— Це Тишко, келейник — Тихін Євлампійович? — пирснула Жечка.
— Авжеж, ну ми побігли в сад, справді озеро ж там замерзло. Але як архієрей на ковзанах катається, а як же ряса? Тишко — то інша справа. Бачимо — справді катаються, нас угледіли. Тишко назустріч побіг, я й питаю: ви з владикою на ковзанах катаєтесь?
— Що ви, Галюшенько, — відповідає, — просто на галошах.
— От бідолаги, і на ковзанах не можуть покататися, мабуть, нудьгують там, — удавано співчутливо мовила Жечка.
— Тс-с, дивись!
Дівчатка чмихкають.
— Як бульдог? Правда? — шепоче Галинка.
— Достеменний бульдог! — погоджується Жечка.
Увійшов високий, сухий, як кістяк, старий пан з обвислими, як у бульдога, щоками.
— Мамо, хто це?
— Це попечитель, — хвилюється мама і йде з ним вітатися.
— Губернаторша, — шепочуться Параскева Федорівна і Левантина Мусіївна.
— Оце губернаторша?! — розчаровано питають дівчатка.
Худа, як жердина, дама з високою зачіскою, з лорнетом у руці і надзвичайному платті — такого ще дівчатка не бачили, а трудолюбці і поготів. Та трудолюбцям це без діла, а дівчатка зацікавились — зелене шовкове, якогось мудрованого крою, начебто й обтягає всю постать, але з шлейфом, і невідомо де починаються, де кінчаються хвилями рукави, але головне — прикрашене білим хутром, і ці хвилясті рукави, і з коміра аж до низу, і щось на спині — ні, нічого не добереш! Навіщо на платті хутро?
— Тобі подобається? — питає Галинка. Вона боїться пошитися в дурні — може, тепер така мода? Мама любить модні плаття, але такого дівчинка ще не бачила, навіть у Горсальки в модних журналах, коли супроводила маму. Хай спочатку Жечка висловить свою думку.
— Ні, зовсім не подобається, — презирливо каже Жечка. — Навіщо тоді шуба, коли хутро на платті? А в самому платті однаково холодно. Краще вже боа, як у тьоті Літи.
— Звичайно, краще, — підтримує Галинка і одверто каже: — Мама куди красивіша за неї.
— Зрівняла! — знизує плечима Жечка. — У Трудолюбії всі кажуть — красивішої від тьоті Літи ще ніхто не бачив.
— Аякже, та про це всі знають не тільки в Трудолюбії! Скрізь, у всій Полтаві знають! — категорично виносить присуд Митько.
Вечір починається. Гості вмостилися за столом, а дівчатка, чи не дужче, ніж учителька, хвилюються за кожен номер.
Та все йде добре. Гості п’ють і їдять, а хлопці перед ними декламують і співають. Каленик і Стьопа виконали під фізгармонію, яку для такого випадку дав регент і сам акомпонує, "Ночевала тучка золотая". Вася Тихий прочитав "Моление о чаше", за що його підкликав до себе Неофіт і поблагословив окремо. Літа Миколаївна багатозначно підморгнула кумоньці Параскеві Федорівні, і та радісно закивала головою і піднесла хусточку до очей. Чудово проходить "Полтава", слухають розлучено "Тяжелое детство мне пало на долю". Губернаторша весь час підносить до очей лорнет і, жуючи шоколадні цукерки, милостиво всміхається виконавцям. Тиміш виступає з патріотичним віршем, вирізаним з газети, "Сестра героя", а написала його княжна Гудим-Левкович, підстаркувата дівчина, яка сидить перед губернаторшею. Вона страшенно задоволена, що її вірш декламують.
Літа Миколаївна дуже хвилюється за "Суд Міноса" — тут виступає багато.
"Не сплутайте, як стати, Павлуша за Ільком, Ілько за Васею малим, — шепоче вона, — як хто забуде слова, ти, Данько, підкажи, і дивіться на гостей, а не собі під ніс".
Але вони вивчили все на зубок, репетирували сто разів і виступають з точними акцентами і жестами.
Гості сміються, а коли кругловидий, завжди ніби здивований Павлушка проказав:
Я смиренная корова,
Нрава я била простого,
Грех мой, право, невелик:
Ободрал меня мясник, —
— директор аж голосно зареготав.
Зараз "гвоздь программм" — "Вовк та Ягня", але за цей номер Літа Миколаївна більше спокійна, що не зіб’ються, це ж її кращі актори! Все йде прекрасно. Неофіт з усмішкою нагинається до протоієрея, а губернаторша шепоче княжні Гудим-Левкович:
— Je ne comprends pas. — Але це дуже смішно.
Митько аж гримить, входячи в свою роль.
Нащо де ти, собачий сину,
Тут каламутиш берег мій
Та квапиш ніс поганий свій
У чистую оцюю воду?
Та я тобі за цюю шкоду,
Ти знаєш, що зроблю?
Як муху, задавлю!
Літа Миколаївна і Параскева Федорівна задоволено пересміюються.
— Ну, просто тобі як у театрі, — шепоче Параскева Федорівна.
— Ні, паночку, водички я не сколотив, — бринить жалісний голосок Каленичка, і яка в нього чудова мордочка в цей час. Він хитрючка, помічає, що губернаторша наводить на нього лорнет, і сам дивиться на неї такими зворушливими блакитними очицями. — А хоч би й пив, — пояснює він, розводячи руками, — то шкоди в тім немає, бо я стою зовсім не там, де треба пити вам. Та ще й вода від вас сюди збігає, — показує він.
Але тут Дмитро розлючується:
— Так, значить, я брешу?
Боря, тримаючи складені руки на животі, завершує страшну зустріч:
— І Вовк Ягнятко задушив.
Він дивиться, як вчила Літа Миколаївна, "не собі під ніс", а на гостей, а прямо перед ним, проти нього, за столом посередині, сидить, як кістяк виснажений і непорушний, попечитель, поряд з ним ліворуч випещений їхній "пан" у чорному фраці і білосніжній манишці.
В голосі Бориса тремтять просто трагічні ноти:
Нащо йому про теє знати,
Що, може, плаче бідна мати
і побивається, як рибонька об лід.
Він вовк, він пан... йому не слід...
Архієрей і попи трусять, сміючись, бородами, Неофіт своєю чорнявою, адже йому ще й сорока нема, протоієрей вже сивою. Губернаторша і Гудим-Левкович милостиво всміхаються. Попечитель піджимає сухі губи, і щоки — бурди, ну, слово честі, як у бульдога, що звисали на крохмальну манишку, зараз підсмикуються вгору, — він щось каже "панові", але не дібрати що.
Далі ще співає хор, регент так старається, вигинається, наче ось-ось переломиться.
Все проходить гаразд.
Проводжаючи почесних гостей, Літа Миколаївна встигає розповісти губернаторші, які здібні хлопці і як багатьом слід далі вчитися, а коли треба, вони можуть завжди на якомусь благодійному концерті виступити.
Неофіт зворушений. Йому здається, що "Моление о чаше" і хорові співи Літа Миколаївна приготувала для нього. Він ласкаво благословляє її і, здається, єдиний з гостей дякує. Решта виливала свої задоволення перед "паном".