Переклад С. Гординського
1
Проживши тридцять літ і зим,
Ганьби і всіх понижень ситий,
Я став ні мудрим, ні дурним,
Хоч не одним був лихом битий;
Все довелося пережити
Від рук Тібода д'Оісіньї,
Що їздить люд благословити, —
Всім біскуп він, лиш не мені.
2
Мені не пан він, не єпископ,
Я не орю його землі,
Йому не кланяюся низько,
Як хлоп і хлопка на ріллі.
Все літо при його столі
Я мав лиш воду з сухарями;
Знак скнари на його чолі,
Хай Бог йому подасть те саме!
3
Як хтось би дорікав мені,
Мовляв, я зла йому бажаю,
То заявляю твердо: ні! —
Їйбо, його не проклинаю.
Лиш одного з небес благаю:
Той самий милосердя пай,
Що він мені, Владико Раю,
Його душі і тілу дай!
4
Для мене був він страх безсердний,
В житті я гіршіих лих не мав,
Хотів би я, щоб Милосердний
Йому подібно зрахував...
Та в Церкви інший єсть устав:
Молись за ворогів! — Хай буде,
За всю ганьбу, що я зазнав
Від нього — хай Господь розсудить.
5
Отож, за нього помолюсь
На душу доброго Котара.
Лиш як? Напам'ять научусь,
Бо до читання я нездара.
Я пацір дам йому Пікара, —
Якщо не чув його ніде,
Ще поки час, хай вивчить зараз
У фляндрськім Ліллі чи Дуе.
6
Та як він схоче сам від мене
Молитви, хрещенням моїм
Клянусь і слово дам священне
Не підвести його ні в чім:
Пориюсь в Псалтирі своїм
(В оправі він не з кордовану) —
І у псалмі Тебе хвалім
Я сьомий вірш читати стану.
7
Тож Сину Божому молюсь
У життьовім своїм змаганні,
Хай прийме цю мольбу Ісус,
Моя душа в його владанні.
Мене беріг він у блуканні
Від диких власти своєволь,
Будь славен він і Наша Пані
Й Людовик, Франції король!
8
Дай Бог 'му Якова достаток,
Будь слава Соломона з ним,
(Відваги має він багато,
Клянусь, незборний він ніким!),
В недовгочаснім світі цім,
Який він довгий і великий,
Щоб був він у житті своїм
Метусаїлом довговіким.
9
І щоб дванадцятьох синів
Із королівської він крови
На ложі шлюбному сплодив,
Нащадків Карлових казкових,
Як Марціял, на бій готових.
Тож хай бажання прийме ці
Дофін колишній без відмови
І в Рай увійде накінці.
10
Тому, що тілом знемогаю,
І ігірше — мій гаман охляв,
Як довго всі клепки ще маю
(Ті, що Господь у мене вклав,
Бо в інших я ума не крав),
Цей заповіт свій поетичний,
Останню волю, я списав,
І хай він буде невідкличний.
11
Це в шістдесят і перший рік
Пишу, коли король ласкавий
З тюрми звільнив мене, де вік
Волік я свій без чести й слави.
За це чолом я нелукавим
Поклін йому товктиму свій;
Докіль ще серце гоцки править,
Забуть добродія не смій!
12
Це правда: після сліз і болю,
Зідхань і жалісних стогнань,
Всіх скарг на нещасливу долю,
І мук, і втоми від блукань,
Колючість тих моїх страждань
Мене навчила у згризотах
Більш, ніж збагнув усяких знань
Аверроес у Арістота.
13
А все ж, коли у дні тривог
Я мандрував тоді, безгрішний,
Як учням з Еммаусу Бог
{Про це Святе Письмо нам пише)
Поміг мені: вказав затишне
Містечко, повне сподівань;
Яким я і не був би грішним,
Лиш впертих жде пекельна хлань.
14
Я грішний, так, але ласкавий
Господь ще смерти не дає;
Він жде навернення й поправи,
І з кожним грішником так є.
Хоч пріх мертвить життя моє,
Та Бог живий, він милость має,
Як лиш сумління заклює,
Прощення й ласку посилає.
15
Роман Трояндний з'ясував
У вступі: вибачливі будьмо
На вид усяких грішних сцрав,
Що юнь створила їх безпутньо,
Таких на старість літ не гудьмо,
Егеж! що слово —— правда вся,
Тож ті, що мнуть мене могутньо,
Не раді, щоб постарівсь я.
16
Якби добро загальне смерти
Моєї вимагало — хай!
Тоді, щоб всі злочинства стерти,
Сам, Господи, мене скарай!
Бо всяк, старий чи юний, знай:
Нікому кривди я не чинив,
А бідному, як не благай,
Гірські не вступляться вершини.
17
Як Олександер царював,
Прийшли до нього з чоловіком,
Що Діомеда ймення мав,
Він руки опутані мав ликом,
Так, як злодюгам роблять диким,
То розбишака був морський.
Став він перед царем великим
Прийняти смертний присуд свій.
18
Владар грабіжника питає:
"Навіщо на розбій ідеш?"
А той йому відповідає:
"Чому розбоєм ти це звеш?
За те, що гладь морських безмеж
Своїм суденцем каламучу?
З твоєю зброєю я б теж
Був імператором могучим.
19
"Скажу тобі: таке життя
Мені фортуна присудила,
Мізерну долю маю я
І з нею битися не сила.
Тож: вибач їй, як зле зробила,
І знай: з великої біди
(Як каже приказка до діла)
Чесноти і добра не жди."
20
Владар роздумав повість тую,
Що Діомед йому повів:
"Твою фортуну я лихую
Зміню на добру", заявив.
І мирно Діомед зажив
Тоді з сусідами своїми;
Валер потвердить правду слів,
Великим названий у Римі.
21
Коли б то дав мені Пан-Біг
Добрягу Олександра стріти,
І той мені так допоміг,
А я тоді став зло чинити,
Без жалю у вогні спалити
Я б засудив себе в ту мить.
Мус каже людям злу служити
І вовк голодний з лісу мчить.
22
Я час оплакую юначий,
Коли я більш від інших жив,
Вже старість недалеку бачу,
Яку від мене він таїв:
Той час ні пішки не спішив,
Ані конем: гай, гай! де ж дівся?
Крильми нежданно злопотів
І я голіруч залишився.
23
Він відлетів, а я услід
Тягну знання убогу нитку,
Сумний, зчорнілий, наче глід,
Без ренти йі грошей для прожитку.
Бокують свояки, вже, видко,
Мене позбутись раді, всяк
Обов'язки родинні швидко
Забув, бо, бачте, я — голяк.