Сидір Антонович. Мав сьогодні з ним розмову. У нього такі плани... Тільки примічаю я, Олено Семенівно, що скоро доведеться твоїй онуці рушники йому подавати.
Олена Семенівна. За цим діло не стане.
Сидір Антонович (до бригадира). З сіном би швидше упоратись... то буде тобі, Санько, інша робота.
Санька. Упораємось.
Всі виходять, крім Степаниди.
Степанида. Яка ж я була сліпа! На човні плавав з нею, а тепер ось вони сюди йдуть. Що ж мені робити? Що? Що? (Ховається за кущ орішини).
Першою вбігає Тетяна Громенко. В руках у неї квітчаста косинка. Очі в дівчини сяють радістю, щастям. Нездоганяє її агроном, обіймає.
Сергій. Таню! Пташеня моє дороге! Таня. Нас можуть побачити.
Сергій (у захваті). Нехай бачать. Не страшусь нікого! Люблю тебе, люблю!.. (Цілує).
За кущем стоїть Степанида, дивиться на них.
Завіса
КАРТИНА ТРЕТЯ
Та ж декорація. Світить місяць. Співають солов'ї. Лине здалеку дівоча пісня. Входить Сергій Заярний з пакуночком.
Наспівує:
Пісня та мила, пісня та люба Все про кохання, все про любов...
Сергій (шукає когось очима, кинув на траву плащ і пакунок, розвів руки). Лети!..
Молода, гарна, щаслива, мчить до нього в обійми Тетяна Громенко.
(Обціловує їй лице, схвильовано говорить). Прийшла... Прийшла... Я так ждав цього вечора, так хотів швидше з тобою зустрітися саме отут, біля нашого озера. Т а н я. І я, Сергію... Я теж.
Сергій. Наше озеро!.. Все тут миле: і дуби, і кущі оріши-ни, і очерета, і замріяні лілеї — все, все нагадує мені про тебе.
Таня. І я люблю це озеро, але й боюсь. Недарма його звуть Лякучим. Вода в ньому глибока, темна...
С е р г і й. То й що з того? Я навіть коли до Дніпра йду купатися, все сюди завертаю. І знаєш, іноді вітаюся з оцими дубами: "Здоровенькі,— кажу,— були! Скажіть, чи не проходило тут моє пташеня Таненя?"
Таня (посміхаючись). І що ж вони... відповідають?
Сергій. Тільки шумлять під вітром, а я слухаю їхній шепіт,— тебе згадую, про тебе думаю...
Таня. Думаєш...
Сергій. Думаю. Ось кілька годин не бачився з тобою, а здається, що вже минув цілий місяць. (Голубить її). Хороше мені з тобою.
Таня. І мені... І мені, Сергію. Оце йду до тебе... Ще ж не зустрілася, а вже переді мною і очі твої, і усмішка... Навіть голос твій вчувається...
Сергій. Говори... Говори...
Т а н я. Я тоді зупиняюсь і слухаю... Ні гомону людського, ні шелесту дерев... Тільки солов'ї виспівують. Сергій. Солов'ї...
Таня. І на душі стає радісно, легко. Наче крила виростають, наче стаю я чайкою дніпровською і лечу до тебе, лечу, поспішаю. Такого ще не бувало ніколи зі мною... Уперше в житті... А чому це? Скажи — чому?
Сергій (милується нею). Любиш?..
Таня (схиляється до нього). Працювати мені радісно. І я щодня тебе бачу, коли в поле виходиш. Я дивлюсь на тебе, дивлюсь, але так, щоб подружки не помітили.
Сергій. Соромишся їх?
Таня. Не знаю.
Сергій. Скоро зайду до вас у городню бригаду і скажу: "Дівчата, готуйтеся до весілля. Таня заміж виходить". Таня. Ой, що ти! Хіба можна таке говорити? Сергій. А чому не можна?
Таня. Ще я у бабусі не питалася... І нічого не справляла... весільного... Плаття треба... Сергій. Уже... набрав... Таня. Ти?
