Я мав ще дістати зі Стейнерової камери фотопластинку. [100]
4
На Пеппер-драйв я розплатився з таксистом, піднявся пішки на пагорб Ла-Верн-террас і поза кущами пройшов до Стейнерового котеджу.
Тут, схоже, нічого не змінилося. Я проліз крізь прогалину в живоплоті, обережно штовхнув незамкнені двері й відчув запах сигаретного диму, якого раніше не помічав. Тут було багато запахів, зокрема й різкий запах бездимного пороху. Одначе сигаретний дим з цього букету не вирізнявся.
Я причинив двері, став на одне коліно і, затамувавши подих, прислухався. У будинку було тихо, тільки дощ тарабанив по даху. Я присвітив ліхтариком на підлогу. Ніхто в мене не вистрілив.
Я випростався, намацав шнур від торшера і ввімкнув світло.
Насамперед я помітив, що зі стіни зникло кілька гобеленів. Я їх не лічив, але порожні місця відразу привернули увагу.
Потім я побачив, що Стейнерів труп зник. А біля рожевого килима, де раніше лежав убитий, хтось постелив гобелен. Я відразу зрозумів, навіщо це зроблено.
Я припалив сигарету, став посеред тьмяно освітленої кімнати й замислився. Згодом згадав про фотокамеру в тотемному стовпчику. Цього разу я знайшов замочок. Але касети в камері не було.
Моя рука потяглася була до темно-червоного телефону на письмовому столі Стейнера, але трубки не взяла.
Я проминув передпокій і навпомацки дістався до недоладної спальні, схожої більше на жіночу, ніж чоловічу. Постіль була застелена довгим покривалом з торочками. Я підняв його і посвітив ліхтариком під ліжко.
Стейнера там не було. У будинку його не було ніде. Хтось забрав труп. Не міг же він піти сам!
Представники закону зробити цього не могли — в такому разі хтось з них залишився б тут. Минуло тільки півтори години, відколи ми з Кармен поїхали звідси. І в будинку не було ні метушливих фотографів із поліції, ні експертів, що вивчають відбитки пальців.
Я повернувся до вітальні, посунув ногою лампу-бліц ближче до тотемного стовпчика, потім вимкнув світло, вийшов ^ будинку, сів у геть мокру машину й запустив двигун.
Якщо хтось хотів зберегти вбивство Стейнера поки Що в таємниці, то для мене все складалося вдало. Це давало мені змогу з'ясувати, чи слушно я вчинив, коли відвіз Кармен Дравек додому замість шукати знімок її голого тіла. [101]
На початку одинадцятої я повернувся до Берглунда, поставив машину в гараж і піднявся сходами до своєї квартири. Прийнявши душ, я надяг піжаму й приготував собі склянку гарячого грогу. Кілька разів я поглядав на телефон, збираючись подзвонити й дізнатись, чи повернувся Дравек, одначе вирішив, що краще дати , йому спокій до завтра. І
Я натоптав люльку, поставив перед собою склянку з грогом і почав гортати синій Стейнерів блокнот. Якби пощастило розшифрувати ті знаки, я дістав би список імен та адрес. їх було там понад чотириста. Якщо все це — справді клієнти Стейнера, то він володів золотою жилою, не кажучи вже про можливість шантажувати тих людей.
Будь-кого зі списку можна було запідозрити в убивстві. І я не заздрив полісменам, яким потім мав віддати блокнот.
Намагаючись розгадати шифр, я випив надто багато віскі. Десь опівночі я ліг у постіль і заснув. Мені приснився чоловік у закривавленій китайській куртці, що ганявся за голою дівчинкою з довгими нефритовими сережками, тоді як я намагався зняти цю сцену незарядженою фотокамерою.
5
Уранці мені подзвонив Фіалка М'Джі. Я ще не одягся, але вже встиг переглянути газету й про Стейнера нічого в ній не знайшов. Фіалка М'Джі розмовляв бадьоро, як людина, що добре виспалась і не була обтяжена надто великими боргами.
— То як ти там, хлопче? — почав Фіалка.
Я сказав, що в мене все гаразд, коли не рахувати деяких особистих проблем. М'Джі якось неуважливо засміявся, а потім недбало промовив:
— А той Дравек, якого я присилав до тебе... Ти щось зробив для нього?
— Надто рясний дощ, — відповів я, якщо це можна було назвати відповіддю.
— Гм... Схоже, з ним раз у раз трапляються пригоди. Тепер його машину омиває прибій біля рибальського причалу в Лідо.
Я нічого не сказав, тільки міцніше стис у руці телефонну трубку.
— Атож, — бадьоро провадив М'Джі. — Розкішний новий "каділак". Але пісок та морська вода зовсім його пошкодили... О, забув ще одне! У ньому знайшли труп.
У мене перехопило подих.
— Дравек? — прошепотів я. [102]
— Ні, якийсь хлопець. Дравекові я ще не казав. Машину охороняють. Може, поїдеш разом зі мною?
Я погодився.
— Поквапся. Я буду у себе в конторі. — І М'Джі поклав трубку.
Я поголився, оглянувсь, нашвидку поснідав і десь через півгодини під'їхав до будинку окружної управи. Коли я ввійшов до кабінету М'Джі, той сидів біля жовтого столика, поклавши на нього капелюха й одну ногу, і розглядав жовту стіну. Він підвівся, взяв капелюха, і ми спустилися до службової стоянки, де сіли у невелику закриту чорну машину.
Уночі дощ ущух, ранок був лазурний і сонячний. У повітрі відчувалася прохолода, і життя здавалося б легким і приємним, якби не було так неспокійно на душі.
До Лідо було тридцять миль і перші десять — вулицями міста. М'Джі подолав усю цю відстань за три чверті години. Нарешті ми загальмували біля арки, за якою тягся довгий чорний причал, і вийшли з машини.
Перед аркою стояло кілька машин і гурт людей. Полісмен на мотоциклі до причалу нікого не підпускав. М'Джі показав йому бронзову зірку, і ми пройшли на пристань, де різко пахло рибою. Цей запах не зник навіть після дводенного дощу.
— Онде вона, на буксирі, — сказав М'Джі.
Низький чорний буксир пришвартувався в кінці причалу. Щось велике, зелене й нікельоване стояло на його палубі перед стерновою рубкою. Навколо юрмилися чоловіки.
По слизькому трапу ми спустилися на буксир.
М'Джі привітався зі старшим на буксирі — чоловіком у формі кольору хакі — і полісменом у цивільному. Троє матросів з команди відійшли до стернової рубки й стали до неї спиною, дивлячись на нас.
Ми оглянули машину. Передній бампер і сітка на радіаторі були зім'яті, одна фара розбита. Фарба й нікель були подряпані об пісок, а оббивка на сидіннях намокла й почорніла. Проте "каділак" не став від цього гіршим. Він був пофарбований у зелений колір двох тонів, а з боку на ньому проходила темно-червона смуга.