— Це погано, — сказав граг. — В мене тільки старі газеті. Вони вас влаштують?
Тільки завдяки всьому досвіду дипломата Анатолію вдалося зберегти спокійний вираз обличчя.
— Так, мабуть.
— Візьміть.
Рука грага ковзнула під високе сідало, до смішного схоже на крутне крісло з бара. І повернулася з тонким диском, схожим на музичний або комп'ютерний компакт.
— Ось так… — сказав граг, торкаючись позначки на диску.
У повітрі з'явилася ще одна мерехтлива куля.
— Це швидкість сприйняття.
Торкання ще однієї… кнопки?… так, мабуть, кнопки. Куля засвітилася каламутним білим світлом.
— Вам час, — раптом сказав граг, перериваючи демонстрацію. Протягнув диск Анатолію.
Провокація? Дезінформація?
— Ви певні, що можете дати мені цей предмет, і ваше керівництво не матиме претензій до мене й усіх людей? — запитав Анатолій, не підіймаючи руки.
Луска на голові грага заворушилася. Ознака роздратування, майже відверта — дослівний переклад слова "розгніватись" звучав як "ворушити лобною лускою". Хоча, зрозуміло, переклад могло бути навмисно перекручено.
— Так, певен. Ви звинувачуєте мене в намірі навмисно спричинити шкоду?
Ці бісові граги дуже швидко метикують. І дуже полюбляють підкреслювати свою чесність… занадто полюбляють!
— Ні, зрозуміло, не звинувачую, — сказав Анатолій. — Я просто намагаюся виключити можливість якнайменшої неправильності у своїй оцінці інформації.
Ось це грага відразу заспокоїло. Напевне, тому Анатолію і вдавалося утриматись на цій роботі усі два місяці, хоча в американців посли мінялися двічі, а в китайців — тричі. Здатність інтуїтивно знайти правильній підхід — головне для дипломата.
— Все вірно. Все дозволено. Це стара технологія, ми її більше не приховуємо від вас. Беріть, — граг досі протягував диск, і Анатолій вирішив, що іншого виходу немає. Зітхнув й узяв "газету".
Диск був твердий, прохолодний, шершавий на дотик. Звичайна пластикова платівка…
Яка до біса технологія? Дайте Леонардо да Вінчі телевізор, і що? Припустимо, він навчиться його вмикати. Припустимо, розбере й огляне усі деталі?
Надто велика прірва, щоб цей артефакт чужої цивілізації чимось допоміг земним вченим. А ось зміст диска — інша річ. Газети! Чужі джерела інформації! Навряд чи там є описи технологічних секретів… але принаймні з'являється шанс зрозуміти їх психологію! Звісно, якщо у цих "газетах" є хоча б слово правди. Якщо вони не містять лише спеціально приготовлену "дезу".
— Дякую, — сказав Анатолій.
Із серцем, яке часто закалатало, він попрямував коридором. Граг-охоронець повернувся до спозирання своєї кулі. Може, задіяти екстрений зв'язок? Або відмовитись від зустрічі, покинути посольство?
Ні. Не можна. Краще поводитись так, немовби нічого особливого не трапилося.
І, напевне, не варто приховувати факт несподіваного презенту від інопланетного колеги.
Перетинка, яка заміняє грагам двері, розсілася перед Анатолієм, і він увійшов до кабінету особливого посла планети Граг.
— Здорові були, мій дорогий, — посол встав з-за вузького стола у формі півмісяця. — Рад бачити вас у доброму здоров'ї, Анатолію!
Встав — це слабо сказано. Розпрямився. Зріс! Піднісся! Коли граг сидить, він ростом з найвищу людину. А коли розпрямляється — перетворюється на трьохметрову, страхітливого вигляду тварюку.
Ось тільки думати так про нього не варто… не тварюка, а колега! Ніхто не знає — може граги здатні читати думки?
— Здорові були, Дкар! — Анатолій посміхнувся, широко і радісно, з непідробною щирістю, нібито зустрівши найкращого друга, якого кілька років не бачив. — Як ваше здоров'я? Як ваша туга за рідними?
Ритуал привітання було виконано, і обидві високі договірні сторони всілися на щось на зразок чи то вузького дивана, чи то оббитої м'якою тканиною лави.
— Я приніс чергові пропозиції він нашого президента, — сказав Анатолій. — Дуже хороші пропозиції!
— Я виявляю слабкий ентузіазм, — люб'язно повідомив граг.
— Ось, дивіться, — Анатолій дістав з портфеля карту. Розкинув у повітрі — і, як завжди, напружився, відчувши, що під картою утворилася невидима — тай невідчутна на дотик — опора. — Ми хочемо запропонувати вам наступні території…
Граг чемно чекав.
— Костромська, Ульяновська, Архангельська області, — Анатолій указав на відзначені червоним райони Росії. — Це ми вже пропонували. Але!
Він намагався придати голосу бадьорість та оптимізм. Сволоцюги. Тварюки. Ні, не може він думати про них інакше, і ніхто не зможе. Хай граги відступили від початкового плану… згону усіх людей до резервацій… до резервацій в Антарктиді і Гренландії… Однаково. Тварюки, тварюки, тварюки.
— Ми пропонуємо вам Псковську область і… увага! Це дуже велика поступка з нашого боку, зрозумійте це! Краснодарський край! Ви ж любите теплий клімат, чи не так?
Чужий посол мовчав, дивлячись на карту. Немов йому не солідний шмат Росії пропонують, а… недогризок яблука.
— Зрозумійте, що для нас самих ці території надзвичайно важливі. Там живуть десятки мільйонів людей, там розташовані дуже важливі заводи, сільськогосподарські угіддя…
Граг цокнув язиком. Похитав головою — явно наслідуючи людський жест.
— Ні.
— Ми також не заперечуватимемо проти повної анексії цивілізацією Граг України, за винятком півострова Крим, і Кавказу, — з виглядом людини, яка іде на останню жертву, сказав Анатолій.
— Ні.
Анатолій зазирнув у холодні очі грага. У крайньому разі він мав повноваження запропонувати грагам ще частину територій, які вони вимагали. Навіть Москву. І Красноярський край.
Людство не має сил чинити опір загарбникам. Є сили лише торгуватися… і те завдяки "притаманній расі Граг доброті й пошані до чужого життя".
— Ми далеко відійшли від своєї початкової пропозиції — відібрати найкращих представників людства й оселити їх під охороною в резерваціях, — сказав Дкар. — Виявляючи повагу до менших братів по розуму ми почали переговори. Нашою останньою вимогою була передача кожною країною половини своєї території для розміщення біженців з планеті Граг. Бажано — тієї половини, де клімат найтепліший.
Анатолій мовчав. Так, саме так. І ми готові. Насправді — ми вже давно готові віддати вам половину своєї планеті. Ми просто намагаємось торгуватись…