Таня бачить, як очі Гасі на її вид робляться великі і злякані і сама вона мало не впускає на землю повного глечика.
— Підождіть, підождіть... я скажу мамі, — швидко, збентежено плутається дівча і поперед Тані кидається в двері, у хату.
Тані трохи ніяково, а трохи вже й весело в душі. Вона чує в хаті якесь замішання, там щось сувають, бігають... Хвильку чекає і стукає...
Врешті її "просять". Таня проходить і кидає кругом бистрим зором. Вона присягла б, що тут щось, а може когось навіть, сховали. Ось ще забули на печі шапку з набоями.
Тітка Настя чемно просить Таню сідати. Вона вже зовсім опанована, так як завжди, висока, груба; зі своїм золотим блискучим зубом Таня не сідає. Вона каже, що прийшла за ділом... лише... не знає, чи може при всіх говорити. Здивована і ніби трохи занепокоєна, тітка каже Гасі вийти.
— Я хотіла б купити два сиві півники, — несміливо починає Таня.
Тітка Настя дивиться пильно і недовірливо, від чого Таня із сорому паленіє.
— Не продам, бо тримаю на празник.
— 7.
— 14.
Тітка Настя хвильку сидить остовпіла і щось ніби роздумує. Вкінці встає широко — щиро хоче Таню обняти, та тільки сильно стискає ЇЇ руки. На очах у неї сльози. Вона приязно сміється своїм зубом:
— Пані, Пані, ви — наші! Ходи, ходи, Гасю, пані вже наша.
І Гася всміхається, зачервоніла вся як квітка.
Таня реферує справу. Говорить з Настею про повстанця, про його хворобу, його стан. Рівночасно чує, як якась ніби шкляна холодна стіна, що ввесь час ділила їх, тане і тане і вже нема ЇЇ зовсім. Тані добре тут нині. Та знов в її душі бунтується все минуле. Вона ж таки комсомолка, вона лише милосердилася
над ним, вона мусить його навернути, вона ще всіх їх переконає. Та це так тільки поки що. То нічого, краще, як вона є з "ними" добра, потішає себе в душі Таня.
Дівчина дістала пошту для "свого" повстанця — з десять таких дрібненьких записок, харчі для нього і ще цілий кіш господиня підсуває їй в руки для неї.
Таня паленіє і відсуває його. Вона Не візьме нічого від "них". Її ще радянська держава вигодує — думає вона засоромлена і упокорена. Має досить на нині цих "бандерівців".
Та все-таки від цього дня груба стіна між кімнатами тітки Насті і Тані стала немов якась тоненька. Таня і Настя обидві ходять коло повстанця, обидві тривожаться його здоров'ям і безпекою. У них тепер багато спільних тем. Вони собі близькі і рідні. Таня подивляє глибину, розум, ідейність цієї сільської жінки. Настя тішиться "наверненням" Тані, яке, як вона додумується, сталося, її материнське серце дедалі більше прив'язується до молодої самітної дівчини. Перед Танею відкрився тепер цілий таємний світ.
Їй немов дав хто ключ до чарівного замку, таємне: "Сезаме, відчинися". Їй дивно, що вона дотепер безперервно оберталась серед усіх "їх" і "їхньої роботи" і нічого, нічого, властиво, не помічала. Спритні вони! Згодом не тільки набої в шапці бачила Таня, вона ще бачила гори таємних клуночків, що приходили і розходились з тітчиної хати, чула, як ледве стемніло, легесенькі, немов котячі, дряпання в її вікна, що нічого спільного не мали з цими смирними тваринами. Навіть попід Танині вікна тепер ночами щось стукотіло, шептало і ходило, але дівчина не зважувалась заглядати, щоб довідатись, що воно там таке.
Вона завважила, що сусідки, які відвідують тітку Настю, займаються не тільки самими плітками, а дівчата з куделями на вечорницях не лише прядуть і співають. Уся тітчина хата, обійстя і будинки виглядали наче підміновані всякими сховками, окритими предметами і паперами, а в її високих перинах не раз вилігувались,... автомати. Часто ночами тут грало партизанське радіо, а раз навіть тут хрестили якогось маленького партизанчика. Таня завважила, що там, за стіною, все життя побудоване за вимогами підпільної роботи. Згідно з революційними завданнями тут призначався час для спання і вставання, варилося і господарювалося. Таня бачила, як тітка Настя цілі ночі зайнята полагоджуванням різних справ для партизан, як потім удень вона вміло, з усмішкою на обличчі, не викликаючи ні найменшого підозріння, займалась полем, худобою, господаркою. Вона бачила, як тітка Настя з такою ж усмішкою, під самим носом гарнізонників переносила всілякі, не надто безпечні клуночки, а раз навіть повезла кудись цілу фіру зброї,поклавши зверху Гасю, скутану перинами.
Настя завжди була готова до всякого підступу і хитрощів супроти ворога і завжди повна найбільшої відчайдушності і посвяти для тих всіх, кого мала за своїх дітей — українських партизан. Таня мусіла подивляти тітку Настю; вона вже додумувалась, що таких тіток Насть у селі — багато.
Та все-таки дівчина ще не розуміла "їх", їй здавалося, що всі "вони" лише з ненависті робили це все. Вони — селяни і бояться колгоспного ладу, не розуміють його Переваги, їм лячно за їхні худі нивки.
І партії тут ніхто не розумів. Не знають, скільки таких, як вона — Таня, виховала партія... Не знають, що дасть їм комунізм. А найважливіше — їх дурять, це все німецька робота, що виразно видно з усіх радянських видань, — думає Таня. Думає безперервно під час занять у школі, на сторожі біля його ліжка, ввесь день.
"Її" повстанець далі дуже хворий. Рана гоїться важко і пиняво; вона ропить, хворий багато гарячкує.
Таня далі не може багато з ним говорити. Все лише пильно приглядається до нього, мовчки Підглядає і карбує всі його навички, всі його відрухи. Раз тільки запитався він її, чи вона далі вважає його бандитом. Таня з переконанням заперечила.
— А всіх нас поза мною?
Таня засміялась і почервоніла:
— Ні, але... вся історія вашої роботи ясно показує, що вас німці обдурили. Ви були у них на службі. Вони дурили вас якоюсь Україною: це ж політична фата моргана.
Повстанець зблід і закусив губи. Він, видно, лише насилу опанував себе:
— Таню! Це зневага, якої не прощається чоловікам. Не кидайте так легко зневагами, — і за хвилю змішаним голосом. — Як вас страшно одурюють, ви ж, Таню, вже майже не українка.
У свою чергу і Таня до глибини душі обурена. Вона не українка? Ні, українка вона, лише не німецька, а радянська, і воліє Україну радянською, ніж німецькою, — з досадою думає Таня і два дні не обзивається до свого гостя ні словом...