В червоних шумах

Страница 5 из 7

Головко Андрей

Генерал. Козак поїхав уже?

Полковник. Накажете позвати?

Генерал. Да.

Полковник. Козак! Молодчина, сам в бою участвовал.

Входить козак.

Козак. Чего ізволіте, ваше високродь? Генерал. Здоров, молодець! Козак. Здрав-жал, ваш-дітство! Генерал. Ну як? Козак. Гонимо, ваш-дітство! Генерал. Тікають?

Козак. Так точно, ваш-дітство! Тікають. Покидали пушки — в болото їх загнали, обози кинули. Була й нам, козакам, робота: рубали!

Генерал. Ти поранений.

Крзак. Так точно, ваш-дітство! Осколком снаряда.

Генеральша. Жах! Прямо в лице.

Пан. Та де там в лице, як у ніс. Наче вкусив хтось.

Козак (зніяковів). Увесь луг завалили трупами.

Генерал. Молодці донці. Полковник, черкніть цього молодчину до нагороди. За богом молитва, а за цар... за державою служба не пропаде. Іди.

Козак виходить. Пан. Ну, а Гаркун як?

Полковник. Завтра відправляю. Сьогодні — остання ніч для багатьох. А завтра відкрию портфель — і доба не мине, як одержимо рапорт: бригада розбита!

Генеральша. Подивимось. (Підводиться.) Пізно вже.

Полковник. Єрунда, дитячий час.

Генеральша. Пізно. Ой гі-іля по кімнатах! Так у вас співають?

Ніна. Ах, я так люблю, коли співають дівчата, А вони як навмисно — мовчать. Дарма що неділя.

Полковник. Не до пісень їм, мабуть.

Пан. Хе-хе, чого? Співають! Тільки волосся ворушиться від тих пісень. А особливо як ще сіллю спину потрусити... (До попа.) Так завтра неділя? Ну, яку ж проповідь виголосите, отче?

Ад'ютант. "Блаженні ніщії духом, їх-бо єсть царство нєбєсноє".

Дами пішли в покої. Останні теж ідуть. Марійка підводиться по східцях. Пан. Це хто? Що тобі?

Марійка. Прийшла я. Що ж нам — здихати?! Пан (одмахується). Не чую, не чую! (Зникає.) Полковник. Що тобі треба?

Марійка. Ви розстріляли батька. Забрали весь хліб... Що ж нам тепер? Хіба перед віконням у вас повіситись?

Полковник. Ну що ти плетеш, дівчино! У вас забрали, кажеш, усе. Розберемось. А ти, дурненька, бозна-що. (Бере за підборіддя.) Отака гарненька, а сердишся!

Марійка. Я питаю, що ж нам — здихати?

Полковник. Ой, яка ж ти! Ну, от ми зараз обсудимо. Ходімо в сад. Зубов!

Вістовий (вибігає з покоїв). Чєво ізволітє, ваше скобродь!?

Полковник. На ось портфель, поклади в мою кімнату. Та на дверях стій. Щоб і близько ніхто не підійшов! Вістовий. Слушаюсь! (Зникає.)

З дому чути рояль.

Полковник. Ну, а тепер поговоримо. (Бере за руку.) А яка ти тепленька!

Марійка (звільняється). Не чіпайте!

Полковник. Ну от і дурна! Я тебе не з'їм. А діло улажу. І хліб увесь віддадуть, і батька... Розслідую, винуватих покараю. Ну? Будь же розумна! (Тягне в сад.)

Марійка (про себе). На дверях стоятиме...

П о л к о в н и к. Прожену від дверей.

Марійка. Не хочу туди. (Згодом.) Я прийду сама. До вас у хату.

Полковник. Ну, от іще!..

.Марійка (занепокоєно). Чого! Ніхто не бачитиме — я прокрадусь.

Полковник. Ти дуриш.

Марійка. Ні-ні! Поснуть усі, й прийду.

Полковник. Ні, зараз! Ну? Зараз! У вікно впущу. Друге від рогу. Так прийдеш?

Марійка мовчки кива головою.

Полковник. Гляди ж мені! (Побіг у будинок.)

Марійка (йде за ріг. Зупинилась). Каже, бригада буде розбита. І Андрій там, може... Андрій! (Хруснула пальцями.) Піду!

Пауза. В домі перестали грати на роялі. Ніна вибігає, за нею а д' ют а н т.

Ніна. Ах, душно!

Ад'ютант. Чудово! Ви нагадуєте мені зараз троянду. Ніна. О!

Ад'ютант. Запашну троянду, знаєте — е-е... живу троянду! І як ви чарівно грали сьогодні! Як ніхто. Коли слухаєш вас, стаєш такий легкий і летиш на крилах в якусь... е... в якусь казку...

Ніна. О, ви — поет.

Ад'ютант. Я роблюся поетом, коли співає моє серце.

Ніна. А воно співає? Який романс? "Время изменится, горе развеется..." (Співає.) "Сердце усталое счастье узнает вновь". Оцей?

Ад'ютант. Ні. Воно співає — я люблю вас! Е-е... Безумно!..

Ніна. Ах, не треба! (Падає в обійми.) Ад'ютант. Моя! На руках я буду носити вас... е-е... Я буду вашим лицарем.

З кімнат — постріл, іще... Кинулись. Ніна остовпіла. Ад'ютант тікає в кущі.

Ніна. Ой, рятуйте!

Генерал (вибігає в білизні). Що, що таке?! Полковнику!.. Ад'ютанте! Де ви?.. Рятуйте!

Вістовий. Полковника вбито. Жінка якась у вікно... І втекла.

Генерал. Де? Де? Боже мій! (Репетує.) Рятуйте!

Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

Ліс. На світанку. Круг огнища повстанці. Хто спить, хто зброю ладнає. В далині, в тривожній тиші — іноді постріли.

Повстанець 1-й. Виб'ють із Хведорівки червоних — пропадати нам.

Повстанець 2-й. Ліс великий і густий.

Повстанець 3-й. З усіх боків оточать, прочешуть ліс. Де дінемось?

Повстанець 1-й. Це ж нас не десяток-другий. Дві сотні.

Повста нець 2-й. Можна по лісу розсипатися.

Повстанець 1-й. Ото якраз: розсипемось — всіх нас і переб'ють.

Повстанець 2-й. Чого там? Переховаємось.

Андрій. А ми хіба у хованки гратися йшли? Досить з нас. Тридцятьох хлопців втратили ні за що?

Голоси. Хто ж ждав їх убрід?

— Стецько гав ловив.

— Адже знак подав?

— Як оточили вже.

— Та й не знайшли б вони самі нас ніколи. Хтось виказав.

— Ну, влопались були!..

Андрій. Хай же не буде більш отак. А то — розперезались, розхлябались. Забули, що ворог не спить. Ну й поплатилися. А то хіба б розбили нас?! Хіба довелося б тікати, сліди замітаючи? Губили ранених, хорих... тридцять товаришів втратили. Не забили, ні, замучили! Безсилих, поранених ловили їх. Зірки вирізали на тілі... Рубали на куски!..

Повстанець 3-й. А ми тікали.

Андрій. Кінний полк на тисячу шабель ганявся за нами. Всіх ждало те саме і жде, може, коли сьогодні не прорвемося крізь фронт, не зіллємося з червоними,— хто зна, що буде завтра?

Голоси. — Як не зіб'ють, прорвемося. Що тут — п'ять верстов?!

— А як зіб'ють? А там — рівнина ж яка. Андрій. Ми повинні все зробити, що в нашій силі, щоб

не збили.

Стрілянина переростає в глухий далекий клекіт.

Голос. Пішли в наступ.

Повстанець 4-й (підходить). Наказ виконали.

Повстанець Іван. Аж загуркотів під укіс.

Андрій. Військовий же? Не обмилились?

Повстанець 4-й. Військовий. Батальйон і. дві батареї. З землею змішали.

Андрій. Нікого не втратили із своїх?

Повстанець 4-й. Ні одного. Темно та ще й туман — і не помітили нас. У байраці зупинилися ми. Василь з Гриць-ком подалися за версту назустріч до станції, у розвідку. Недовго й ждали. Три постріли — як умовились: значить, військовий. Тоді ми 'розірвали путь. У лісі принишкли й стежили. Машиніст не встиг зупинити поїзда. Аж завив під укіс...