Він розуміюче підморгнув.
Лола під'їхала з заднього ходу. Я пішов на кухню зустріти її.
– Я трохи запізнилась. Як ти тут справляєшся? Багато відвідувачів?
– Все під контролем. – Я обійняв її і поцілував. – Дещо сталося, Лола. Несподівано приїхав хлопець, з яким я дружив у минулому. Але він поза підозрою, я йому можу довіряти. У нього справа до твого чоловіка. Я сказав, що Дженсон поїхав і повернеться місяців через два, не раніше.
Лола стривожилась:
– Ти певен, що йому можна довіряти, Чет?
– Він мій кращий друг. Не турбуйся.
В закусочній хтось нетерпляче постукав по стойці.
– Я пішов. Товар розвантажимо пізніше.
Я повернувся до зали.
Біля стойки стояв повнотілий кремезний чолов'яга в пом'ятому костюмі з льняної індійської тканини.
– У мене там двадцять чоловік, – сказав він, – можете їх нагодувати?
– Звісно. Давайте їх сюди.
У вікно я побачив шикарний туристичний автобус, битком набитий туристами.
Просунувши голову в двері на кухню, я сповістив Лолу про нашестя. Вона кивнула. Кого-кого, а її неможливо було збентежити кількістю клієнтів.
Скоро закусочна наповнилася людьми, і ми з Лолою, хоча і збивалися з ніг, все таки трохи не встигали всіх обслужити. Під'їхали дві вантажівки, і водії нетерпляче засигналили, вимагаючи заправки.
Рой скінчив їсти і тепер з цікавістю спостерігав за нашими стараннями. Потім зліз зі стільця і підійшов до мене:
– Може, помогти? Я міг би поки побути біля бензоколонки.
– Відмінно, дякую.
Я дістав з-під прилавка сумку з дріб'язком для видачі решти:
– Ціну на заправці показують автомати, побачиш сам.
Він взяв сумку і пішов до бензоколонки.
Ще години півтори ми крутилися як скажені. Нарешті, туристи покотили, і закусочна разом спорожніла. Божевільний ритм навіть не дав поглянути, як справляється зі своєю роботою Рой. Я підійшов до вікна. В цей час з кухні вийшла Лола.
Біля бензоколонки три машини вирядилися в чергу. Рой працював швидко, встигаючи протирати стекла, поки насос працював.
Лола підійшла і стала поруч зі мною:
– Що діється? Хто це?
– Це Рой Трейсі, мій друг, про якого я говорив. Він напросився допомогти і, схоже, чудово справляється.
– Помітно.
В її голосі прозвучала дивна нотка, і я поглянув на неї. Вона пильно дивилася на Роя, злегка примруживши зелені очі.
– Він не хоче попрацювати на нас, Чет? Якщо ти йому довіряєш... Нам потрібен помічник, я тобі вже говорила.
Я обійняв її за плечі:
– Хотів тобі сам запропонувати. Ми з цим хлопцем як брати, Лола. Я йому вже сказав, що Дженсон поїхав. Можемо додати, що він поїхав з другою жінкою, а ми з тобою живемо разом. Він зрозуміє. Хоча цілком можливо, він не захоче залишатися тут. Він людина неспокійна. Йому тут видасться самотньо і сумно. – І додав, багатозначно дивлячись на неї: – Принаймні, він не стане зваблювати тебе. Відтоді, як він розлучився після першого невдалого шлюбу, він на жінок не дивиться.
– Він іде сюди, Чет. Запитай у нього.
Рой зупинився в дверях, втупившись у Лолу. Видно було, що він не очікував зустріти тут таку жінку, і тепер вражений. Лола навіть в замизканому халаті виглядала чарівною для будь-якого чоловіка. Втім, мене це не турбувало.
– Рой, це місіс Дженсон, – познайомив я, – а це Рой Трейсі.
– Я бачила, як ви нам допомагали, містер Трейсі, – Лола усміхнулась, – дякую вам, ми самі просто не впоралися б сьогодні.
Рой широко заусміхався у відповідь:
Сьогодні у вас було гаряче, справжній аврал. Та я з задоволенням допоміг. Славна у вас місцинка, місіс Дженсон.
– Вам тут подобається?
– Дуже.
– Може, зостанешся, Рой? – запросив я. – Бачиш, через дорогу стоїть хижа? Будиночок з усіма зручностями. Можеш там оселитися. Праця стане в сорок за тиждень. Ну як?
Рой переводив погляд з мене на Лолу, розпливаючись у задоволеній усмішці.
– Ви певні, що я вам потрібен? – Він звертався до Лоли. – Якщо так, то я згоден.
– Ми тільки вчора говорили з Четом про те, що нам необхідний помічник, – відповіла вона.
– Тоді вирішено.
До бензоколонки прокурявив "форд"-універсал.
– Мені починати роботу, бос? – жартуючи звернувся до мене Рой.
– Я сам. Ви поки що знайомтесь, звикайте один до одного. Ми з цим хлопцем разом ходили в школу, – сказав я Лолі. – Будь з ним полюб'язнішою. Ми як брати.
Була вже одинадцята година, коли, нарешті, закусочна спорожніла і ми утрьох всілися вечеряти. Дивно було бачити навпроти себе Роя. Лола сиділа від мене справа.
Рой був радісно збуджений, виражаючи повний захват від нової роботи.
– Прекрасне місце! – вигукував він – Мені страшенно сподобалося працювати у вас. В сто разів краще, ніж продавати ці прокляті сейфи!
Ми їли знамениті Лолині спагетті з телячими відбивними. Лола, намотавши спагетті на виделку, підняла очі від тарілки.
– Ви добре розбираєтеся в сейфах?
– Можу сказати вам, місіс Дженсон, – урочисто сповістив Рой, – що ми з Джеком кращі спеціалісти по сейфах у штаті. Вірно, Чет?
– Авжеж , ми не з останніх. Бувають гірші.
– Чет і я прийшли працювати в один день, – продовжував Рой, – Чет краще мене розбирається в конструкції, зате я кращий по замках. Біда, що він занадто свідомий. Все життя витягав мене з заворухи. Зазвичай я втягував його в різні неприємності, а він мене рятував.
– Тут все спокійно, Рой. Ніяких пригод, сама робота.
– І це мене влаштовує. – Він став серйозним. – Проте, що скаже містер Дженсон, коли повернеться і побачить тут зайвий рот? – Рой поглянув на Лолу. – Я хотів би знати, місіс Дженсон, ви мене найняли на постійну роботу чи тимчасово?
– Я не знаю, чи повернеться він взагалі, – відізвалася Лола.
Рой здивовано моргнув.
– Ось як? – Він переводив погляд з неї на мене. – Якісь проблеми?
– Звичайні, – як можна недбаліше відізвалася вона, – я ще нікому не говорила, але він навряд чи повернеться. Знайшов декого покраще за мене.
Рой виглядав збентеженим.
– О, даруйте, я не хотів ...
Лола усміхнулась:
– Нічого страшного. – Вона поклала свою руку на мою. – Бачите, Чет і я ... – Змовкнувши, стисла мою руку. – Принаймні, мій чоловік лишив мені все хазяйство і Чета...
Рой потряс головою, з захопленням споглядаючи мене.
– Оце хлопець! Говори після цього про везіння!