Він змусив мандрівника знов сісти у крісло, підійшов до апарата й почав:
— Як бачите, борона відповідає формі людського тіла; оце ось — борона для самого тулуба, а ото — борони для ніг. Для голови призначено лиш оцей невеличкий різець. Зрозуміло? — Він привітно нахилився до мандрівника, ладний давати щонайдокладніші пояснення.
Мандрівник, наморщивши лоба, дивився на борону. Розповідь про судочинство в колонії його не вдовольнила. Щоправда, він мусив визнати, що йдеться про колонію все ж таки виправну, що заходи тут потрібні особливі й що доводиться дотримуватись щонайсуворішої військової дисципліни. Крім того, певні надії він покладав на нового коменданта, який вочевидь мав намір запроваджувати, хоч і досить поволі, нове судочинство, яке цьому офіцерові просто не вкладається в його вузьколобій голові. Розмірковуючи так, мандрівник поцікавився:
— Чи буде присутній при виконанні вироку комендант?
— Напевно не відомо, — відповів офіцер, прикро вражений цим несподіваним запитанням, і його досі привітне обличчя скривилося. — Саме через те ми й маємо поквапитись. Я навіть змушений буду, хоч мені й дуже шкода, скоротити свої пояснення. Але завтра, коли апарат очистять — адже він дуже забруднюється, і це єдина його вада, — я зміг би дати докладніші пояснення. А поки що, отже, — найнеобхідніше… Коли чоловік уже лежить на ложі й воно починає вібрувати, на тіло помалу опускається борона. Вона сама спиняється так, що її зубці ледь торкаються тіла; як тільки цей підготовчий процес завершується, сталева линва одразу натягується й стає цупкою, як штанга. Ось тоді все й починається. Людина невтаємничена жодної різниці в тому, як відбуваються виконання вироків, збоку не помічає. Таке враження, начебто борона працює щоразу однаково. Вібруючи, вона проколює зубцями тіло, яке, крім того, вібрує завдяки ложу. У тому, що вирок виконується, може переконатись будь-хто, адже борону зроблено зі скла. Щоб закріпити в ній зубці, довелося подолати певні технічні труднощі, але після численних спроб проблему пощастило вирішити. Бо зусиль ми не шкодували. І тепер крізь скло будь-хто може побачити, як напис наноситься на тіло. Чи не хочете підійти ближче й оглянути зубці?
Мандрівник неквапно підвівся, ступив до пристрою й нахилився над бороною.
— Перед вами, — сказав офіцер, — два види по-різному розташованих зубців. Біля кожного довгого — по одному короткому. Довгий пише, а з короткого бризкає вода, щоб змити кров і можна було коли завгодно прочитати напис. Змішана з кров'ю вода стікає в ринвочки, далі ними — в головну ринву й нарешті зливною трубою — в яму.
Офіцер пальцем ретельно показував шлях, яким має текти змішана з кров'ю вода. Коли він, щоб продемонструвати це якомога наочніше, підставив обидві пригорщі під уявний струмінь зі зливної труби, мандрівник підвів голову й, мацаючи рукою в себе за спиною, поточився назад до крісла. Цієї миті він, на свій жах, завважив, що й засуджений услід за ним пристав на офіцерове запрошення оглянути борону зблизька. Чоловік трохи потяг за ланцюг заспаного солдата й також схилився над склом. Видно було, що й він, засуджений, непевним поглядом шукав те, що саме розглядали офіцер із мандрівником і що без додаткових пояснень знайти не міг. Він нахилявся то в один бік, то в інший, знов і знов обмацував поглядом скло. Мандрівник хотів був прогнати його, адже за те, що чоловік оце робив, його могли, мабуть, покарати. Але офіцер однією рукою притримав мандрівника, а другою взяв із валка грудку землі й пожбурив нею в солдата. Той, стрепенувшись, підвів очі, побачив, що посмів учинити засуджений, кинув гвинтівку й, упершись підборами в землю, так смиконув бідолаху назад, що той відразу впав. Солдат стояв і мовчки дивився згори вниз, як засуджений, брязкаючи ланцюгами, вовтузиться на землі.
— Постав його на ноги! — гримнув офіцер, завваживши, що засуджений надто вже відвертає увагу мандрівника.
Цей, схилившись над бороною, на неї вже навіть не дивився, а лише чекав, що буде з засудженим.
— Ти з ним обережніше! — знов гримнув офіцер. Він оббіг апарат, сам підхопив засудженого під пахви й, хоч у того раз у раз підтиналися ноги, з допомогою солдата поставив його рівно.
— Ну, тепер я знаю вже все, — промовив мандрівник, коли офіцер повернувся до нього.
— Крім найголовнішого, — відказав офіцер і, взявши співрозмовника за лікоть, показав угору. — Там, у креслярі, вмонтовано трибковий механізм, який керує роботою борони, і налаштовують цей механізм відповідно до креслень, визначених судовим вироком. Я користуюся ще кресленнями попереднього коменданта. Ось вони. — Він видобув з гаманця кілька аркушиків. — Але дати їх вам у руки я, на жаль, не можу, це — найдорожче, що я маю. Сідайте, я їх покажу вам звідси, вам буде все добре видно.
Він показав перший аркушик. Мандрівник залюбки сказав би кілька похвальних слів, але бачив перед собою лише численні, схожі на лабіринт лінії, які у багатьох місцях перетиналися так густо, що білі прогалини між ними ледве-ледве проглядали.
— Читайте, — мовив офіцер.
— Не можу, — відповів мандрівник.
— Але ж написано досить чітко, — сказав офіцер.
— Навіть філігранно, — ухильно відповів мандрівник, — але розібрати я нічого не можу.
— Та вже ж, — мовив, засміявшись, офіцер і сховав гаманця. — Це — не шкільний зошит із краснопису. Вчитуватися треба довго. Та зрештою розібралися б, звичайно, й ви. Цей напис, певна річ, і не може бути простим; він-бо має вбивати не відразу, а в середньому аж через дванадцять годин; за розрахунками переломна година — шоста. Тому сам напис має бути дуже рясно оздоблений візерунками; власне, напис оперізує тіло лише вузенькою смужкою; решту місця на тілі призначено для візерунків. Тепер ви зможете гідно оцінити роботу борони й усього апарата?.. Ось погляньте!
Він скочив на драбину, крутнув якесь колесо, гукнув униз: "Обережно там, відійдіть убік!" — і все запрацювало. Якби одне з коліс не вищало, все було б просто чудово. Офіцер, немовби спантеличений тим клятим колесом, насварився на нього кулаком, потому, ніби вибачаючись перед мандрівником, розвів руками й поквапно зліз із драбини, щоб постежити за роботою апарата знизу. Було в ній негаразд іще щось таке, що помічав лише він; тоді офіцер знов піднявся на драбину, сягнув обома руками в нутро кресляра, а тоді, щоб швидше опинитись на землі, скористався не драбиною, а з'їхав униз однією зі штанґ; намагаючись перекрити цей гуркіт, він на все горло закричав у вухо мандрівникові: