— Не крути! Кажи, що повинні були робити?
— Господи…
— Хто ж ви єсте?!! — крикнув і замовк.
…Тихою ходою підійшов до престолу господнього Юрко Побідоносець:
— Дозвольте доложить…
— Ну?
— Я, як начветсанупр хлівів твоїх, господи, мушу посвідчити, що зазначені тварини до жодного з вищезгаданих типів не належать. На підставі довгих спостережень виявилося: поводженням — лиси, характером — вовки, тілом — кнури, плодючістю — кролі, голосом — канарейки. Найбільше скидаються на ієрархів православної російської церкви. Батько — Распутін, мати — лисогорська відьма. Годуються рибою. Сибірка не бере.
І одійшов…
І довгодозго сидів Саваоф… І думав: "Хто пасе?! Хто пасе?!"
І встав Всевишній. Махнув безнадійно рукою.
— Не можу… На землю… Хай трибунал… Всі по трунах! Суд потім… Назад!
ЛИСТ ІЗ СЕЛА
Хочеться вам про сільське "майбутнє" написати. Про "дітишок", як той дядько казав. Хороше "майбутнє". Подивіться.
Аршин заввишки. Там, де має бути обличчя, — чорночервона пляма: присох сік вишневий, притрушений порохом. Обабіч дві жаринки — зіньки. З носа до верхньої губи дві біляві доріжки. Волосся — льон. Сорочка розідрана спереду до колін. Пузо в сливах. Майорить міцно зав'язаний бабою Устею пуп. В одній руці надгризений огірок, у другій — дубець.
Це — Микола.
Пас гуси.
— Не дитина, а гад шипучий! — каже мати. — Ну що я з тобою в світі божому робитиму? Ти слухатимешся мене?
Лясь!!!
— Кажи, сукин ти сину, ти слухатимеш мене?!
Лясь!!!
— Он у інших господь і шкарлятину ж посилає, й обкладки! Чим же я його, милосердного, прогнівила?!
Лясь!!!
Це ж дошкільне виховання.
— Якою це ви, — питаю, — тітусю, його системою? Песталоцці? Чи Монтессорі?
— Та пробувала вже всякої: й прив'язувала, й обідати не давала — не бере…
— Та він у вас не такий уже й дорослий… Скільки йому?
— Та де не дорослий. Восьмий уже, як почнемо плоскінь брати, піде. Он в Уляни вже телята пасе, а мій бузувір гусят не вглядить.
— А со з вони в копи бізать, повиздихали б вони вам! Хіба їх наздозенес? Хіба за ними встигнес?
— А яйця, сукин ти сину, на цигарку міняти встиг?!
Лясь!!!
— Та ні до церкви його не доведеш! Та не посидить же він вам у дворі ані хвилинки!
— Мииикоооолооо!! Візи сюди! Я в ліщині птицку назнааав!
Ех! Аж залопотіло!!!
— Бачили?! Цей, сукин син, перерве, а ви кажете малий! їй же бо, збожеволію! Ну що з ним робити?
— Бийте, — кажу.
— Та б'ю ж! Так уже б'ю, що й господи!
— Бийте дужче! Частіш бийте!
— Та ніколи! Сама ж по хазяйству, а Іван на полі!
— Бийте вночі, як удень ніколи!
— Та й доки ж його бити? Іноді ж і жаль бере…
— Побийте ще трохи. Вже недовго. Соцвих уже почав тези писати.
ЩЕ ЯК СЕЛЬБУДІВ НЕ БУЛО
Тому років, мабуть, із…! Та що там років?!
Молоді, словом, були! Зелені!! На серці зелено було… Лоскотало щось… Горіло… Рвалося… Як на тепер — допризовники.
Отак було ляжеш горілиць на леваді, дивишся на небо, як Чепіга Возові підморгує, і самому підморгувати хочеться…
А з трави так ніби тебе щось підштовхує…
Лежиш і підкидаєшся…
В жилах — електрифікація…
В поглядах — стабілізація.
