Очі Ісаєва спалахнули люттю: він витяг тонку шию і всім своїм виглядом показував напружену увагу. Мансуров закурив люльку з довжелезним чубуком і заговорив, хитро підморгуючи.
— Хто у нас складає списки представлених до нагород? Герн, як ад'ютант для особливих доручень. Затверджує їх Обручов. На Новий рік уся їх компанія була нагороджена орденами та іншими нагородами. І на Великдень буде те ж саме. І наступної зими. І далі... Завжди і скрізь, поки ми їх не скинемо з насаджених місць. Ми вже про це не один раз міркували з Толмачовим. Він більш, ніж ти, ненавидить Герна та Обручова і всю їх ліберальну компанію на зразок цього хама Матвеева. Підемо до Толмачова. Мабуть, що-небудь з ним вигадаємо.
— Так, але я зовсім не хочу, щоб Толмачов знав про цей скандал.
— По-перше, Толмачов своя людина, а крім того, ми зовсім не станемо розповідати йому все. Вистачить і натяку.
Ісаєв ще вагався, але думка, що Герн сам може його викликати, поклала кінець його ваганням, і друзі рушили до фортеці, де мешкав Толмачов.
Генерал був дома. Почувши, що вони не в гості, а в якійсь справі, він запросив їх до кабінету і замкнув двері, готовий їх вислухати. Ісаєв тоном, що підкреслював найвищу довіру, коротко виклав свою дражливу справу.
— Чорт штовхнув вас залицятися до тої полячки! — обурився генерал. — Знайшли "неприступну фортецю", де ворота навстіж для кожного перехожого. Але щоб офіцер генерального штабу привів із собою якогось солдата, і розкривав перед ним таємниці своєї спальні, і компрометував такого ж офіцера, як він сам, — цього я ніяк не розумію. Ось до чого доводить безглуздий лібералізм! І взагалі з того дня, як поїхав від нас наш дорогий Перовський, життя не стало порядним людям. На жаль, Обручов такий обережний, що важко намацати у нього вразливе місце: хабарів не бере, жінками не цікавиться, не п'є. Інтендантів та постачальників за найменшу провину віддає до суду, закони та накази виконує. Взагалі не штаб у нього, а інститут шляхетних дівчат, а солдатів розбещує потуранням та з моряками дружить — особливо з цим... як його...
— З Бутаковим?.. — послужливо підказав Мансуров.
— Так-так! А наші морячки, як відомо, потинялися по білому світу та набралися по Європах бунтарського духу. Один Бутаков чого вартий! Не матроса послав, а сам поліз у воду дно промірювати. А що з нагородами нас, як ви кажете, кривдять, то до цього ми вже звикли. Обручов кого хоче, того й нагороджує. На те його губернаторська воля. От коли б його усунути... Тоді б і нам посипалися чини, хрести й зірки на груди та на погони. До речі, пише мені бідолаха Перовський, що місця собі не знайде, так сумує за яїцькими козаками. Навіть государ нещодавно помітив, який він похмурий та зажурений.
"Що з тобою, Перовський?" — питає. Наш Василь Олексійович просто сказав, що скучив за славними уральцями. Государ посміхнувся і відповів, що цій біді можна зарадити, а це означає, що, коли б Обручов на чомусь спіткнувся, — повернеться до нас наш дорогий Перовський. Але поки що доводиться терпіти й чекати...
І Толмачов засмучено розвів руками...
— Все це, ваше превосходительство, так. Але порадьте нашому молодому приятелю, що йому робити. Обручова йому не скинути, а Герна треба покарати за обідране вухо. Миколі Григоровичу треба уникнути дуелі з таким небезпечним супротивником, як Герн.
Генерал з хвилину помовчав, потім одверто признався:
— Вся ця історія — неймовірна дурниця, не варта й ламаного гроша. Найкраще заплющити на неї очі й забути. Але, — раптом за-тнувся він і не відразу додав: — з неї можна дещо зробити на користь усіх нас і одночасно дати Гернові доброго щигля. Адже Герн, як ад'ютант для особливих доручень, мусив не раз читати государеву резолюцію в справі Шевченка і не раз доповідати її Обручеву. А вони — Герн і Обручов — перші порушили цареву волю, відрядивши Шевченка до складу Аральської експедиції як художника. Та й зараз вони систематично її порушують, одверто й зухвало. Коли б довідався государ, як в Оренбурзі виконують його накази, — клаптями полетіла б з них шкіра. Правда постраждав би й Шевченко, а він талановитий художник і шкода його. Але для нас він просто солдат і мусить нести свою солдатську службу, а не вештатись в оренбурзьких салонах. А коли Микола Григорович, — повернувся генерал до Ісаєва, — подасть Обручову рапорт на Герна, а побічно і на самого Обручова, Обручов буде примушений вліпити Гернові сувору догану. Таким чином ми піднесемо обом на Великдень таке "червоне яєчко", що ясне свято стане їм темнішим найпохмуріших буднів. А в разі, коли Микола Григорович надішле такий самий рапорт графу Орлову, — можна битися об заклад на сто тисяч карбованців, що генерал-ад'ютантські вензелі злетять з еполетів Обручова, а згодом втратить він і високий пост військового губернатора. І тоді знов повернеться до нас наш Перовський.
— А Герн? — не втерпівши, перебив його Ісаєв.
— Що Герн!.. Не до дуелі тоді йому буде! Злетять і з нього ад'ютантські аксельбанти, а може, й офіцерський мундир. Дістанеться й цьому "вченому" морячкові Бутакову, і ніякі альбоми та розмальовані карти не врятують його від неласки.
— Чудово!
— Велике вам спасибі за пораду! — палко потиснули генералові руку Мансуров і Ісаєв.
Толмачов задоволено посміхнувся в вуса:
— Вітаю і вас, панове, з великою перемогою, — весело відповів він. — Знайшли таки в лібералів ахіллесову п'яту. Тепер вони в ваших руках.
Ісаєв блискавично перетворився з розгубленого на переможця: він підкрутив свої руді вусики й високо підніс голову з півнячим чубчиком.
— Тисячу разів — мерсі! — цокнув він підборами. — Отже, залишається написати рапорт.
— І якомога швидше, щоб подати його завтра вранці, — додав Толмачов. — Ефект від нього буде приголомшливий.
Написати звичайний коротенький рапорт було для Ісаєва справою важкою. З граматикою він завжди ворогував, найпростіші думки ніяк не вкладалися на папір і одразу ставали важкими, як брили граніту, а одні і ті ж слова і фрази безліч разів повторювалися у нього на одній і тій же сторінці.
Але зараз треба було написати не коротенький рапорт, а цілий серйозний донос, який не тільки потрапить до рук Обручова і шефу жандармів, а може, й самому царю. Піт пройняв прапорщика, і не встиг він озирнутись, як пробило третю і штаб одразу спустів. Першими зникли офіцери, потім писарчуки позамикали свої столи і непомітно розтанули, як крига на сонці, а Ісаєв усе сидів над доносом, безпорадно гриз перо і раз у раз дер на шматки написане.