Одне слово, як гаркне бог:
— Хай буде ясно!
Це був перший день, хоч і днів тоді не було. І стало ясно… Ясноясно…
Подививсь бог — ясно… А не видко нічого, бо ні на що було дивитись…
Дививсь-дививсь бог…
— Що ж, — мовить, — і далі літати?! Крила болять, хоч і крил у його не було…
— Треба, — говорить, — кватирю собі шукать!.. А де її найдеш? Угні 1 тоді не було…
І, ти, лиха година! Та як гаркне:
— Хай буде небо! Хай буде твердь!
Як закрутилось-закрутилось-закрутилось (хоч і крутитись не було чому), і викрутилось небо… Викрутилось і повисло вгорі, хоч і гори тоді не було… Викрутилась і земля. Твердь!
Полетів тоді бог на небо, сів (хоч і сідати було ні на чому), погладив бороду й каже:
— Ну, тепер справа на всі сто відсотків піде.
— Ану, — говорить, — земля — праворуч, а вода — ліворуч! (Хоч і води тоді не було)…
Відокремив він воду від землі…
— Ану, — говорить, — земле, рости рослини різні!
Як попер спориш, як попер із землі подорожник!
Почали дуби, ясенки, берези рости…
Ростуть, і ростуть, і ростуть. І досі ростуть…
І сонця нема, а вони ростуть…
— Ростете? — питає бог… — Тожбо то й є! Ну, не турбуйтесь — зараз сонце буде! І місяць зараз буде! І зірки будуть!
Махнув бог рукою — і справді:
Як засяяло сонце, заблистів місяць, замерехтіли зірки… Було це вночі (хоч і ночі тоді не було), а сонце світить, і місяць світить, і зірки світять…
Взагалі такого бог наробив, що й досі дивно. Це був уже четвертий день.
Управління державним націоналізованим майном.
Рахував бог, хоч і чисел тоді не було…
На п'ятий день устав бог, дивиться — води сила, ліси повиростали і хоч би тобі одна рибка, і хоч би тобі одна пташка…
І, ти, бий тебе сила божа!
— Ану, — говорить, — заворушись, рибко! Ану, — говорить, — зацвірінькайте, пташки!..
Хвилин через п'ять як вдарила риба, як затьохкав курський соловей, "Закувала та сива зозуля", "Ой сів пугач на могилі", "Летить галка через балку", "Кряче ворон"… Одне слово, риба й птиця пішла…
Шостого дня сидить бог і думає:
"Все є! А людей нема!.. І звірів нема! Хто ж мені свічки ліпитиме? Хто ж мені молебні правитиме?"
Махнув рукою — побігли різні звірята!
А потім ухопив шмат глини, плюнув, замісив, зліпив чоловіка, дунув на нього… Чхнула перша людина та зразу:
— "Слава в вишніх богу!" Здравія желаю, ваше превосходительство!
— Ні,— говорить бог, — так мене не величай!.. Генералів так величатимеш, а мені співай: "Святий боже, святий кріпкий!.." Лягай, Адаме!
Ліг Адам.
Ухопив бог Адама за ребро… Смикнув… Висмикнув ребро — дунув.
— Получай Єву! Розплоджуйтесь! А я ляжу спати! Цілий сьомий день проспав бог.
А на восьмий устав, подививсь, похитав головою:
— Ох і наробив же!..
Оце й уся історія про походження світу… Не нова вона, правда, але її останнім часом забувати почали. Я нагадав…
Нагадав для того, щоб не забували… Бо скоро страшний суд, і неприємно буде смажитись на сковороді за те, що забули найголовніші божі справи. Бо все, що бог робив потім, — юринда проти його перших ділов, якими він так прославивсь завжди, нині, повсякчас і на віки вічні.
Амінь…