А мальовничий прийом у Петрицького справді незвичайний… Така в нім сила фарб, така їхня композиція, що просто очей од їх одірвати не можна.
Наші технічні можливості не дають змоги дати малюнків у фарбах — ми подаємо їх тільки як звичайні фотографії, а це не дає повного про їх уявлення.
Це тільки невеличка частина тої колосальної роботи, яку проробив художник до "Вія", давши цілу низку блискучих ескізів до костюмів і декоративного оформлення.
ДУЖЕ МУЗИЧНІ РЕЦЕНЗІЇ НА ХАРКІВСЬКУ ОПЕРУ 1924 РОКУ "РУСЛАН І ЛЮДМИЛА"
Опера це є така штука, де всі люди дуже веселі: вони або грають, або співають, або танцюють. До революції опери звалися просто операми, а тепер, за особливі заслуги перед революцією, звуться академічними.
Складається всіляка опера з оркестри, артистів, хору, балету і з квитків. Найголовніше — квитки, бо без них опери не почуєш.
Оркестра складається з диригента й безконечного числа скрипок, сурм, віолончелів, гобоїв і одного великого барабана.
Артисти складаються з сопранів, меццо, тенорів, баритонів і басів.
Балет — із прімабалерини, а хор — із восьмидесята чоловіка тероризованого режисером населення… Це є опера…
* * *
Опера "Руслан і Людмила"… Зміст її приблизно такий.
В одного князя, що співав усе своє життя басом, була дочка Людмила, що все своє життя співала ліричним сопраном.
До тої Людмили залицялися молоді: Руслан, що все своє життя співав баритоном, Фарлаф, що все своє життя співав басом, і Ратмир, що проспівав усе своє життя меццосопрано.
Одружилися Людмила з Русланом, її вкрав за це Чорномор (невидимо вкрав, а решта — попадали). Потім кинулися шукать… По дорозі потрапили до чарівниці Наїни, там їй протанцювали. Потім наткнулись на полі на велику голову, що блимала очима й вискирила зуби. Руслан ударив по голові, вибив ізза голови великого меча. Прибіг із тим мечем до Чорномора, що позбирав у себе всіх безробітних булочниківармянів, кинув меча й закричав: "Перемогу!"
Вихватив Руслан Людмилу в Чорномора, передав за лаштунками Фарлафові, той приніс її до батька мертву.
Коли це біжать Руслан, Ратмир і Горислава. Фарлаф утік…
Руслан заспівав Людмилі. Людмила мертва так само заспівала. Заспівали потім учотирьох із хором. І все…
Забув, пак, по дорозі ще співав Русланові Фін…
Зміст, як бачите, цілком сучасний і серйозний. Маса драматичних становищ, але, кінецькінцем, усе кінчилося гаразд…
Тепер щодо виконавців.
Людмилу співала артистка Лебедєва тоненько й приємно. Одно тільки вийшло не зовсім як слід: переплутала батьків.
В арії "Грустно мне, родитель" все зверталася до диригента.
Той усе паличкою:
— Не я батько! Он батько! Світозар батько! Я диригент! А вона руки заломлює та до нього: "Грустно мне, родитель".
Голос у Лебедєвої приємний і сильний. Вокальна частина бездоганна в неї. Руслан — Рейзен. Фарлаф — Донець. Ратмир — Крилова. Фін — Бойко. Світозар — Гаврилів..
Рейзен — Руслан великий із красивою бородою. Тяжко йому співалось… Вижимав із себе ноти серйозно… Хоч вони, ті ноти, й не вилітали, так зрозуміла річ — чому… Молоду ж у нього вкрали. Заспіваєш хіба після такого лиха…
Фарлафові нема діла, що Людмила за Руслана вийшла. Він співає… І грає… Не грає, а чеканить. Фігура напрочуд яскрава. І заграв, і заспівав її Донець. Невеличка роля, а як судити по спектаклю, можна цілком вільно назвати оперу "Фарлаф і Людмила"… Бачиш перед собою справжнього художника, тонкого, барвистого, з могутнім голосом. Заспівать є чим… Йому барабан і тромбон не страшні. Візьме ноту — і нема барабана… Я не знаю, чому Людмила вийшла за Руслана. Я б за Фарлафа…
Фін — Бойко… Прекрасна міміка в лівій руці…
Світозар — Гаврилів, через велике горе, співав тихо… Жалко було дочки.
У Кирилової невелике, але приємне лице…
Але всі вони, крім Донця й Лебедєвої, бояться барабана. Це такий струМент жахливий, що як заторохкотить — кришка. Пропав. Не чуть нічого.
Наїну прошептала Клебанова.
Диригував Н. Малько. Оперу провів прекрасно.
Хор. Великий хор… Мужеський і женський хор. Народ спокійний… Тихий народ.
Балет. Восьмеро в сорочечках, четверо в спідничках, а посередині — пріма.
Танцюють дрібно… дрібно… дрібушечки… На носках… В балеті дуже слабий класовий підхід.
Адміністратор — Кузьмінов; Директор — Арканов. Не співали й не танцювали обидва. Думали, мабуть, про тридцять відсотків української опери… Бо контракт підписали. 1 гроші на це народні взяли.
Співайте. Є про що думать?] Гроші ж дали. І добре.
Хароша штука опера. Життьова.
От якби перевести всі засідання на оперу…
Встав би та:
— Порядок дееееенниий! Або басом:
— Тооовариищі! Харрашо!
"КНЯЗЬ ІГОР"
Опера "Князь Ігор" — антирелігійна опера на тему: "Не кропи військо, йдучи на рать, святою водою, а то в полон із усім військом попадеш…"
А скоїлося це так.
Жив собі Ігор, князь Сіверський, із довгою чорною бородою. Жив він із своєю дружиною Ярославною (без бороди, але в "кокошнику") і з своїм сином Володимиром Ігоревичем у місті Путивлі, Курської губернії. В РРФСР, значить, на кордоні з УРСР. Жили вони собі тихо та мирно. Співали: князь — баритоном (так у лібретті написано), княгиня — драматичним сопрано (таки справді співала!), а Володимир Ігоревич — чимось на манір тенора.
І забажалося Ігореві половців воювати…
Покропив перед походом батюшка з дияконом Ігореве військо святою водою, воно пішло, та там його половці й згарбали з усім, як то кажуть, гамузом. Забрали й Ігоря, і його сина, і військо…
З цього приводу Ярославна з іншими співала в Путивлі, Ігор із сином та іншими дійовими особами виспівував у полоні, половецькі дівчата й хлопці танцювали, оркестра грала, а дирижер паличкою помахував…
Співав іще князь Галицький, співав половецький хан, і Єрошка співав, і Скула співав, і хор співав, і військо співало…
Це сюжет опери.
Як виконали?
Власно, трохи неточно. Не "виконали", а "виконала". (Однина). Ярославна виконала, в особі М. І. ЛитвиненкоВольгемут. Прекрасний голос і прекрасна гра. Дивно тільки, як воно бог ото так устроює, щоб у дорослої людини, та й людини собі (хоч би не зглазить!) нівроку та отакий тоненький голос був… Ну, як тобі шовкова стьожечка!.. Дивні діла твої, господи!