— Вас так учили в школі дисципліни? Станьте струнко! — крикнув він, але Микола не слухав. Він підняв стару жінку, обтрусив на ній одежу і поміг вилізти на віз. Капрал пустив коні, і жінка поїхала в поле.
— Вам буде дорого коштувати заступництво, пане однорічнику! — сказав капрал.— Польовий суд вас не мине...
Капрал не підходив більше до вагонів і подався в казарми. А за півгодини з'явився конвой, і Миколу заарештували.
Допит вів на другий день сам начальник школи, командир батальйону майор Еберль, високий гладкий німець з величезними вусами. Про нього ходили чутки, що має велику протекцію десь у верхах, мало не при самому дворі, і тому всю війну просидів в тилу, не понюхавши пороху. Майор був постійним начальником школи мало не з дня її заснування.
Він наказав Миколі розповісти точно, як усе сталося. Микола сказав, що коли Доскоч ударив жінку і вона впала, він уявив у цій жінці свою матір, і його не могла стримати тоді вже жодна сила.
Майор спитав, хто батьки Миколи, де мешкають, яку освіту має Микола, і сказав, що вчинок його заслуговує польового суду і розстрілу, бо це воєнний час, але він жаліє його і його батьків, не хоче позбавляти його офіцерської кар'єри, а армію — хороброго солдата, яким, сподівається, Микола буде, отже, обмежиться дисциплінарною карою, а саме — п'ятьма добами темної в'язниці і суворого посту.
Микола не знав, що в день допиту вранці у майора була делегація в кількості чотирьох чоловік, представників від кожної роти, з проханням зм'якшити йому кару, а Доскоча, що цілу війну ховався в тилу, відправити на фронт. Російська революція, події на фронті навчили офіцерів австрійської армії прислухатись до голосу солдатів, тим більше майбутніх офіцерів. Майор обіцяв задовольнити їх прохання, і Доскоч за знущання з жінки того ж дня був відправлений на фронт. Майор давно збирався вигнати зі школи злодія, бо про його махінації, чинені разом із фельдфебелем, добре знав, тепер скористався з нагоди і відправив його. Микола відбувся темницею.
В австрійському війську аж до розпаду Австрії існували кари далекого середньовіччя, як "anhängen" — підвішування; засудженого підвішували на кілька годин за руки на стовп, і він висів, доки не умлівав, тоді його відливали водою і знов вішали. Другою карою, трохи легшою, була "шпанга" — це сковування правої ноги з лівою рукою, і третя кара — темниця. В підвалі кожної казарми була мурована клітка з кам'яною підлогою і залізними дверима, без вікон. В клітку вносили в'язку соломи і кидали туди на кілька днів злочинця.
Після вироку майора прийшов конвой, з Миколи зняли солдатський ремінь, ремінець, що підтримував штани, шнурівки від черевиків і повели в підвал. Відчинили залізні двері, і він опинився в темниці. Намацав в'язку соломи, розстелив її навпомацки і ліг. В камері було холодно, вогко і темно, як у домовині. Миколі стало моторошно.
Коли очі призвичаїлися до темряви, побачив над дверима вузеньку смужечку світла, і стало легше. Тюрма вже не видавалась могилою. Він почав роздумувати, що сталося. Події відбувались блискавично. Учора ввечері він заступився за зневажену жінку, а сьогодні вже в темниці за те тільки, що не підкорився капралові, людині мізерній, злодієві, обкрадачеві солдатів, боягузові, що ховався від фронту. І добре, що обійшлося темницею, а при інших умовах міг бути розстріл. Де ж справедливість? Чоловік цієї жінки воював за Австрію і, може, й загинув за неї. Свідомо чи ні, але він, Микола, силою обставин покликаний боронити цю чужу йому державу. Чи можливе і далі таке становище? Росія скинула царське ярмо, солдати зброю обернули проти своїх гнобителів. Коли ж прийде черга і на цю клаптикову імперію? Микола пригадує слова Лебеденка. Він провіщав, що слідом за російською вибухне революція в Австрії, Німеччині і всій Центральній Європі.
"Чому я не пішов з ним?" — подумав знову Микола.
Згадка про Лебеденка повернула його думи на дім, лісничівку, ліс... Пригадав милі, дорогі серцю обличчя батьків, сестри, брата, всієї рідні, пригадав Орловського, його Ванду і нарешті Оксану. Для неї він беріг почуття в окремому, ніким не зайнятому тайнику серця. Чому її доля склалась так сумно? Чому він не міг допомогти їй? Пригадав лист сестри, в якому описувалась її сумна доля, її життя з нелюбом, уявив їх в інтимних обставинах і мало не закричав із ревнощів і болю.
Полинув думками в Єгерндорф, з якого недавно приїхав, згадав дівчину в зеленому, зустрінуту в страшному домі, що називався "Вестенда", і чомусь думка вперто наводила на порівняння цих двох жінок: Оксани і дівчини в зеленому. Яка ж зараз між ними різниця? Оксану віддали за нелюба, продали з розрахунку, ця продається щодня іншим,— значить, обидві продаються. Ця, перша, судячи з листа сестри, зрозуміла свою фатальну помилку і почала вже якусь боротьбу; друга ні на яку боротьбу вже не здатна. Коли б Оксана пішла від цього кульгавого, перечекала в матері, поки він верне... Може б, написати їй? — думає Микола.— Але поки лист дійде до рук коханої, його прочитають десятки пар очей; може б, написати сестрі, попросити зайнятись Оксаною? Та він знає ставлення сестри до його сердечних справ. Вона вважає їх несерйозними і в душі насміхається з них: він, мовляв, молодий, йому рано про таке думати, а крім того, вона мріє не про таку братову, вона мріє про дружину для брата в образі якоїсь княжни казкової, а не простої селянки, та ще й розведеної, чужої жінки. На такий шлюб вона б ніколи не погодилась, мало того, боролась би всіма засобами. Та й батькам він зробив би таким одруженням велику прикрість.
Його думки перервав якийсь шум за дверима, і за хвилину черговий відчинив двері. В темну камеру вривається червоний сніп проміння призахідного сонця і сліпить в'язня. Він заплющує на хвилину очі. В камеру входить знайомий солдат, земляк Миколи: він був прикомандировании до офіцерської школи візником ще в Єгерндорфі, і під час переїзду до Галичини вони познайомились. Прізвище його Стельмащук, походив він із сусіднього з Миколиним села Деренівки, де була залізнична станція, з якої він не раз, будучи гімназистом, вертав додому на весняні канікули. Сама назва села збуджувала в ньому чудові спогади про дитинство, і тому прихід людини з цього села був йому дуже приємний.