Притримуючи лівою рукою довгий шлейф бальної сукні, вона легко кружляла у вальсі зі своїм кавалером, віддаючись на його волю, а він, вправний, елегантний, справу свою знав добре і, обережно підтримуючи княгиню, вів її по дзеркальному паркету так легко і невимушене, ніби й не було йому п'ятидесяти, а їй сорока.
Ніхто не міг здогадатись, з якої раптом причини настрій у майора змінився, на обличчі блукала замріяна усмішка, то щезала, то знову з'являлась. Ніхто, крім друзів — Новикова і Муравйова-Апостола, — що уважно спостерігали за ним, не міг би здогадатись, що сталось.
— Ви гадаєте, він сказав їм, Михаиле Миколайовичу?
— Певен, і вона щось пообіцяла. Якщо так, то завтра ж влаштуйте йому прийом у князя, причому він повинен йти першим... Ви ж знаєте, князь не любить міняти своїх наказів. Отже, першим...
Так стиха перемовились між собою кількома фразами двоє з княжих гостей у цьому залі, причому один з них в чорному сюртуці чиновника — начальник генерал-губернаторської канцелярії, а другий — недавно призначений ад'ютантом самого князя, блискучий молодий підполковник. Поглянувши на свого молодого друга, Новиков не міг не зауважити:
— Чого не танцюєте? Дивіться, як он кружляють молоді пари. І скільки ще дівчат не зайнято! Кожна — певен — буде щаслива, коли ви її запросите.
— Не думаю. — Молодий ад'ютант мимохіть почервонів, і, спостерігши це, Новиков доброзичливо усміхнувся:
— Ідіть... Нехай на нас менше звертають уваги. Он уже в наш бік поглядають і Тутолмін, і навіть поліцмейстер...
В колі біля князя теж говорили, але про інше. Князь не міг не помітити, як стрімко йде у парі з майором його дружина, а трохи далі і донька не відстає від матері.
— Розходилися мої Варвари... Що стара, що мала.
— І хто зна, котра більше, — зауважив Тутолмін. Князь був у доброму настрої. Як і дружина, він вважав, що день народження дочки — найбільше сімейне свято, то чому ж не повеселитися з цього приводу? Володар незліченних багатств, він славився своєю щедрістю, і дехто подейкував: коли він і далі так житиме, то, чого доброго, на старості літ лишиться без гроша. Вони були не так вже й далекі від істини. Наступник князя граф Строганов, перевіряючи, на які кошти будувався інститут шляхетних дівчат, довів, що князь перевитратив значні суми, і йому довелось виплачувати їх із своїх коштів. Це і підірвало його статки і здоров'я... Але це трапилось значно пізніше. А поки що Рєпнін був щасливий щастям доньки, про яку пізніше скажуть: вона була достойною свого батька, більше того, відзначалась добрим серцем, чимало кому допомогла в житті. Великий Тарас Шевченко мав підставу присвятити їй одну із своїх поем, Варвара багато в чому допомагала поетові, особливо в тяжкі роки його життя...
— Іч що виробляє пан майор, зовсім закрутив Варвару Олексіївну, — зауважив Тутолмін. — І хто дасть йому п'ятдесят? Сорок, а то і тридцять ще можна дати.
— І то... Але ж нежонатий, сім'єю не обтяжений, — відповів князь. — І веселий. А гарний настрій, друже мій, відмолоджує, старять тільки сум та клопоти. Я знав одного, у двадцять п'ять — старший, ніж ми з вами. А від чого? Кисіль, саме через те і зістарівся так рано.
Бал тривав до пізньої ночі. Давним-давно у всіх церквах відзвонили, в гостиному ряду при свічах прикажчики підрахували виручку, закрили лавки та рундуки. А тут, у княжому палаці, гриміла полкова музика, а легкі пари невтомно кружляли на дзеркальній підлозі. Вкотре грали екосез, то знову улюблений танець великої Варвари — вальс.
7
Ранком наступного дня у приймальній Рєпніна сиділи столоначальник генерал-губернаторської канцелярії Нікітенко і поштмейстер Григоо'.єв. Обидва хвилювались, особливо Григор'єв, йому кортіло потрапити на прийом першим, оскільки у нього "вкрай важлива і термінова справа". Однак ад'ютант князя Матвій Іванович Муравйов-Апостол, що займався, крім усього іншого, ще й прийомом відвідувачів, вислухавши плутані пояснення Григор'єва — чоловічка миршавого і нервового, — спокійно оголосив, що князь прийме усіх, але, зрозуміло, доведеться зачекати трохи, бо зараз прибуде викликана князем висока службова персона — він так і сказав "висока службова персона", вона і піде першою, а затим — всі останні.
Нічого не поробиш — доводилось чекати, з ад'ютантом не сперечаються, тим більше, що ад'ютант не якии-небудь писарчук, а військовий у званні підполковника, і все одно поштмейстеру нетерпеливилось скоріше потрапити на очі Рєпніна, упасти йому до ніг і слізно молити передати у ведення пошти порожнє приміщення головпоштамту, тим більше, що оний, за чутками (хоча це вже не чутки, сам Тутолмін вчора у князя на балу сказав), перейде в Чернігів, у Полтаві йому, отже, поки що не бути. Як же упустити таку можливість і не прибрати до рук приміщення?
Григор'єв все продумав, зважив, про себе повторив кожне слово, яке мав сказати їх сіятельству, тільки б його допустили на очі, не тягнули, адже може трапитись, що його обскачуть, і тоді вже ніякі просьби, ніякі сльози не допоможуть. Григор'єв кілька разів підводився, пив воду, звертався до ад'ютанта, просив дозволу ввійти до правителя, йому всього "на кілька хвилин". Але Муравйов-Апостол щось писав і не відповідав. Григор'єв не витримав і сказав, що він теж "службова особа", а його не допускають на очі князя. Ад'ютант чемно пояснив: Григор'єв взагалі може сьогодні на прийом не потрапити, якщо і далі поведеться невідповідним чином. Поштмейстер вибачився і, тяжко зітхнувши, всівся в крісло, майже з головою занурившись у ньому.
Ад'ютант нічим не видавав свого хвилювання, але внутрішньо він все більше і більше нервував: "службова особа" запізнювалась, вже півгодини князь у кабінеті, першої-ліпшої хвилини може викликати його, ад'ютанта, і спитати, хто чекає на прийом, або — ще гірше — сам вийде в приймальню, побачить поштмейстера, той же обов'язково кинеться до нього, і князь не відмовить йому. Тоді, вважай, все загинуло, він не виконає обіцянки, даної Новикову, влаштувати так, щоб Котляревський першим потрапив до генерал-губернатра.
— Коли ж?.. Може, цієї особи взагалі не буде? — знову захвилювався Григор'єв.