Генерал. Козак поїхав уже?
Полковник. Накажете позвати?
Генерал. Да.
Полковник. Козак! Молодчина, сам в бою участвовал.
Входить козак.
Козак. Чего ізволіте, ваше високродь? Генерал. Здоров, молодець! Козак. Здрав-жал, ваш-дітство! Генерал. Ну як? Козак. Гонимо, ваш-дітство! Генерал. Тікають?
Козак. Так точно, ваш-дітство! Тікають. Покидали пушки — в болото їх загнали, обози кинули. Була й нам, козакам, робота: рубали!
Генерал. Ти поранений.
Крзак. Так точно, ваш-дітство! Осколком снаряда.
Генеральша. Жах! Прямо в лице.
Пан. Та де там в лице, як у ніс. Наче вкусив хтось.
Козак (зніяковів). Увесь луг завалили трупами.
Генерал. Молодці донці. Полковник, черкніть цього молодчину до нагороди. За богом молитва, а за цар... за державою служба не пропаде. Іди.
Козак виходить. Пан. Ну, а Гаркун як?
Полковник. Завтра відправляю. Сьогодні — остання ніч для багатьох. А завтра відкрию портфель — і доба не мине, як одержимо рапорт: бригада розбита!
Генеральша. Подивимось. (Підводиться.) Пізно вже.
Полковник. Єрунда, дитячий час.
Генеральша. Пізно. Ой гі-іля по кімнатах! Так у вас співають?
Ніна. Ах, я так люблю, коли співають дівчата, А вони як навмисно — мовчать. Дарма що неділя.
Полковник. Не до пісень їм, мабуть.
Пан. Хе-хе, чого? Співають! Тільки волосся ворушиться від тих пісень. А особливо як ще сіллю спину потрусити... (До попа.) Так завтра неділя? Ну, яку ж проповідь виголосите, отче?
Ад'ютант. "Блаженні ніщії духом, їх-бо єсть царство нєбєсноє".
Дами пішли в покої. Останні теж ідуть. Марійка підводиться по східцях. Пан. Це хто? Що тобі?
Марійка. Прийшла я. Що ж нам — здихати?! Пан (одмахується). Не чую, не чую! (Зникає.) Полковник. Що тобі треба?
Марійка. Ви розстріляли батька. Забрали весь хліб... Що ж нам тепер? Хіба перед віконням у вас повіситись?
Полковник. Ну що ти плетеш, дівчино! У вас забрали, кажеш, усе. Розберемось. А ти, дурненька, бозна-що. (Бере за підборіддя.) Отака гарненька, а сердишся!
Марійка. Я питаю, що ж нам — здихати?
Полковник. Ой, яка ж ти! Ну, от ми зараз обсудимо. Ходімо в сад. Зубов!
Вістовий (вибігає з покоїв). Чєво ізволітє, ваше скобродь!?
Полковник. На ось портфель, поклади в мою кімнату. Та на дверях стій. Щоб і близько ніхто не підійшов! Вістовий. Слушаюсь! (Зникає.)
З дому чути рояль.
Полковник. Ну, а тепер поговоримо. (Бере за руку.) А яка ти тепленька!
Марійка (звільняється). Не чіпайте!
Полковник. Ну от і дурна! Я тебе не з'їм. А діло улажу. І хліб увесь віддадуть, і батька... Розслідую, винуватих покараю. Ну? Будь же розумна! (Тягне в сад.)
Марійка (про себе). На дверях стоятиме...
П о л к о в н и к. Прожену від дверей.
Марійка. Не хочу туди. (Згодом.) Я прийду сама. До вас у хату.
Полковник. Ну, от іще!..
.Марійка (занепокоєно). Чого! Ніхто не бачитиме — я прокрадусь.
Полковник. Ти дуриш.
Марійка. Ні-ні! Поснуть усі, й прийду.
Полковник. Ні, зараз! Ну? Зараз! У вікно впущу. Друге від рогу. Так прийдеш?
Марійка мовчки кива головою.
Полковник. Гляди ж мені! (Побіг у будинок.)
Марійка (йде за ріг. Зупинилась). Каже, бригада буде розбита. І Андрій там, може... Андрій! (Хруснула пальцями.) Піду!
