– Ти тямиш, що несеш? – Він нахилився наді мною, м'язи лиця затверділи, погляд став. жорстким.
– Я при тямі і застерігаю тебе.
Він звівся на ноги:
– Я не бажаю більше слухати. Навіщо ти вплутуєш мене в цю історію?
– Ти не знаєш її так, як знаю я.
Він пішов до дверей:
– Треба йти працювати. Я ще зайду. Не переймайся так, – і, не обертаючись, вийшов.
– Що ж, тепер він знає. І буде насторожі. Їй не вдасться його обманути з такою легкістю, як мене і Дженсона.
Але я не припускав, що мої попередження припізнилися. Про що я і довідався у ту ж таки ніч.
Рой переніс своє ліжко у вітальню, щоб дати мені більше повітря. Сказав, щоб я покликав його, якщо буде потреба, але взагалі він розраховує сьогодні поспати. Це було зрозуміло. Я відповів, щоб він не турбувався – зі мною все буде гаразд.
Відтоді, як я розповів йому про смерть Дженсона, наші стосунки вже не могли бути колишніми. Я знав це. І хоч зовні нічого не змінилося, це витало в повітрі. Він завжди носив маску байдужості, а зараз його вираз став просто непроникний.
Ми більше не споминали імені Лоли. Я бачив її з вікна час од часу, коли вона ходила поміж закусочною і бунгало. Вона продовжувала уникати мене.
Наступної ночі після розмови з Роєм я збагнув, що моє попередження спізнилось.
Близько півночі Рой зачинив закусочну і згасив світло. Лола пішла в бунгало раніше, ще на початку дванадцятої. Світло в бунгало згасло в ту мить, коли Рой прийшов у хижу.
Він безшумно прочинив двері в мою спальню і постояв на порозі, дослухаючись.
Я погасив світло кількома хвилинами раніше і лежав мовчки.
– Ти не спиш, Чет?
Він прошепотів це так тихо, що я ледве розслухав.
Я не відізвався і не ворухнувся. Двері м'яко зачинилися.
Я чекав, все ще сподіваючись, що мої підозри не справдяться, нічого не відбудеться. І все-таки це сталося.
Кілька напружених хвилин я дивився у вікно і раптом побачив Роя, він якраз вийшов з тіні на освітлений місяцем простір. Ось він швидко пройшов до бунгало, оглянувся на моє вікно, потім відкрив двері і зайшов.
Зрозуміло, він не зміг встояти перед її чарами. Цілих вісім днів і ночей вона обробляла його цілком безперешкодно.
Я його не винуватив, знаючи її талант. Можна було дурити себе, переконуючи, що Рой байдужий до жінок. Та і сам Рой обманювався на свій рахунок.
Мене охопило почуття безпорадності, терзали недобрі передчуття. Ревності не було, тільки страх.
Як тільки вона запустить пазурики в Роя, відразу вимагатиме відкрити сейф. Коли він відкриє сейф – прикінчить його. В цьому я не сумнівався. Я ж сам їй розповідав, що Рой не дасть їй шансу, якщо побачить великі гроші. Вона уб'є його, а потім і мене. Сховає гроші і пошле за товстим шерифом. Звісно, їй складно буде потім пояснити, як я опинився тут у піжамі і з вогнепальною раною в грудях, але, скоріш за все, за ці вісім днів вона вже придумала яку-небудь правдоподібну версію. Я описав Рою Едді і мексиканця, а Рой напевне розповів про них Лолі. Вона може заявити, що двоє бандитів убили мене і Роя, поки вона їздила до Уентворта. Або ще щось вигадає.
Я лежав, намагаючись не думати про свердлячий біль у грудях, невідривно дивлячись на бунгало.
Рой вийшов на початку третьої години ночі. Тихо зайшов у хижу.
Я потягнувся до вимикача і, коли він відкрив двері моєї спальні, запалив світло.
Рой застиг у дверях, здивовано дивлячись на мене.
Він був у майці, штанях і босоніж.
– Вибач, що розбудив тебе. Хотів поглянути, як ти.
– Заходь. Хочу поговорити з тобою.
Очі його забігали.
– Вже третя година. Я хочу спати.
– Мені треба з тобою поговорити.
Він зайшов, сів подалі від моєї постелі і запалив.
– Що сталося?
– Вона все-таки тебе підчепила, вірно?
Він випустив струм диму, його лице наполовину сховалось за димовою завісою. Потім глухо промовив:
– Ти дуже хворий, Чет. Не треба перевтомлюватися. Давай поговоримо завтра. Тобі треба спати і мені теж.
– Я хворий, та якщо ти не зрозумієш, що коїться, то з тобою буде ще гірше – ти будеш мертвий. Ти не відповів на моє запитання.
– Жодній жінці на світі не зачепити мене. – Обличчя його знову стало непроникним.
– Ти кого дуриш – мене чи себе?
Він розізлився:
– Гаразд, якщо хочеш, я скажу. Я взяв те, що вона мені запропонувала, але це нічого не означає. Я тримаю ситуацію під контролем.
– Вона просила тебе відкрити сейф?
– Сейф? Який сейф?
– Сейф Дженсона.
Він провів рукою по волоссю, дивлячись на мене з подивом:
– А що таке з сейфом Дженсона?
– Вона просила тебе відкрити його?
Я бачив по його спантеличеному виразу, що вона не робила цього. І з полегшенням перевів подих. Видається, я все-таки встигну його попередити.
– Вона жодного разу не згадувала про сейф.
– Ще скаже і попросить відкрити його.
Він обурено ляснув рукою по коліні:
– Якого біса все це означає? Куди ти хилиш?
– Їй треба взяти те, що лежить у сейфі. Вона хоче цього більше за все на світі. Знаючи Лолу, можна очікувати, що вона ні перед чим не зупиниться, аби тільки запопасти жадане. Вона шантажувала мене весь час, тепер твоя черга. Так сталося, що з'явився інший, хто може відкрити сейф, ти. Вона вже підібралася до тебе, але завваж, як тільки ти відкриєш сейф, вона тебе пристрелить. Не встигнеш і оком змигнути. Маєш на думці, що я збожеволів? Але повір, так все і є насправді. Вона вб'є тебе, як убила першого чоловіка, як убила Дженсона і як вже збиралася вбити мене – я був на волосинці від загибелі. Говорю тобі – не відкривай їй сейф!
Вся ця тирада далася мені нелегко, я зовсім ослаб, весь змок від напруги, від гострого болю в грудях захоплювало дихання. У відчаї я намагався розгледіти на його обличчі тривогу, але даремно – він лишився незворушним, тільки очі трохи потемніли.
– Ти з'їхав з глузду, пошкодив голову. А що там таке в сейфі, чому вона так хоче відкрити його?
Я не збирався говорити йому про сто тисяч готівкою. Не такий вже я ідіот.
– Поліція підозрювала, що вона прикінчила першого чоловіка. Розуміється, вона убила його. Перед тим, як женитися на ній, Дженсон змусив її підписати зізнання у вбивстві першого чоловіка і зачинив документ у сейфі... Я сам бачив його там. Доки вона не знищить доказ, їй загрожує в'язниця.