Тані було так страшно жаль, що вона не могла нічого говорити. Лише шептала:
— Ой, чи будете могти прийти, чи будете... З-за стіни безжурною хвилею покотився сміх і якісь веселі слова стрільців, що дожидали свого провідника.
Таня і тітка Настя цього вечора довго стояли у відчинених дверях і дивились вслід повстанцям. Вив вихор і шарпав стріхами. Завивав у галуззях дерев і кущів. Вони пішли у негоду. Серед них "він" — слабий ще своєю раною, та сильний своїм духом, сильний любов'ю до цих жінок, що довго стояли на порозі та нишком утирали сльози.
« Первый Предыдущая Страница 9 из 9