В старім гнізді

Страница 11 из 17

Черкасенко Спиридон

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої!

(Ольга, схиливши голову на плече Дусі-не, уважно слухає, зачарована дивним solo. Ліна якусь хвилину слухає, а потім щось нашіптує Шахові на ухо; той неохоче одповідае иноді кивом голови. Із горниць виходять Іполіт Миколаєвич, Вікторія Францовна, Творогин, Платон Платоно-вич, Тетяна Михайлівна, за ними Микола Лукич, сідають на веранді коло чаю і слухають, повернувшись лицем до співця. Микола Лукич непомітно ховає шматок хліба за пазуху).

Леонид (скінчив і став в задумі, зпергиись до осокору).

*

(Всі хвалю садять непорушно під впливом пісні; нарешті починаються оплески).

Творогин. Добре, побий мене Бог! Та ви справжній Шаляпин!

Іполіт Миколаевич. Чудово, чудово, паничу! Не по тій дорозі пішли... З таким голосом, з таким талантом... хе... я завоював-би світ. Від'жінок одбоюне було-б,

Платон Платонович. євген! Ти-б ішов з Сержем в сад...

Творогин (бере чай од Віктори Францовни). У нас у полку був підпоручик Розкотилов, так отой іще співав було, побий мене Бог! Ти його повинен знати, Іполіте... Як заведе було: "Ти не моя, зачєм-же я тебя люблю", то баришні аж плачуть. А на гитарі як грав!

Шах. У вас у полку все знаменитості.

Творогин. А що ви думаєте? Народ був чудовий.

Іполіт Миколаевич (до молоді). Чаю, панове, не хочете?

Всеволод. Оттакої. А ну, кидайте, лишень, чай та йдіть розсажуйтесь,—буду здіймати.

Іполіт Миколаевич. Вже мабуть пізно, нічого не вийде.

Всеволод. Іване! (Іван входить із їдальні). А ну, бери лишень стульці й неси став огам насупроти, коло веранди.

(На веранді встають з-за столу і йдуть на сцену).

Леонид (підходить до Ольги). Чом це ви засмутились так?

Ольга. Боже, яка чарівна мелодія! "Коли доброї жаль, Боже, то дай злої, злої". Так могло кричати лиш дуже нещасне серце.

Леонид. І велике, додайте. Ходімо до гурту.

(Всі зходяться коло веранди: зкладається група).

Всеволод (накривається великою чорною хусткою Г

46

4 ~

дивиться на групу через апарат). Ні, трохи не так! (Метушиться, переставляючи триноги під апаратом і .знов дивиться на групу).

Іноліт Миколаевич. Ти ще довго? Чи може додержиш, поки смеркне.

(Лша, жартуючи стае в надто незвичайні пози)..

Всеволод. Тривай,— зараз... Ну, сидіть спокійно, Ліно, не крутись... Дивись-же, Іване: коли ми усядемось, ти раптом відкриєш отсю накришку, просчитаєш про себе... отак: раз, два, три,—-і миттю закриєш. Розумієш?

Іван. Добре. {Стає до апарату).

Іполіт Миколаевич. Ліно, підбери губки, а то попадають. (Сміх).

Всеволод. Тату! а то кину... ч Садіть в*сі спокійно, не ворушіться. Серж, лридерж Гектора, нехай він. тобі здохне!.. . (Стає до групи). Ну, всі готові?.. Гляди-ж, Іване, як скакнеш три, хутко закривай. Починай.

(Микола Лукич, зоставшись, на самоті, в ту мить, як Іван відкрив накришку, потягся до бутилка з коньяком, зачіпив стакан, котрий упав і роз— • бився).

Ольга (схопившись з місця). Ой, Боже мій!.. (Микола

Лукич тікає в їдальню): Іван... три! (хутко закриває накришку).

Всеволод (спалахнувши, до Ольги з кулаками). Що ти наробила, божевільна! (Біжить до апарату). Пропала справа!

Ольга (образившись) За... за віщо?.. (Встає, і одходить од групи і сідає на лавці).

Вікторія Францовна (до Всеволода). Ти збожеволів, Всеволоде. Хоч-би людей посоромився.

Іполіт Миколаевич. Ти кажи: будеш ще здіймати, чи ні? Чого-ж ми отут будемо сидіти.

Всеволод. Нехай вас хто другий здіймає. (Складає апарат і несе в кімнати).

Іполіт Миколаввич. Дурак! (до гостей). Ходімо чай пить.

(Всі встають: старі ідуть чай пить, а молоді зостаються коло орелі).

Іполіт Миколаввич. Ти, Ліно, не хочеш?.. Ну, як хочеш.

Ліна (до Шаха). Давайте в "спльотника".

Дуся. Мені не хочеться грати, Ліно.

Ліна. Чому? А ти, Олю?..

(Ольга крутить головою).

Ліна. Оттакої! Хіба ліпше сидіти й нудитись.

Леонид. Коли це ви спостерегли, щоб ми нудились? Я особисто майже не відаю, що то' нудьга.

Ліна. О, ви відомий філософ. Вам-би все сперечатись. Ну, як хочете.

Леонид. Невже вам до вподоби такі міщанські потіхи, як "в спльбтрика", або "в почтальона" і т. и.?

Ліна (образившись). Перш усього, паничу, я нё міщанка, а дочка полковника і славетнього дворянського роду. У мого батька ще й досі зберігається грамота од цариці Катерини з величезною восковою печаттю: коли є бажання, можете довідатись.'Воно не всякий зможе похвалитись цим.

Леонид. Ні, дякую: вірю панії на слово. Але даремно ви образились. Ви не так зрозуміли слово "міщанський". Що-ж до— того, що не всякий —зможе похвалитись восковою печаттю, то в наші часи такі речі зовсім нецікаві.

Ліна. Як-то не цікаві?.Чи чуєте, люди добрі? Та ви розумієте, що це документ, котрий свідчить про давність, роду дворянського. То ви говорите так, бо сами не із дворян.

Леонид. То що? Може чи не заздрю?

Ліна (сміється). А хто в^с знає?

Леонид (гордо). Мій батько був народній вчитель, а дід хлібороб.

Ліна (сміється). Родовід значний.

Творогин (з веранди). Б'юсь у заклад, що студіозус почав суперечку, побий мене Бог!

(Далі всі слідкують за змаганням).

Леонид. Родовід значніший, ніж ви думаєте. Певно, він не записаний у дворянські книги, але-ж це ні к чому: наші предки, щоб прожити в світі по-людському, покладали надії не на стародавність роду, а єдине на свої власні сили та на свій розум. А про те, хто приносив більш користи для вітчизни, про те розповідає історія. Хлібороб пережив віки й зостався так само молодим, повним силъ розумових і фізичних, яким і був, не вважаючи на те, що з його сім шкур здирали.' А дворянство? Що ми бачимо навкруги? Чи багато налічите дворянських родів, котрі до цього часу зберегли-б незіпсованими свої моральні та фізичні сили? З головних верстов дворянства до самого зубожівшого, задрипаного панка, придивившись пильніш, лехко помітить усі ознаки виродження.

Творогин. От тобі й раз!.. Чуєте, панове? Я-ж казав, що студіозус щось утне незвичайне, побий мене Бог! Слухайте, слухайте,—зараз ляпне, що й Бога немає...

Леонид. Та й не диво! Зпоконвіку всі думки цього славетного стану російського були навернені на одне: жити, яко мога, ситніш і нічого не робити, опріч охорони своїх привілеїв. Це було тим легше, що робоча сила не коштувала нічого, була даремна.