Ми з М'Джі зазирнули всередину. На передньому сидінні сидів, схилившись на кермо і якось дивно підігнувши голову, чорнявий худий юнак. Його вродливе обличчя було синювато-біле. З-під напівопущених повік тьмяно поблискували очі. В роті у нього був пісок. На голові запеклася кров, яку не зовсім змила морська вода. [103]
М'Джі повільно відійшов, крекнув і поклав до рота свою улюблену жувальну гумку із запахом фіалки. Через цю жуйку він і дістав своє прізвисько.
— Як це сталося? — спокійно запитав він. Чоловік у формі кольору хакі показав у кінець
причалу. Брудно-білі міцні поручні були там зламані, і оголилася світло-жовта деревина.
— Ми все там уважно оглянули. Напевне, удар був досить сильний. Дощ ущух тут звечора, близько дев'ятої, а розбита деревина всередині суха. Отже, це сталося після дощу. "Каділак" упав з причалу, коли був приплив і вода стояла високо. А то машина розбилася б дужче. Це було відразу ж після дощу. А сьогодні вранці, коли малеча прийшла ловити рибу, машина показалася з-під води. Ми взяли буксир і ви-тягли її. Тоді й побачили того мертвого хлопця.
Ще один у формі кольору хакі постукав носком черевика по палубі. М'Джі зиркнув на мене своїми хитрими оченятами. Я був спантеличений і нічого не сказав.
— Цей хлопець був добряче напідпитку, — тихо промовив Фіалка. — А то хіба б він поїхав у таку зливу? Гадаю, він любив швидко їздити. Так, він був добряче п'яний.
— П'яний, чорт забирай, — сказав чоловік у цивільному. — До того ж йому хтось зіпсував гальма в машині. Я думаю, це вбивство.
М'Джі уважно подивився на чоловіка, потім звернувся до полісмена у формі:
— А ви що думаєте?
— Це могло бути самогубство. У нього зламана шия, він міг ударитись головою, коли падав. І все ж мені здається, що це — вбивство.
М'Джі кивнув головою і спитав:
— Його обшукали? Ви знаєте, хто це?
Старші на буксирі подивилися спершу на мене, потім — на свою команду.
— Гаразд. Облишимо про це, — сказав Фіалка. — Зате я знаю, хто він.
Невисокий, стомлений на вигляд чоловік в окулярах і з чорним саквояжем у руці неквапно пройшов по причалу й спустився слизьким трапом на буксир. Він вибрав більш-менш чисте місце на палубі й поставив саквояж. Потім зняв капелюха, почухав потилицю і стомлено всміхнувся.
— Привіт, док! — сказав йому М'Джі. — Ось ваш пацієнт. Кинувся сьогодні вночі з причалу. Це поки все, що нам відомо.
Медичний експерт з похмурим виразом на обличчі почав оглядати труп. Він помацав голову, трохи повернув [104] її вбік, помацав ребра. Якусь мить лікар тримав безживну руку й дивився на нігті. Потім пустив її, відійшов від трупа і взяв саквояж.
— Смерть настала годин дванадцять тому, — пояснив він. — Шия, звичайно, зламана. Навряд чи є в ньому вода. Заберіть звідси труп, поки він не закляк. Решту я скажу після того, як огляну його на анатомічному столі.
Він кивнув усім головою, піднявся трапом і вийшов на причал. Перед аркою на нього чекала санітарна машина.
Ті, що були у формі кольору хакі, неохоче витягли мерця з "каділака" й поклали на палубі поруч із машиною, але з боку моря.
— Ходімо, сказав мені Фіалка. — Перша дія вистави закінчилася.
Ми попрощались, і М'Джі сказав старшим на буксирі тримати язика на припоні й чекати його розпоряджень. Потім ми пройшли вздовж причалу, сіли в чорну машину й поїхали назад до міста чистим після дощу шосе. Чайки кружляли над бухтою і щось вихоплювали з хвиль прибою. Далеко в морі, на самому обрії пливли дві білі яхти.
Кілька миль ми їхали мовчки. Нарешті М'Джі підморгнув мені й запитав:
— Здогадався?
— Ну кажи вже, — відповів я. — Я того хлопця ніколи не бачив. Хто він?
— Чорт забирай, а я думав, ти сам скажеш мені про це.
— Ну ж бо, Фіалко!
Він щось буркнув, знизав плечима, і ми ледве не злетіли з дороги в сипкий пісок.
— Це Дравеків шофер, — нарешті сказав М'Джі. — Його звали Карл Оуен. Звідки я знаю? Рік тому він сидів у нас в камері на підставі закону Менна. Утік із прийомною дочкою Дравека до Юми. Розгніваний Тоні поїхав туди, привіз їх назад і запроторив хлопця за грати. Потім дівчина умовила старого, і вже наступного ранку він визволив Карла з в'язниці. Сказав, що хлопець збиравсь одружитися з Кармен, тільки вона не схотіла. Згодом Оуен повернувся до Дравека на роботу й відтоді служив у нього. Що ти про це думаєш?
— Схоже на Дравека, — кивнув я.
— Так, проте хлопець міг знов узятися за своє...
У Фіалки було сиве волосся, масивне підборіддя й маленькі пухкі губи, наче створені для того, щоб Цілувати немовлят. Я скоса поглянув на його обличчя, і раптом у мене майнув здогад. Я засміявся.
— Гадаєш, його міг убити Дравек? — спитав я. [105]
— А чом би й ні? Хлопець знову начав чіплятися до дівчини, і Дравек дав рукам волю. Чоловік він кремезний і легко міг зламати йому в'язи. А потім злякався. Поїхав під дощем у Лідо, розігнав мангану і скинув її з причалу. Думав, що ніхто нічого не доведе. А може, й зовсім не думав. Просто зробив, і все.
— Казна-що, — мовив я. — Тоді йому довелося б іти пішки тридцять миль під дощем.
— Кажи, кажи. Посмійся наді мною.
— Ну звісно, хлопця вбив Дравек, — пожартував я. — Вони гралися в чехарду, і Дравек упав на нього.
— Гаразд, друже. Колись ти ще захочеш пограти зі мною в кота-мишки.
— Слухай, Фіалко, — серйозно промовив я, — якщо хлопця вбили, — а ти зовсім не певен, що це вбивство, — то такий злочин не встилі Дравека. Він міг би в нападі люті вбити людину, одначе покинув би її на місці. Дравек не став би отак заплутувати сліди.
Поки М'Джі обмірковував мої заперечення, нас заносило то ліворуч, то праворуч.
Оце так друг! — пробурмотів він. — У мене була чудова версія, а що ти з неї зробив? І навіщо в біса я взяв тебе з собою? Хай тобі чорт! І все ж таки я притисну Дравека.
— Звичайно, — погодився я. — Ти повинен це зробити. Але Дравек не вбивав хлопця. Він занадто м'який душею, щоб зважитись на таке.
Коли ми повернулися до міста, був уже полудень. Вранці я тільки легенько перекусив і відтоді більш нічого не їв. Отож я вийшов на Бульварі, а М'Джі поїхав шукати Дравека.
Я хотів знати, що ж усе-таки сталося з Карлом Оуеном, але не припускав і думки про те, що його міг убити Дравек.