ДОЛЯ "КОБЗАРЯ" З АВТОГРАФОМ ШЕВЧЕНКА
Перед Великою Вітчизняною війною в Дніпропетровському крайовому історичному музеї було приділено для експонатів, пов'язаних: з іменем Тараса Шевченка, спеціальну вітрину. Серед експонатів був і рідкісний "Кобзар"
Т. Г. Шевченка в темно-коричневій палітурці, видання 1860 року.
Для Яворницького ця знахідка була чи не найбільшим скарбом, бо на першій сторінці "Кобзаря" — власноручний напис поета: "Марії Степанівні Козачковській з чоловіком та дітками".
Наприкінці книжки вклеєно листи Т. Г. Шевченка, які посилав він з Орської фортеці до свого близького друга Андрія Осиповича Козачковського .
Як попав цей "Кобзар" до музею? Тут цілий калейдоскоп пригод. Ось що розповідав про це Дмитро Іванович Яворницький:
— У базарні дні я любив ходити на ринок. Там я бачив приїжджих селян, прислухався до їхньої мови, заглядав до крамниць знайомих букіністів, придивлявся, чи не трапиться де часом якась історична книжка чи музейна річ. Мені щастило. Одного разу я натрапив на цінний архів часів Катерини II, який стосувався історії місцевого краю. Це було 1927 року. Повертаючись додому, я зайшов до приватної крамниці купити пару оселедців. Крамар зважив оселедці, вирвав з якоїсь грубої папки аркуш зеленуватого паперу й загорнув у нього мою покупку. Мені впав у очі колір паперу й письмо на ньому. Проглядаючи написане, я одразу ж збагнув, що це важливі архівні документи. Тоді я витяг з кишені два карбованці й купив у продавця весь архів, який складався з двох грубих папок.
Пізніше цей матеріал професор Д. Яворницький опублікував окремою книжкою під назвою: "До історії степової України".
Отак само він натрапив і на "Кобзаря" з автографом Тараса Шевченка. Зайшов на той же базар, тільки не до торговця оселедцями, а до книгаря, що торгував старими книжками.
— Ну, що у вас новенького? — як завжди весело спитав Яворницький.
Книгар мовчки підвівся з стільця, дістав з верхньої полиці книжку й подав директорові музею.
— Подивіться, Дмитре Івановичу, на цю стару книжку, може, вона вас зацікавить.
— Давайте, подивлюся.
Глянувши на книжку, Яворняцький мало не скрикнув: до його рук попав справжній скарб. Мало того, що "Кобзар" мав дарчий напис самого Тараса Шевченка,— в ньому були підклеєні листи поета з Орської фортеці.
— Скільки ж вам дати за це?
— Двадцять копійок!
Д. I. Яворницький витяг з кишені двадцять копійок, вpyчив їх книгареві й, потиснувши на прощання руку, пішов, не оглядаючись, додому. Власне, не пішов, а полетів, бо така цінна знахідка навіть йому не часто потрапляла до рук.
Розглядаючи дома "Кобзаря" та листя Тараса Шевченка до лікаря А. О. Козачковського, вчений, зрозуміло, цікавився, як це "Кобзар", що був, безперечно, власністю переяславського лікаря Козачковського, попав на катеринославський базар.
Але вченому не поталанило тоді встановити це. Тоді я звернувся листом до внука А. О. Козачковського Андрія Йосиповича Козачковського, який учителював у Переяславі, й попрохав його сказати з цього приводу своє слово.
Ось що відповів мені А. Й. Козачковський:
"Мій дядько, Іван Андрійович Козачковський, полковник старої армії, після війни 1914 — 1918 pp. жив деякий;
час у Переяславі, а у вересні 1919 року виїхав додому — в Севастополь. В дорогу взяв з собою подарований колись. дідові "Кобзар". Дядько добрався пароплавом до Катеринослава, потім пересів на поїзд. На станції Синельникове на цей поїзд наскочила банда махновців і пограбувала його "Кобзар" лежав у невеличкій дорожній скриньці.
Звісно, махновці найменше цікавилися книжками, і, мабуть, цей "Кобзар" пішов по руках.
Дядько мій, у чому стояв, добрався до Севастополя і незабаром там помер. Наскільки я пригадую, книжка була в червоній палітурці. В кінці книжки вплетено два листи (на цигарковому папері), які писав Тарас Шевченко моєму дідові із Орської фортеці. Ці листи опубліковано...
З пошаною А. Козачковський
Який шлях пройшов "Кобзар" Тараса Шевченка, поки потрапив до Катеринослава,— важко сказати. Згаданий вище книгар купив його за безцінь в замурзаного хлопчиська, який бігав по базару й вигукував: "Кому "Кобзаря", дешево віддам!"
Дмитро Іванович довго зберігав заповітну книжку в себе дома, а потім приніс її в музей і поклав у вітрину.
З особливою любов'ю збирав професор Яворницький усе, що стосувалося життя й творчості поета. Поряд з "Кобзарем" у вітрині лежали також інші документи.
Найцінніші з них були — автобіографія Кобзаря, яку написав Т. Г. Шевченко 1860 року російською мовою, а біля неї — лист з Борзни від П. О. Куліша, доданий до цієї автобіографії і надісланий до катеринославського приятеля П. І. Зуйченка . Були там і оригінали документів про заслання Тараса Шевченка та лист поета до свого побратима — артиста М. С. Щепкіна.
1909 року видано книжку Д. І. Яворницького під назвою "Матеріали до біографії Т. Г. Шевченка", в якій автор зазначив, що виторг від продажу цієї книжки піде на спорудження пам'ятника великому Кобзареві.
Мандруючи по Україні й далеких закутках Росії, Дмитро Іванович ніколи не забував про Т. Г. Шевченка і розшукував у старих людей та букіністів матеріали, пов'язані з життям геніального співця.
Неоціненну знахідку — документи-оригінали про заслання Т. Г. Шевченка в далекий Закаспійський край — Д. І. Яворницький дістав 1905 року в завзятого антиквара Ф. С. Романовича, що працював тоді в Ростові-на-Дону, й заплатив за них 150 карбованців.
Ці документи, як розповідав Яворницькяй, Ф. С. Романович придбав у свого товариша — офіцера, який їздив у Новопетровске приймати справи після закриття цієї фортеці .
Заслуговує на увагу також історія уривка справи про переведення Т. Г. Шевченка з одного заслання до віддаленішого й гіршого.
1883 року в м. Оренбурзі викладач Оренбурзького інституту благородних дівиць, а пізніше директор першого реального училища в Катеринославі Микола Павлович Вавилов якось зайшов в одну крамничку купити собі тютюну. Хлопчик, даючи йому тютюн, загорнув його в піваркуш паперу, писаного з обох боків моторною писарською рукою . Вдома М. П. Вавилов, розглядаючи цей аркуш, натрапив на рядки, що стосуються слідства "рядового Тараса Шевченка", про сувору заборону писати й малювати, а також переведення його у віддалені райони Оренбурзького краю.