Вікторія Францовна Олю, голубко!.. Серж. Що вона верзе?
Ольга. Тривайте, мамо... (До Лусі). Тепера я бачу його знову, бачу в твоїх очах, Дуся, від всієї твоєї істоти віє безмежним Щастям. Так... так воно й повинно бути. Воно, твоє, бери його, воно навіки твоє... Будь щаслива... і ви, Матвіє Львовичу! (Шйх мовчки кланяється. Ол^ьгй одходить до с$ога-фі€Ця.) — ?%
Платонъ Платонович (хоче розігнати вражіння, яке зробили слова Ольги). Ну, вип'ємо ще за здоров'я дорогих гостей.
Творогин Не журись, хрещенице, висватаю того, що мав висватать...
. Іполіт Миколаевич. По-козацькі, по-козацькі, Матвіє Львовичу... А? підхопити такую королівну... Ех, молодість!..
Ліна (до Ольги). Що з тобою? ти на себе не похожа.
Ольга. Нічого, нічого, мені якось млосно... Я вийду на повітря, посижу трохи. (Встає й виходить).
Тетяна Михайлівна. Що з Ольою?
Ліна Нічого. Вона така слаба. Вийшла на свіже повітря.
Іполіт Миколаевич Не звертайте уваги. Вона у нас
така дохла...От Ліна... (Глянувши на Всеволода). Не буду
не буду, дурашка... Тепера моя черга: давайте лишень я
наллю. (Наливає). Ліно, поможи... Так, дочко. Вип'єм-же,
панове, ще раз за щастя молодят, щоб доля їх не
спіткала... #
Платон Платонович. Щоб краще в світі жилося.
. Іполит Миколаевич. Та їм, певне, й зараз не погано? Адже-ж так, панно?.. Вип'єм, щоб жили' в згоді, тихо, мирно, наплодили дітей юрму...
Вікторія Францовна. Іполіте...
Іполіт Миколаевич. Чого там—Іполіте? Тепер можна... Щоб і старих не забували, шанували. Знаєте—тепер молоді? Он, у мене два. соколи, обоє ладні батька за горло зхопити...
•
Всеволод. Годі, тату...
Іполіт Миколаевич Роді, кажещ? Ну, годі. (До Дусі).
Ваше здоров'я, богине!.. Дуся. Пийте здорові.
(П'ють).
Ліна. І як хутко все склалося. Ще позавчора ми з Матвієм Львовичем гуляли у нас в саду.,. Я якось і кажу йому: чому ви не женитесь? А він одповідає: "Хто раз гляне на вас, пані, той ніколи не жениться".
Шах (спалахнувши). Ви помилились, Галіно Федоров-но. Позавчора я був у місті...
Іполіт Миколаевич. Хе-хе-хе... Хто раз гляне на тебе, той побіжить за тобою на край світа... Голубко! такі милощі дотепний вигадувати лиш Іполіт Миколаевич... То я казав... Хіба сьогочасна молодь здатна на лицарські вчинки? Ніколи! Вона суха, холодна, більш живе головою і навіть в коханні розмірковує. Серце— ж у неї зайвий додаток, що скоро цілком атрофується... Ось ми (показує на Творогина і на себе) хіба так кохали?...
Творогин. Що говорить, куди їм, побий мене Бог!
Іполіт Миколаевич. В такі часи ми жили самим серцем, почували себе в раю, вся істота наша оддавалась коханню до шаленства... І кохали-ж нас за це жінки! Тепера так не кохають, а коли й кохають, то знов-же нас, бо замолодих нікого так покохати. Хіба неправду кажу?.. Он, Ліна,..
Всеволод. Знов своєї...
іполіт Миколаевич. Ось подивіться, люде добрі, який лицарь, хе-хе-хе! Стереже, їже-Богу, стереже... Ні, ти покохай і зроби так, щоб і тебе покохали... Та так, щоб не стояти на варті, як собака на .ланцюгу, щоб бути вартим любови своєї кралі... А то лякається...
Ліна. Мій тато теж балакає, як і ви.
Іппояіт. Миколаевич, О, твій тато був справжній лицарь...
Ліна. А веселились як?.. Раз у князя Ахмет-Ногайсько-го був бал. Тато тоді ще був нежонатий... Як раз танцювали мазурку. Коли це раптом одчиняються двери і тато влітає в залю верхи на коні: в'їхав і став, як вкопаний...
Леонид. Що ви? в бельетаж?
Ліна. Ого, ось тривайте... (Встає й розповідає, ма-
хаючи руками). Все ущухло, нарешті—грім оплесків.
Тато повертає коня і гордо виїзжає. Перед сходами кінь
став і подався назад. Тато остроги йому в боки, кінь—
скік, і вмить на вулиці... (Регіт).
Іполіт Миколаевич. М-да, всього було... Одиц раз, у Київі, на масниці... (до Ліни). Він не розказував?.. Забрали ми із цірку актьорок і актьорів і—гайда за город. Тільки що виїхали в поле, зараз я одного актьора турнув із саней у сніг...
Творогин. Так, так, хе-х-хе!.. Другого я, третього Федір Петрович..,
Іполіт МиколаеЬнч. Хе-хе-хе. Тоді до Федора в око-номію. Отам було...
Всеволод. Уявляю собі...
Євген (вбігає, засапавшись, увесь мокрий, з його цівками збігає вода). Панна Ольга втопилась! Зараз витяг на беріг...
Леонид; Де?..
(Всі зхопились. Вікторія Францовна vnaAa, зомлівши).
Євген. Біля купальні.
Разом. І Тетяна Михайлівна. Ох, мені лихо! (Метушиться коло Віктори Францовни).
Дуся. А-ах! {Падає на грудп Шахові).
(Платонь Платонович, Леонид і Ліна вибігають).
Євген. Я в очереті рибу удив. Чую, щось по кладці дійшло до купальні і зразу шелеснуло в річку. Встромивши удлище в пісок, я висунувся з очерету. Дивлюсь,, поверх води біліє щось, чути, як захлинається. Я прожогом кинувся в воду і витяг її на беріг. Не знаю, жива, чи ні...
Серж. Однією дурепою менш буде...
Іполит Миколаевич (стиснув кулаки, несамовито)-Мовчи, гад!..
Творогин. От тобі й висватали!..
ЗАВІСА.