Щодо садків — конфіскація.
Щодо дівчат — концесії.
А вже як вискочив з двору, чортового батька згадаєш про репатріацію, поворіт на батьківщину.
Це як на теперішню термінологію, слова новії ті.
А як тоді, так мати одним словом усе те кваліфікувала:
— І чого тебе, сукин ти сину, чорти крутять?! А чи вас би не крутили?
На небі місяць. На ставку хтось копишників понакидав; вони покотилисьпокотились і стали — ладнаються, як їм зручніше полягати. І без брязку…
Отак хата в садку… Садок великийвеликий, і кругом липи. За садком левада. За левадою верби кучеряві, а за вербами клуня, а в клуні Ганна, а Ганні — сімнадцять…
Ще з полудня:
— Ганно, прийду…
— Хай вияснитьсяі
— Ганно!
— Диви… Молоко обітри. Парубки…
— Ганно!
— Собаками нацькую!
— Сховай Лапка…
— Куди?
— В клуню! До себе!
— Тільки тихо. Батько в сінях…
— Добре…
Тихотихо… Тільки десь далеко на толоці: Чорняаавую та біляавую…
Тин… Та який там тин?! Нема тину… Нема й муру, й гратів би не було.
Верби… Стежка… Вишник…
Повз ґанок — кіт: "Батько в сінях"…
Стукстук… Стукстук…
— Ганно!
— Грррр!
— Лапко! Лапуню! Лапусю! Нанана! Цить…
— Грррр! Гав!
— Лапунечку! Цитоньки.
— Гав! Гав! Гав! Гррр! Гав! Гав! Гав! Рип…
— Ка там чортяка? Га? Батько… У батька істик… Блискавкою по стежці… Гоп! І на загаті… Ф'юуу!
— Ой!
Істик в поперек уп'явся… Беркиць…
— Ходитимеш?!
Клуби, бесіди, гуртки, збори… Поперек не болить.
У ШКОЛІ
Генерал Кутепов заклав у Галліполі школу готувати губернаторів, віцегубернаторів і земських начальників.
З телеграм
— Ну, от, приміром, князь Задерихвостецький, ви губернатор харківський. Обняли ви посаду… Що маєте робити?
— Я, ваше превосходительство, передусім одправляю в сослуженії сонму духовенства на чолі з архієпископом Нафанаїлом молебня з подякою господові милосердному за блискучі перемоги нашої лицарської армії і "о покоритії під нозі її всякого врага та супостата"…
— Далі?
— Потім того я, ваше превосходительство, в сослуженії сонму духовенства на чолі з архієпископом Нафанаїлом одправляю урочисту панахиду по тим, хто життя своє віддав за віру, царя та за батьківщину…
— Потім?
— Потім, ваше превосходительство… потім… Потім було вже раніш, ваше превосходительство… До того, як я ще обняв посаду… Вже військова влада всіх перевішала…
— Це так… Але що далі має робити губернатор?
— Далі, ваше превосходительство, я видаю відозву до населення дорученої мені губернії, що нарешті прийшла справжня, богом дана, тверда й непохитна влада, що забезпечить народові спокій і захистить його від знущання різних соціалістів і інших ворогів порядку та державності, ваше превосходительство…
— Далі?
— Далі, ваше превосходительство… Далі…
— Ну! Ну! Ви б уже були віцегубернатором?
— Був!
— Ну, що ви далі з губернатором робили?
— Далі!.. Далі ми пакували чамайдани, ваше превосходительство, й тікали…
— Сядьте!.. Одиниця! Навіть двійки вам поставити не можу… Ви, князь Задерихвостецький, навіть того не втямили, що по приїзді на місце вашої посади ніколи не слід розпаковувати чамайданів…
Сядьте!..
TEMPORA MUTANTUR[5]
Ну й життя настало!