Марті поквапно відступив від неї. Рот у нього був розтулений, на обличчі з'явився переляк. Він добре знав Кармен.
Дівчина причинила за собою двері і пройшла вперед. Вона не дивилася ні на кого, крім Марті, і, здавалося, нічого, крім нього, не бачила. Погляд у неї був божевільний.
Блондинка здригнулася всім тілом, рвучко піднесла автоматичний пістолет із білою рукояткою і навела на Кармен. Я перехопив її руку, відвів убік і спробував притримати. Між нами зав'язалася коротка сутичка, але ні Марті, ні Кармен не звернули на нас уваги. Нарешті я видер в Агнес пістолет.
Вона важко дихала й мовчки дивилася на Дравекову дочку. Кармен зблиснула на Марті шаленими очима й зажадала:
— Віддай фотографії!
Марті проковтнув слину, спробував усміхнутись і сказав:
— Ну звісно, дівчинко.
Ці слова він вимовив тихим, рівним голосом. Зі мною Марті розмовляв інакше.
Кармен мала майже такий самий божевільний вигляд, як і в Стейнеровому кріслі вночі. Одначе тепер вона володіла своїм голосом і тілом. Дівчина промовила:
— Ти застрелив Гела Стейнера!
— Стривай хвилинку, Кармен! — крикнув я.
Дравекова дочка навіть не обернулась. Зате блондинка раптом отямилась і почала чинити шалений опір. Вона швидко нахилила голову, наче збиралась буцнути мене, й учепилася зубами в мою праву руку, в якій був її пістолет.
Я зойкнув. І знов ніхто не звернув на це уваги.
— Слухай, дівчинко, я не... — сказав Марті до Кармен.
Блондинка пустила мою руку й плюнула в мене моєю власною кров'ю. Потім спробувала вкусити мене за ногу. Я легенько вдарив її пістолетом по голові й підвівся. Тоді вона звалилася мені під ноги і обхопила руками мої щиколотки. Я впав на тахту. Божевільний страх додав Агнес сили.
Марті спробував схопити лівою рукою револьвер Кармен, та це йому не вдалося. Маленький револьвер видав глухий, важкий, але не дуже гучний звук. Куля пролетіла повз Марті й розбила шибку в одному з високих вікон.
Марті навіть не ворухнувся.
— Крутнись і збий її з ніг, триклятий бовдуре! — крикнув я йому. [125]
Потім я ще раз стукнув блондинку по голові — вже багато сильніше, — вона пустила мої ноги, і я вирвався від неї.
Марті й Кармен усе ще стояли обличчям одне до одного, наче дві статуї.
Раптом щось велике й важке вдарило з того боку в двері, і вони тріснули навскіс.
Це привело Марті до тями. Він вихопив з кишені "кольта" й відскочив назад. Я вистрілив йому в праве плече, але, не бажаючи дуже поранити його, схибив. Та важка річ знов ударила в двері з таким гуркотом, що, здавалося, хитнувсь увесь будинок.
Я кинув маленький автоматичний пістолет і дістав свого револьвера, а в цю мить до кімнати разом із розбитими вщент дверима вдерся Дравек.
В очах у нього палахкотіла лють, він був геть п'яний. Його великі руки молотили повітря, очі налилися кров'ю, на губах виступила піна.
Дравек ударив мене по голові, навіть не глянувши в мій бік. Я впав під стіну між тахтою і розбитими дверима.
Я ще трусив головою і намагався підвестися, коли Марті раптом почав стріляти.
Піджак у Дравека ззаду настовбурчився — як видно, куля пройшла навиліт. Батько Кармен спіткнувся, враз випростався і рушив, мов бик, уперед.
Я підніс револьвер і вистрілив у Марті. Той похитнувсь, але "кольт" у його руці й далі шарпався й гримів. Потім Дравек опинився між нами. Кармен змело вбік, як сухий листок, і тепер Дравекові вже не міг перешкодити ніхто.
Дравек схопив ворога за горло. Перед тим Марті жбурнув свій розряджений пістолет у його широке обличчя. Пістолет відскочив, як гумовий м'яч. Марті пронизливо верещав, але. Дравек міцно тримав його за горло й просто-таки відривав від підлоги.
З хвилину Марті намагався розціпити великі руки напасника. Та раптом щось різко хруснуло, і руки в Марті безвільно звисли. Потім знову почувся хрускіт, але вже тихіший. Та перше ніж Дравек відпустив Марті, я побачив, що обличчя в того стало багряно-синім. Мимоволі я пригадав, що люди, в яких зламана шия, іноді проковтують перед смертю язика.
Потім Марті відлетів у куток, і Дравек почав відступати від нього. Він задкував, ледве зберігаючи рівновагу, але ноги вже не тримали його. Дравек незграбно ступив ще чотири кроки й упав на спину.
Я швидко підійшов до Марті, схилився над ним, а тоді сягнув рукою до його нагрудної кишені й дістав [126] з неї грубий конверт, в якому було щось цупке й важке. Потім я випростався й озирнувсь.
Десь далеко пролунало ледь чутне завивання сирени; воно начебто наближалося. Чоловік із блідим обличчям обережно зазирнув у двері. Я став навколішки перед Дравеком.
Він намагався щось сказати, та я нічого не зрозумів. Потім його напружений погляд згас, очі стали безживними.
— Він був п'яний, — кам'яним голосом промовила Кармен. — Він примусив мене сказати, куди я їду. Я не знала, що батько стежить за мною.
— Тобі не треба було втручатися, — сухо кинув я. Потім я підвівся й надірвав конверт. У ньому було кілька фотографій та скляний негатив. Я шпурнув фотопластинку на підлогу й розтоптав її ногою. Тоді заходився рвати фотографії, і клаптики падали на підлогу.
— У газетах, дівчинко, надрукують ще безліч твоїх знімків, — сказав я. — Але цього вже не побачить ніхто.
Сирена вила вже поруч із будинком. Потім звук її затих до настирливого гудіння, а на той час, як я скінчив рвати фотографії, і зовсім замовк.
Я спокійно стояв посеред кімнати й не міг зрозуміти, заради чого ліз на рожен. Тепер це не мало ніякого значення.
12
Гай Слейд сперся ліктем на край великого столу з горіхового дерева в кабінеті інспектора Айшема й, тримаючи між пальцями запалену сигарету, не дивлячись не мене, сказав:
— Дякую вам, приватний детективе, за те, що розібралися зі мною. Мені приємно час від часу спілкуватися з чинами головного управління. — Він примружив очі й кисло посміхнувся.
Я сидів за столом навпроти Айшема. Це був сивий худорлявий чоловік у пенсне. На полісмена він був зовсім не схожий. Фіалка М'Джі та веселий детектив ірландець на прізвище Гріннел влаштувалися в кріслах з округлими спинками під заскленою вгорі перегородкою, що відокремлювала канцелярію від приймальні.
— Мені здалося, — сказав я Слейдові, — що ви надто швидко виявили кров. Я не мав рації. Вибачте, містере Слейд.