Іполіт Миколаевич. Тривайте, паничу, не гарячіться. Можна вважати дворянство за стан одживший, і взагалі події людей на стани—річчю безглуздою. Але говорити, що дворянство не приносило жадної користи, на це треба багато одваги, щоб не сказати більш... В давні часи воно, дворянство, було єдиним носителем культури, воно виконало ту роль, яку тепер взяла на себе інтелігенція.
Леонид. Носителі культури!.. Дорого дуже обійшлось це народові. Та чи воно виконало, як слід цю ролю? А чого ми одстали од євРопи на Ц*ле століття? га?
Іполіт Миколаевич. Ну, на це були причини, усунути котрі не залежало од дворянства. Опріч того... Та що там балакати! Як-би не дворянство, то навіть того, що маємо зараз, не було-б.
Леонид. Як-то так, не було-б? А мені здається, що як-би дворянство здавна не захопило собі монополії власти й просвіти, щоб була спроможність кожному чоловікові приєднатись до культури, повірьте, на верхах культури зразу стали-б не дворяне, міщане, або піддані, а достойніші, мудрійші люде, незалежно од роду, тягли-б за собою других, і ми досі нічим не одрізня-лись-би од європейців. А дворянство брало від культу-тури тільки те, що служило йому або на втіху, або для побільшення експлуатації, утиску народа. Просвіта послужила йому на те, щоб ще більш одрізнитись од народа. Хто придумав кріпацтво:'.. Хто цілі століття давив народ у лабетах безправя, неволі, вважав його майже за товарюку?.. Що я кажу—майже! Вам певне відомі вчинки самовольців, катюг, котрі з підданними поводились гірше, ніж у XIV столітті татари з плінними. сем'-ями: продавали й розлучали батьків та матірок з дітьми, братів з сестрами, чоловіків з жінками, міняли їх на коней, навіть на заводських щенят. Вам відомі ті кари, які вигадували біснуваті пани про своїх невільних/ рабів, кари, яким позаздрили-б середневікові інкві-зітори. (Встає розхвильованний). А ви—"носителі культури"... Були й такі, я нічого не кажу. Були навіть борці за добробут народній, були... Та що-ж... раз, два, три, й облічився. Але вони не належали вже до дворян. Приєднавшись до культури, вони втрачали тоді специ-фичний дворянський дух і робились людьми, а не дворянами, чи чим там... А останні, впродовж п'ятьох віків, —кати, шкуролупи, п'янюги, розпутники, котрим слово "культура" таке-ж чуже, як і найгидшому з їх рабів. До чого-ж це привело? Які здобутки такої культури зостались їх нащадкам та народові? Чи згадують ті й другі про своіх предків без лютости, без гніву й скреготу зубовного?.. Перші не дякують, бо почувають, що вони виродки, що разом зі словом виродження вживають, як приклад, як ілюстрацію, стан дворянський; що від предків, опріч цього, зосталась ненависть народня, зібрана й зрощена віками. Другі не дякують—знати за-що... Завдяки дворянству і його вчинкам, більшість на роду до цього часу пробуває в пітьмі, в убожестві, в рабстві, тоді, коли їх єропейські брати п'ють проствіту повним келехом.
Іполіт Николаевич. Та й лютий-же ви на дворянство. Але повірьте, що народ, за котрий боліє ваше серце, не такий вже нещасний, як ви думаєте. Одбери у мене мої маєтки, і я зостанусь ні в сих, ні в тих. Також і мої діти. А мужик що? є наділ—він пан сам собі, буржуа, не гірший од нас. Одбери у його все—він не загине, бо має здоров'я та робочі руки і буде жити однаково, як і з наділом.
Леонид. Чудова логіка! Наній заснована вся наша фінансова, економічна політіка, все наше безладдя та безправ'я—на поту та на крівавиці мужичих. Та забуваєте, панове, те, що келех терпіння народнього має дно і має вінця. І горе вам буде, коли ви попустите, що через вінця поллється. Тим паче—горе, що прийдеться рахунки зводити з темною масою, з гор'ем неуміркова-ним.
Ліна. Як-би всі були дуже освічені, хто-ж-би тоді працював?
Шах. Це, Галіно Федоровно, з другої опери.
Ліна (до Шаха). Адже-ж і ви дворянин?
Шах. Ми не дворяне, а люди... Підходить той час, коли всім треба буде забути, що вони щось особливе, коли родились у дворянській, а не в мужичій родині, забути легенду про чорну та білу кість.
Творогин (до Шаха). Нічого не розумію, побий мене Бог! Та коли ви... як би вам сказать... так вподобали бідного мужичка, то зостається тільки оддати йому свою землю, побий мене Бог!
Utax. І оддам, що-ж ви думаєте.
Творогин. Отеє, хай Бог боронить! Чи ви при своїм умі?.. Га?.. Чуєш, Іполіте?.. Це гірше, ніж сказати,, що Бога немає, побий мене Бог!
Іполіт Миколаевич. То панич жартує: він не стільки простак, щоб зробити таке глупство.
Шах (сміється). Слово чести, оддам.
Іполіт Миколаевич* Ні, ні, не повірю... А сами-ж тоді як? З катеринкою підете?
Шах. А у мене є голова, руки, та і вчився-ж я чомусь в універсітеті.
Іполіт Миколаевич. З ума сходить сьогочасна моло-діжь.
Творогин. Треба буде в дворянськім зібранні підняти це... як би вам сказать... питання. Це річ небезпечна: однім оддаси, а другі, сами захотять взяти, побий мене Бог!
Леонид. Стара історія!
Творогин (до Леонида): Вам добре балакати, коли за душею ні клаптя земельки. А нам непереливки!.. Сяка-така, заложена, перезаложена, а все—шматок хліба, побий мене Бог! А то—рівність... Ні, дякую за ласку. Яка в чорта рівність, коли торбиною пахне. Що?..
Ліна (до Шаха). От ви сказали, що треба забути про чорну та білу кість. Виходить, що Маруська повинна вважати мене за рівню?
ІІІах. А хоча-б і так?.. Що пані стратила-б від того?
Ліна. Або я зовсім безглузда, або тут щось непевне. Хто мусить працювати: хліб сіяти, страву готувати в пекарні, прибірати в горницях і т. и.?
Дуся. Не знаю, Ліно, чого тут не розуміти?.. Ми звикли з розумінням дворянин, дворянка єднати розуміння пана, що повинен тільки приймати послуги і не працювати. Скасуй перегородки між людьми, і життя саме позначе, кому що робити, завваж—робити, бо тих, котрі забажають жити не працею, життя примусить зійти зі сцени.
' Серж. Ходімо в сад, євгене.
(Євген і Серж ідуть в сад).
Ліна. І ви, Матвіє Львовичу, так думаєте?
Шах. Цілком згоджуюсь з євдокією Платоновною.
Ліна. Ну, на це я не згодна. Я звикла жити без праці і бажаю прожити без неї... На мій вік стане прислужниць...
Леонид. Чи стане?..