— Зрозумійте мене правильно. Я не злочинець, я просто обережний. Чорт, адже я вас зовсім не знаю! Ви можете бути грабіжником.
— Ви не дуже обережні, зауважив я. — Витівка з книжками вийшла невдала.
Він глибоко вдихнув повітря й тихо видихнув. Потім перекинув одну через одну довгі ноги й поклав на коліно "кольт". [121]
— Не сумнівайтеся, я ним скористаюсь, якщо доведеться. Що вам потрібно?
— Нехай увійде ваша подруга в пантофлях, — запропонував я. — їй набридло ховатися.
Не повертаючи голови, Марті покликав:
— Заходь, Агнес.
Портьєра на дверях розсунулась, і до кімнати ввійшла зеленоока блондинка із Стейнерової книгарні. Я не дуже здивувався, побачивши її тут. Вона гірко посміхнулася.
— Чорт забирай, я знала, що ви за нами стежите! — сердито сказала вона мені. — Я попереджала Джо, щоб був обережний.
— Відчепись! — огризнувся Марті. — Джо дуже обережний. Увімкни світло, щоб я краще бачив цього типа, якщо доведеться в нього стріляти.
Блондинка ввімкнула торшер з квадратним червоним абажуром. Потім сіла під ним у велике плюшеве крісло й силувано всміхнулася. Вона була страшенно налякана.
Я згадав про сигару у своїй руці й узяв її в рот. Поки я діставав сірники й припалював сигару, "кольт" у Марті у руці був націлений на мене.
Я випустив дим і промовив:
— Список клієнтів, про який я казав, зашифрований. Тому я поки що не можу прочитати імен. Одначе їх близько п'ятисот. Ви вивезли дванадцять коробок з книжками — припустімо, там їх три сотні. А якщо давати в тимчасове користування, то вийде набагато більше. Скажімо, п'ятсот, це за найскромнішими підрахунками. Давайте оцінимо кожну книжку не дорожче за долар. Долар — це зовсім не багато. Якщо список справжній і вам пощастило б вивезти всі книжки, то це дало б чверть мільйона прибутку. Купа грошей як на теперішні часи. Цілком досить, щоб пожертвувати однією людиною.
Блондинка пронизливо зойкнула:
— Та ви з глузду з'їхали!
— Заткни пельку! — Гримнув на неї Марті.
Агнес замовкла й відкинулася на спинку крісла. її обличчя було спотворене від напруження.
— Це діло не для слабаків, — вів далі я. — Тут потрібні залізні нерви. Особисто я вважаю, що до погроз вдаватися не варто. Я за те, щоб усе з'ясувати.
Темно-карі очі Марті холодно дивилися мені в обличчя.
— А ви цікавий суб'єкт, — розтягуючи слова, спокійно проказав він. — У кого ж це таке прекрасне діло?
— У вас, — відповів. — Майже у вас. [122]
Марті промовчав.
— Щоб заволодіти ним, ви застрелили Стейнера, — додав я. — Учора ввечері, коли йшов дощ. Чудова погода для стрілянини! Погано тільки, що він був не сам, коли це сталось. Або ви цього не помітили, або злякалися. Ви втекли. Та у вас вистачило зухвальства повернутись і десь сховати труп. Отож, поки ніхто не довідався про вбивство, вам пощастило забрати книжки.
Блондинка ахнула й відвернулася до стіни. Покриті сріблястим лаком нігті вп'ялися їй у долоні. Вона закусила губу.
Марті й оком не кліпнув. Він не ворушився, і "кольт" лежав у його руці нерухомо. Смагляве обличчя Марті здавалося вирізьбленим із дерева.
— Ви ризикуєте, чоловіче, — нарешті тихо проказав він. — Вам пощастило, що я не вбивав Стейнера.
Я посміхнувся, але не дуже весело.
— І все ж таки ви могли піти на це, — зауважив я.
— Гадаєте, вам удасться звинуватити мене у вбивстві? — байдужно спитав він.
— Я певен.
— Чому?
— Є людина, яка може це підтвердити. І тут Марті вибухнув лайкою.
— Та... мала ідіотка! Вона... То така, що може... Атож, чорти б її забрали!..
Я мовчав. Я давав йому можливість подумати. Нарешті його обличчя проясніло, він поклав "кольт" на стіл, але руку від нього не забрав. .;
— Наскільки я знаю шантажистів, ви на такого не схожі, — неквапно сказав Марті, і його очі під прижмуреними темними повіками трохи зблиснули. — І поліцаїв я тут не бачу. Що вам потрібно?
Я затягся сигарою й подивився на його руку біля пістолета.
— Віддайте фотопластинку зі Стейнерової камери. І всі надруковані фотографії. Просто тут і зараз же. Вона у вас, а то як би ви дізналися, хто там був учора ввечері?
Марті трохи повернув голову до Агнес. Вона все ще дивилася в стіну. Марті перевів погляд на мене.
— Приятелю, це ви попали пальцем у небо, — сказав він.
Я похитав головою.
— Ні. Не будьте дурнем, Марті. Вас можна підвести під вирок за вбивство. Це дуже просто. Якщо Дівчину примусять розповісти про цю історію, фотографії вже не матимуть ніякого значення. Та вона не хоче розповідати. [123]
— Ви детектив? — спитав він.
— Так.
— Як ви потрапили до мене?
— Я працював на Стейнера. А він працював на Дравека. Дравек розкидається грішми. Вам дісталася частина з них. Я простежив за книжками, коли їх везли сюди із Стейнерової книгарні. Після розмови з Кармен решта мені не коштувала ніяких зусиль.
— І вона каже, що я застрілив Стейнера? Я кивнув головою й промовив:
— Але вона могла помилитись. Марті зітхнув.
— Вона мене смертельно ненавидить, — пояснив він. — Я залишив її з носом. Правда, мені за це заплатили, та я б усе одно її покинув. Вона для мене надто мудрована.
— Віддайте фотографії, Марті, — сказав я.
Він неквапно підвівся, поглянув на "кольт" і сховав його до бічної кишені. Потім його рука потяглася до нагрудної кишені.
Раптом пролунав довгий дзвінок у двері.
11
Марті це не сподобалося. Він закусив нижню губу й спохмурнів.
Дзвінок усе лунав і лунав.
Блондинка рвучко підвелася. Від нервового напруження її обличчя стало старим і негарним.
Не зводячи з мене очей, Марті різко висунув шухляду у письмовому столі, дістав невеликий автоматичний пістолет з білою рукояткою і простяг його Агнес. Вона підійшла й неохоче взяла зброю.
— Сядь поруч із детективом, — роздратовано сказав Марті. — І тримай його під прицілом. Якщо спробує брикнутися, приведи до тями.
Блондинка сіла на тахту за футів три від мене з боку, протилежного від дверей, і наставила пістолет на мою ногу. Мені не подобався непевний вираз її зелених очей.
Дзвонити перестали, і хтось легенько, але часто й нетерпляче постукав у двері. Марті пішов відчиняти. Праву руку він сховав у кишеню піджака, а лівою швидко розчинив двері.
До кімнати, штовхнувши Марті, ввійшла Кармен Дравек і націлила в смагляве обличчя господаря дуло маленького револьвера. [124]