Пауза. В домі перестали грати на роялі. Ніна вибігає, за нею а д' ют а н т.
Ніна. Ах, душно!
Ад'ютант. Чудово! Ви нагадуєте мені зараз троянду. Ніна. О!
Ад'ютант. Запашну троянду, знаєте — е-е... живу троянду! І як ви чарівно грали сьогодні! Як ніхто. Коли слухаєш вас, стаєш такий легкий і летиш на крилах в якусь... е... в якусь казку...
Ніна. О, ви — поет.
Ад'ютант. Я роблюся поетом, коли співає моє серце.
Ніна. А воно співає? Який романс? "Время изменится, горе развеется..." (Співає.) "Сердце усталое счастье узнает вновь". Оцей?
Ад'ютант. Ні. Воно співає — я люблю вас! Е-е... Безумно!..
Ніна. Ах, не треба! (Падає в обійми.) Ад'ютант. Моя! На руках я буду носити вас... е-е... Я буду вашим лицарем.
З кімнат — постріл, іще... Кинулись. Ніна остовпіла. Ад'ютант тікає в кущі.
Ніна. Ой, рятуйте!
Генерал (вибігає в білизні). Що, що таке?! Полковнику!.. Ад'ютанте! Де ви?.. Рятуйте!
Вістовий. Полковника вбито. Жінка якась у вікно... І втекла.
Генерал. Де? Де? Боже мій! (Репетує.) Рятуйте!
Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ
Ліс. На світанку. Круг огнища повстанці. Хто спить, хто зброю ладнає. В далині, в тривожній тиші — іноді постріли.
Повстанець 1-й. Виб'ють із Хведорівки червоних — пропадати нам.
Повстанець 2-й. Ліс великий і густий.
Повстанець 3-й. З усіх боків оточать, прочешуть ліс. Де дінемось?
Повстанець 1-й. Це ж нас не десяток-другий. Дві сотні.
Повста нець 2-й. Можна по лісу розсипатися.
Повстанець 1-й. Ото якраз: розсипемось — всіх нас і переб'ють.
Повстанець 2-й. Чого там? Переховаємось.
Андрій. А ми хіба у хованки гратися йшли? Досить з нас. Тридцятьох хлопців втратили ні за що?
Голоси. Хто ж ждав їх убрід?
— Стецько гав ловив.
— Адже знак подав?
— Як оточили вже.
— Та й не знайшли б вони самі нас ніколи. Хтось виказав.
— Ну, влопались були!..
Андрій. Хай же не буде більш отак. А то — розперезались, розхлябались. Забули, що ворог не спить. Ну й поплатилися. А то хіба б розбили нас?! Хіба довелося б тікати, сліди замітаючи? Губили ранених, хорих... тридцять товаришів втратили. Не забили, ні, замучили! Безсилих, поранених ловили їх. Зірки вирізали на тілі... Рубали на куски!..
Повстанець 3-й. А ми тікали.
Андрій. Кінний полк на тисячу шабель ганявся за нами. Всіх ждало те саме і жде, може, коли сьогодні не прорвемося крізь фронт, не зіллємося з червоними,— хто зна, що буде завтра?
Голоси. — Як не зіб'ють, прорвемося. Що тут — п'ять верстов?!
— А як зіб'ють? А там — рівнина ж яка. Андрій. Ми повинні все зробити, що в нашій силі, щоб
не збили.
Стрілянина переростає в глухий далекий клекіт.
Голос. Пішли в наступ.
Повстанець 4-й (підходить). Наказ виконали.
Повстанець Іван. Аж загуркотів під укіс.
Андрій. Військовий же? Не обмилились?
Повстанець 4-й. Військовий. Батальйон і. дві батареї. З землею змішали.
Андрій. Нікого не втратили із своїх?
Повстанець 4-й. Ні одного. Темно та ще й туман — і не помітили нас. У байраці зупинилися ми. Василь з Гриць-ком подалися за версту назустріч до станції, у розвідку. Недовго й ждали. Три постріли — як умовились: значить, військовий. Тоді ми 'розірвали путь. У лісі принишкли й стежили. Машиніст не встиг зупинити поїзда. Аж завив під укіс...