Мене ніби влучило. Вона дивилася пильно, і очі її мали той же холодний блиск, котрий завжди з'являвся в очах Джені, коли вона намагалася домогтися від мене чогось дуже бажаного.
Займе не більше трьох хвилин, – сказав я, – можете поки що відпочивати.
Сейф відкрився раніше, ніж я обіцяв.
– Оце так сейф! – презирливо гмукнула дівуля, – будь-яка дитина відкриє!
Я заглянув досередини сейфа. Три полиці були щільно уставлені пачками стодоларових банкнот. Я в житті не бачив стільки грошей. На око прикинув, скільки може там бути, – виходило ніяк не менше півмільйона.
Дівчина зіслизнула з дивана і стала так близько, що я почув запах парфумів. Її рука торкалася моєї.
– Печера Аладдіна! – видихнула вона. – О боже! Добре б поживитися тут!
Я почув, як дзенькнув телефон – Купер завершив розмову. Дівчина поспіхом повернулася на своє місце.
Ледве я встиг закрити дверцю сейфа, як він з'явився у дверях.
– Все ще не відкрили?! – гаркнув він на мене.
– Одну секунду, сер. – Я ще раз , вже для нього, клацнув замком. – Відкрито.
Він прочинив дверцю на кілька дюймів, заглянув досередини і задоволено гмукнув:
– Краще буде, якщо ви підвезете мені дублікат ключа.
Я сказав, що ми так і зробимо, зібрав свій інструмент у валізку і пішов до дверей.
По дорозі побажав "на добраніч" дівчині, вона злегка кивнула мені у відповідь. Купер неохоче дав мені пару доларів на чай, зауваживши, щоб наступного разу, якщо знадобляться мої послуги, я добирався швидше, і нагадав про дублікат.
По дорозі в гараж думки про гроші у сейфі Купера не покидали мене.
Я вже кілька років не мав пристойного заробітку – грошей завше бракувало. І якщо залишусь на своїй роботі, так ніколи і не виберуся з цієї ями.
Я почав було мріяти, що би я зробив з такими грошима. І раптом мене пронизала думка, що взагалі-то не стане великих зусиль проникнути в апартаменти, відкрити цю консервну банку і взяти гроші.
Я відганяв від себе спокусу, говорив собі, що ніколи цього не зроблю, але непрестанно думав про гроші Купера до наступного вечора, доки не з'явився мій змінник Рой Трейсі. Зовнішньо Рой був схожий на мене: дуже високий, темноволосий, міцної статури. У нього були тоненькі, мов намальовані вусики, що придавали йому схожість з італійцем.
Та на відміну від мене, жінки не грали великої ролі в його житті. Він оженився в дев'ятнадцять, але через рік дружина покинула його, і жінки після цього перестали існувати для Роя. Він мав єдину пристрасть – кінські перегони і завжди потребував грошей, постійно шукав, у кого б позичити. І, як правило, зупиняв свій вибір на мені.
Я розповів йому про гроші Купера.
Ми сиділи самі в конторі. На вулиці періщив сильний дощ, струмки води хлескали по шибках вікон. Додому я не поспішав. Розповів йому і про дівицю, що була в апартаментах Купера.
– Там не менше півмільйона доларів у стодоларових купюрах. – Від хвилювання я почав крокувати по кімнаті. Рой сидів за столом і палив. – Можеш уявити, що у тебе стільки грошей?
– Авжеж, декому щастить у житті.
– Точно, – я підійшов до вікна, дивлячись у сиру темінь, – що ж, треба йти додому. Ну й нічка!
– Зачекай, – зупинив він мене, – говориш, півмільйона? Дійсно така купа грошей?
– Ніяк не менше. Три полиці заставлені.
– Присядь-но. Давай ще поговоримо про це. – В його очах я помітив схвильовану напругу. – Мені б дуже придалися ці гроші, Чет.
Я сів. У мене сильно забилося серце.
– І мені теж.
– У мене борг п'ять сотень. Я мушу дістати грошей у будь-якому разі. Слухай, може, візьмемо цей сейф, га? – Він відкинувся на спинку стільця, пильно дивлячись на мене. – Адже нам це неважко?
– Справді.
Ми помовчали, кожен думав про своє, і дивилися на темні шибки, по яких струмували потоки води.
Нарешті, він заговорив:
– Знаєш, я вже давно чекаю такого шанса. Я ситий по горло своїм життям. Адже ти про це ж думаєш, вірно?
– Ясна річ.
– Ну то як? Хочеш цим зайнятися?
– Не хочу, та видно, доведеться. Занадто спокусливо, гроші самі пливуть до рук.
Він осміхнувся:
– Щось вигляд у тебе наляканий. Якщо все добре обміркувати, ми вийдемо сухими з води.
Я присів на край столу.
– Можливо, ти маєш рацію.
– Давай розкинемо мізками, як можна все провернути.
Ми будували плани цілу годину. І чим більше говорили, тим легшим здавалося здійснення задуманого.
– Головне – довідатися, коли цього типа не буває вдома, – говорив схвильовано Рой, – залишається тільки проникнути в квартиру, відкрити сейф і взяти гроші. Ти візьмеш дублікат ключа, відвезеш і поговориш з придверником. Якщо знайдеш до нього правильний підхід – він тобі сам розповість, коли Купера не буває вдома. – Рой випустив мені в обличчя струмок диму. – Як тільки все з'ясуєш, ми візьмемо сейф.
В ту мить нам здавалося, що це найлегша і проста робота на світі.
Наступного вечора я направився в "Ешлі Армс".
На мені була уніформа "Лоуренс сейф корпорейшн": форменна сорочка, зеленого кольору широкі штани і картуз з гербом компанії.
З Роєм ми домовилися, що відразу після чергування він заїде за мною на нашому міні-вені. До місця я добрався приблизно в половині одинадцятої.
Придверник виявився за своєю конторкою. З нудьгуючим видом він гортав книжку в паперовій обкладинці і зразу упізнав мене:
– Знову ви? Якщо прийшли до містера Купера, вам не пощастило. Його немає вдома.
– Коли він повернеться? – Я сперся ліктем на стойку і витяг пачку цигарок.
Придверник поглянув на настінний годинник:
– Через півгодини.
– Я почекаю. У мене для нього спеціальна доставка.
– Залиште мені. Я передам.
Я похитав головою:
– Не можу. Це ключ від його сейфа. Мушу вручити йому особисто і отримати розписку.
Він знизав плечами і взяв запропоновану мною сигарету:
– Як хочете.
– Ви певні, що він повернеться через півгодини?
– Він ніколи не запізнюється. Завжди йде рівно о восьмій і приходить рівно об одинадцятій.
– Є такі, – згодився я, – по них можна годинника звіряти.
– Він один з них. Володіє трьома нічними клубами. Контролює їх щовечора, включно з неділею. Повертається додому об одинадцятій, вечеряє і знову виходить о першій – приглянути, як закриють клуб, і порахувати виручку. Ніколи не пропускає.