Вечір у Розумовського

Страница 10 из 11

Косач Юрий

"Яка страшна річ", — повторював про себе князь і силкувався ще раз відтворити в своїй пам’яті цю несамовиту бурю звуків, що в неї змусив його поринути ґеніяльний композитор. Проте треба було виконувати ролю господаря. Розумовський переміг себе і з вродженим шармом підійшов до одного гурта, щоб зараз його кинути, посміхався ввічливо дамам і покидав їх, з давньою вмілістю чемного й шляхетного господаря не залишав нікого без уваги, але чув, що це все не те, що дивний його настрій передається всім, що всі, як і він, почуваються чимсь збентежені, і кожний усміх, кожний дотеп падає мертвим, тупим блиском. Достоту здавалося, що між гістьми, під високими тахлями стін, блукає якась невидна змора[163]. Її з’їдливу й колючу, мов лезо, посмішку бачать усі і бояться сказати про це один одному. Її сутулу, зловорожу постать, її рівний сталевий віддих відчуває кожний, а проте силкується не чути. Впевнено, хоч беззвучно ступають її хижі кроки, велетнем росте аж під стелю її тінь і меркнуть від неї сяйні канделябри, нишкне ясність пишних покоїв. Грізно палають її очі, немов чатують у їх безодні шалені заграви.

І Розумовському мимохіть стало моторошно. Йому видалося, що волосся під перукою стає дубом. Стало в ту мить так лячно, як було хіба за дитячих років. Захотілося прожогом вибігти з цієї залі: на нього дивився Бетговен, перетятий дивною, нелюдською посмішкою заволочений увесь хмарами, самітний і жаский у своїй самітності. Зривалася буря, перша весняна буря.

Хтось торкнув ґрафа злегка за рам’я. Він опритомнів — бліде обличчя кавалєра д’Анстета вивело його з задуми і вразило своєю збентеженістю.

— Що сталося, кавалєре?..

— Штафета, ексцелєнціє… Здається, злі новини…

Розумовський притьмом вихопив депешу і розірвав печать.

Ґрафиня Єлисавета здалеку побачила його змінене лице й побігла через залю. Гості вмовкли, навіть Фефе Пальмі увірвала свій дзвінкий сміх.

— Панове, — важко підвів голову Розумовський. — Сьогодні вранці на подвір’ю Венсену принца Люї Антуана Анрі д’Анґієна розстріляно за вироком військового суду…

Княжна Віртемберґ зойкнула й зомліла. Ґрафові Естергазі застигла в устах уланська лайка, князь Льобковіц затрясся, мов у пропасниці. Звідусіль до Розумовського тиснулися бліді, перелякані, покривлені обличчя. Мертва тиша залягла сальоном. Тільки невидна змора несамовито зареготалася й, схрестивши руки на грудях, стояла в куті, метнувши довжезну тінь на чола гостей.

Рібоп’єра, що пробігав із солями для принцеси, спинив Бетговен. Він не чув, що оповістив амбасадор.

— Що сталося, кавалєре?

— Корсиканський бандит розстріляв принца д’Анґієн! — крикнув йому Рібоп’єр до вуха й побіг далі.

Розумовський читав реляції про останні хвилини принца. Суворий вирок виконано з диявольським, блискавичним поспіхом. На запит голови суду, полковника Гелєна, чи принц бажав вступити до анґлійської служби, цей відповів: "Так, щоб визволити батьківщину". І вкінці: "Отже ви просили в Анґлії помочі, щоб підняти зброю проти Франції?" — "Конде може повернутись до своєї батьківщини тільки зо зброєю…"

"Богиня квітів" плакала. Естергазі гримів острогами. Гості спішно прощалися. Дами обіймали ґрафиню. Їх і не затримувано — ґраф стояв із роздертою депешею в руці, вражений украй.

— Що буде, що буде, ексцелєнціє? — промовила, прощаючись, князівна Вітельсбах.

— Nous sommes à la bouche du canon, Princesse[164], — посміхнувся амбасадор, відповідаючи їй словами Кобенцля.

— Карету принцеси Віртемберґ! — гукав із сходів пан Кудрявський. Карети заїздили, копита глухо цокотіли по розвезенім мжичкою бруці. Негода змагалася, хмура й непривітна. Сальон пустошів. Мовчки, притьмом, відходили гості, мов з дому, де був мертв’як, і спішили до своїх домів так, як би й там чекали на них похорони. Велетні льокаї застигли біля відчинених дверей, і останні карети шарпали темінь і сльоту окликами форайтрів.

Коли Розумовський нарешті зовсім спритомнів і, гнівний сам на себе за свою хвилеву кволість, оглянувся по пустім сальоні, побачив тільки Бетговена, що все ще стояв біля вікна. Лице його стало ясне, як день, змитий бурею, чоло — античний храм, просвітилося дивним блиском, немов одбивало соняшну позолоть, левина грива, буйно спадаючи з чола, видавалася почервоненою полум’яним маревом. Обличчя — гірський ланцюг, виринуло із хмар, стало напроти вітрів, величне в своїй сніговій мовчазності. Тільки віспяні сліди темніли, мов гранітні щілини й провалля. Первні зударилися, буря пройшла. Тепер усе було світле й ясне, тепер тільки бігли хмарки-думки, здоганяли одна одну в прозорім безкраї й розривалися, замінялися в акорди, могутні, як грім слави, як гуркіт гармат Австерліцу, Єни і Аверштету, у яких стояв, мов жаский Бог, той, хто повертав тепер до Европи своє обличчя-блискавицю, своє обличчя-сонце.

Йому присвячував Людвик ван Бетговен свою, тільки що народжену, "героїчну симфонію".

1937 р.

105

Одія — одяг.

106

Арден — бельгійська порода робочих коней.

107

Араб — арабський кінь, одна з найкращих пород верхових коней.

108

Глітно — тісно.

109

Вуршт (нім.) — ковбаса.

110

бережися! (франц.)

111

Черес — шкіряний пояс.

112

Штихи, мідерити (нім.) — різновиди гравюр.

113

Прецизійний (франц.) — дуже точний.

114

Дереворит — гравюра, виконана на дошці з дерева, розрізаного впоперек шарів.

115

Каплун — півень, якого відгодовують на м’ясо.

116

Рахманний — сумирний, тихий.

117

Шпуга — дерев’яна або залізна планка, що з’єднує дошки дверей чи віконниць.

118

Брузумент — узор на матерії, золотом або сріблом шита облямівка на форменному одязі.

119

пан Кудрявський (нім.).

120

Реляція (лат.) — повідомлення.

121

помітно порушила самовладання віце-канцлера (франц.).

122

…Це незрозуміле привітання почув один із членів дипломатичного корпусу, що стояв поруч із послом. Загалом, воно майже знайоме. З болісним почуттям ми робимо подібні відкриття, надто коли досвід показує, що лише інший імпульс був потрібний для того, щоб обернути цю слабкість господаря на протилежну силу, яка стала силою його кабінету… (франц.).

123

Перфідність — віроломство, зрада.

124

Ви бачите, ґрафе, що ми перебуваємо в гирлі гармати й будемо знищені ще до того, як ви зможете прийти нам на допомогу (франц.).