олександра Великого.
— А! Я чув про Олександра. Це був славетний цар і полководець, адже так?
— Які ваша величність, він мудро правив країною і переможно командував військами.
— І був царем Персії?
— Ні, Македонії, ваша величність. Царем Персії був Дарій.
Король насупився, бо найменша поправка здавалося йому образою.
— Видно, ви самі негаразд знаєте цей предмет, та, признатись, він і не дуже цікавить мене, — промовив він. — Прочитайте щось.
— Ось мій "Удаваний астролог".
— Добре. Це годиться.
Корнель почав читати комедію. Мадам де Ментенон своїми білими, ніжними пальчиками перебирала різнобарвний шовк для вишивання. Часом вона позирала на годинника і потім переводила погляд на короля, який відкинувся в кріслі і затулив обличчя мереживною хусткою. Годинник показував без двадцяти хвилин чотири, але вона добре знала, що пересунула його на півгодини назад і що тепер, в дійсності, уже десять хвилин на п'яту.
— Стривайте! — раптом скрикнув король. — Тут щось не так! У передостанньому стиху є помилка.
Однією з слабостей короля було те, що він вважав себе непомильним критиком, і розважний поет погоджувався з усіма його поправками, хоч би які безглузді вони були.
— Який стих, ваша величність? Справжнє щастя, коли людині зазначають її помилки.
— Прочитайте ще раз це місце.
Корнель прочитав.
— Так, у третьому стиху один склад зайвий. Ви не помічаєте, мадам?
— Ні; але я взагалі поганий суддя.
— Цілковита правда вашої величності, — не червоніючи, погодився Корнель. — Я відзначу це місце й виправлю його.
— Мені здавалось, що тут помилка. Якщо я не пишу сам, то у всякому разі слух у мене тонкий. Неправильний розмір вірша неприємно діє на мене. Те саме і в музиці. Я чую дисонанс, коли сам Люллі не помічає його. Я часто вказував помилки в його операх, і мені завжди вдавалось переконати його, що я маю рацію.
— Цьому я охоче вірю, ваша величність.
Корнель знов узявся за книжку і тільки зібрався був читати, як хтось дуже постукав у двері.
— Його превосходительство пан міністр Лувуа, — доповіла Нанон.
— Впустіть його! — сказав Людовік. — Дякую вам за прочитане, п. Корнель, і жалкую, що мушу урвати читання вашої комедії ради державної справи. Може, іншим разом я матиму приємність дослухати до кінця.
Він усміхнувся тією милостивою усмішкою, яка примушувала всіх близьких до нього забувати його хиби і пам'ятати про Людовіка як про втілення самої величі й чемності.
Поет, з книгою. під пахвою, вислизнув з кімнатки в ту мить, коли туди з поклоном входив славетний міністр, високий, у великому парику, з орлиним носом і поважним виглядом. Манери його визначались підкресленою чемністю, але на погордливому обличчі надто ясно відбивалось презирство до цієї кімнати і до жінки, яка жила тут. Вона добре знала ставлення до неї міністра, проте цілковите самовладання стримувало її від виявлення цього словом чи рухом.
— Моя квартира сьогодні вшанована особливою честю, — сказала вона, встаючи й простягаючи руку міністрові. — Чи не будете ласкаві, мосьє, сісти на стільчик, бо в моїй ляльковій хатці я не можу запропонувати вам нічого кращого? Але, може, я перешкоджаю, якщо ви бажаєте говорити з королем про державні справи? Я можу піти в свій будуар.
— Ні, ні, мадам! — заперечив Людовік. — Я хочу, щоб ви лишились тут. В чому справа, Лувуа?
— Приїхав кур'єр з Англії з депешами, ваша величність, — відповів міністр, похитуючись своєю важкою постаттю на триногому стільчику. — Справи там дуже погані, говорять навіть про повстання. Лорд Сундерленд запитує листом, чи може король розраховувати на допомогу Франції, якщо голландці підтримають незадоволених. Звичайно, знаючи думки вашої величності, я, не вагаючись, відповів, що може.