Сергій. Ну я... Що ж тут дивного? Був у Черкасах, зайшов до крамниці і набрав. (Розмотує пакунок, дістає білий шовк, приміряє). Ну як, подобається?
Таня. Дуже.
Сергій (милуючись нею). Гарна!.. Яка ж ти гарна! Та це ще не все. (Дістає барвисту хустку). Таня. Теж... мені? Сергій. Приміряй! Таня (пов'язується). Ну як? Сергій (ніжно цілує). Голуб'я моє!
Таня акуратно згортає шовк і хустку, простягає Сергієві.
Таня. Не візьму.
Сергій. Як то... не візьмеш? Для тебе куплено. Навіщо повертаєш?
Таня. Ні, ні! Що я бабусі скажу? Спитають: "Де взяла?" Як же можна... Совісно мені... брати.
Сергій дістає з кишені коробочку, розкриває.
Перстень...
С е р г і й. А це теж совісно брати? Таня. Спитаюся в бабусі...
Сергій. Давай руку... ліву... (Одягає перстень). Ось так! На все життя даю тобі заручний перстень. Чуєш? На все життя!
Таня. Чую. Тільки боюсь... бабусі боюсь... Що, як вони гриматимуть?
Сергій. Мале ти моє... гриматимуть... А я сам поговорю з нею... і не дозволю на тебе гримати. Таня. Ти? Сергій. Я!
Таня. А як вони тебе не послухають? Сергій. Тоді я тебе вкраду. Таня. Жартуєш...
Сергій. Украду! (Обіймає). Оцю зіроньку милу, щоб вона світила мені все життя. Хороша ти моя! Я тепер так часто думаю про тебе.
Таня. І я... думаю...
Сергій. Разом будемо жити, працювати... мріяти... Таня. Про що... мріяти?
Сергій. Про все хороше, що ми зробимо для людей і для себе. І обов'язково, щоб мрії збувалися. Т а н я. Збувалися...
Сергій. Любов тоді набуває справжньої краси, коли вона ще окрилена трудом. А роботи в нас багато. Ти знаєш.
Т а н я. Я люблю садити дерева... При школі й зараз ростуть дві моїх яблуньки і вишня.
Сергій. Очі заплющу ось так, і переді мною: липи, клени, акації.,. Навіть чую, як на них листя шумить... Як пташки співають...
Т а н я. Мрійнику мій дорогий...
Сергій. Буде у нас з тобою така неділя. Ще рано-рано... Тільки багряна зоря горить, а ми йдемо з тобою до Дніпра... Трава в росі... У заводях здіймається ранковий туман... Там десь ударила щука в лататті... А там знялися дикі качки і зникли на дальніх плесах. Проплив рибалка на човні-душогубці...
Т а н я. Ти розповідаєш, як поет.
Сергій. Про красиве хочеться красиво й говорити. Слухай. Т а н я. Слухаю...
Сергій. Ми на кручі... А схід все багряніє, багряніє... І ось випливає з-за обрію обідок сонця червоний-червоний... І все під ним горить: тиха вода дніпровська, і дальні оселі, й гаї, і сади... Все!.. А ти стоїш така гарна-гарна в проміннях сонця. Я дивлюсь на тебе, мою милу, хорошу... і питаю.
Т а н я. Про що?
Сергій. Бачиш гори, і схили, і горби? Т а н я. Бачу.
С е р г і й. А чуєш, як у ярах молодий ліс шумить?
Т а н я. Чую...
Сергій. І солов'їв чуєш?
Т а н я. Чую.
С е р г і й. А хто садив ті дубочки, і клени... і липи... і акації... і грецькі горіхи?
Т а н я. І горобину. Сергій. І горобину...
Т а н я. Ми садили... Ми трудились... Серьоженько, невже буде саме так, як ти говориш?
Сергій. Буде. Мусить бути! Я тоді гляну на тебе й скажу... Т а н я. Що... Що скажеш?