Чому не може існувати якась пересувна банда злодіїв, які перевозять з континенту на континент цілі контейнери зі старожитностями, швидко все розпродуючи на ненажерливому ринку? Інспектор Фрост сам казав, ніби мало що з антикваріату будь-коли знаходилось. Попит був невситимий, і, отже, постачання обмежене.
Скажімо, я зловмисник, думав я, і не хочу витрачати цілі тижні в чужих, країнах, щоб вивідувати, які саме будинки варто пограбувати. Можна тихесенько сидіти вдома у Мельбурні й продавати картини заможним відвідувачам, які можуть собі дозволити коли заманеться купити щось тисяч за десять фунтів. Я міг би заговорити з ними про їхні колекції картин удома і легко перевести розмову на срібло, порцеляну та інші твори мистецтва.
Звичайно, мені не потрібні такі покупці, у яких є Рембрандт, Фаберже або ще щось загальновідоме і що неможливо так просто спродати. Краще щось із менш помітних скарбів: срібло епохи короля Георга, менш відомі картини Гогена або чипендейлівські стільці.
Купуючи мої картини, вони дадуть мені свою адресу. Гарно й просто. Отак.
Я був би злодієм, який діє за принципом великого магазину самообслуговування, що має більший оборот дрібних товарів. Я міркував би так: якщо жертви досить розпорошені по світі, то той факт, що вони протягом десь останнього року відвідали Австралію, нічого не скаже місцевій поліції. І далі: серед тисяч заяв про пограбування випадки з відвідувачами Австралії нічим особливим не вирізнятимуться в очах страхагентств.
Зрозуміло, з таким битим жаком, як Чарлз Ніл Тодд, я б не зв'язувався.
Бувши злодієм, думав я, з добре поставленою справою і надійною репутацією, я не ризикував би через продаж підробок. Підроблені олійні картини можна завжди розпізнати під мікроскопом, не кажучи вже про те, що більшість досвідчених посередників розрізняє їх на око. Художник [81] залишає свої підписи по всій картині, а не лише на ріжку, бо те, як він тримає свій пензель, має такі ж відмітні риси, як і письмо. Можна так само робити висновки, зіставляючи мазки на картинах, як при порівнянні нарізів і куль, вистрелених з даної зброї.
Якби я вже був злочинцем, то чекав би у своїй павутині зі справжнім Маннінгзом, достеменним малюнком Пікассо або непідробною роботою щойно померлого гарного художника, у якого був дуже великий доробок, доки не прилетять багаті мушки, обережно направлені до мене балакучими змовниками, що саме з цією метою тинялись по художніх галереях різних столиць. Таким чином потрапили на гачок і Дональд, і Мейзі.
Скажімо, я продаю картину людині з Англії і грабую її, моя картина повертається назад, і я знов продаю її комусь з Америки. Потім грабую американця, картина повертається, — і так воно все крутиться.
Скажімо, я продаю картину Мейзі в Сіднеї, картина повертається, і я знову виставляю її на продаж у Мельбурні... На цьому мої припущення урвались, бо щось тут не клеїлось.
Якби Мейзі залишила картину на видноті, її б украли разом з іншими речами. Може, саме так і сталось, і картина зараз прикрашає "Ярра Рівер Файн Артс", але якщо так, то навіщо спалили будинок ї чому містер Грін приїхав нишпорити у руїнах?
Це пояснюється тільки в тому разі, якщо картина Мейзі — копія і якщо злодії не змогли її відшукати. Не бажаючи залишати копію, вони спалили будинок. Але ж я щойно вирішив, що не ризикуватиму через підробки. Хіба що... а чи розпізнає Мейзі майстерно зроблену копію? Ні, не розпізнає.
Я зітхнув. Навіть щоб обдурити Мейзі, потрібен гарний художник, який захоче займатись копіюванням, а не створенням власних картин, а таких художників не рясно. Крім того, вона придбала свою картину в тимчасовій галереї у Сіднеї, а не в Мельбурні, отже, мабуть, в інших місцях поза Мельбурном ризикують і на підробках.
Наприкінці парку переді мною виросла масивна споруда готелю. Вечірнє повітря остуджувало голову. У мене з'явилося живе відчуття відрубності, чужинець на величезному континенті, порошинка під зорями. Шум і тепло "Гілтона" звузили широчезний всесвіт до цілком відчутних розмірів.
Зі свого номера я подзвонив Гадсонові Тейлору за тим телефоном, який дала мені його секретарка. Рівно дев'ята [82] година. Голос у нього солодкий, як після гарного обіду, сильний, чемний і з явними австралійськими інтонаціями.
— Кузен Дональда Стюарта? Це правда, що Регіночку вбили?
— Прикро, але правда.
— Це справді трагедія. Вона справді гарна дівчина, ця Регіна.
— Так.
— Послухайте, чим же я можу вам прислужитися? Може, квитки на перегони?
— Е-е, ні, — відповів я. — Оскільки квитанція і паспорт на Маннінгза викрадені разом з картиною, Дональд хотів би сконтактуватися з тими людьми, які продали йому картину, щоб дістати страховку, але він забув їхні прізвища. А що я їхав до Мельбурна на Кубок...
— Це досить просто, — приємним голосом відповів Гад-сон Тейлор. — Я дуже добре пригадую це місце. Ми разом з Дональдом ходили туди дивитися картину, а потім, коли ми владнали справи з оплатою, завідувач галереї потурбувався про доставку Маннінгза до готелю. Стривайте, стривайте... — Він якусь хвильку думав. — Ні, зараз я не пригадаю назви галереї. І прізвища власника. Розумієте, це ж було кілька місяців тому. Але він у мене тут, у мельбурнзькій конторі записаний; я дзвонитиму вранці в контору і попрошу розшукати. Ви завтра будете на верхогонах?
— Так, — відповів я.
— Може, тоді зустрінемось і вип'ємо? Ви мені розкажете про бідолашного Дональда і Регіну, а я перекажу для нього потрібну інформацію.
Я сказав, що це було б добре, і він докладно пояснив, де й коли його можна знайти.
— Там буде страшенна тіснява, — пояснював він. — Але якщо ви стоятимете там, де я вам сказав, ми обов'язково зустрінемось.
Місце, яке він описав, було на людях і відкрите. Сподіваюсь, що тільки він мене там побачить.
— Я буду там, — відповів я.
Розділ восьмий
Наступного ранку о восьмій подзвонив Джік.
— Заходь у кав'ярню на сніданок.
— Гаразд.
Я спустився ліфтом і через фойє пройшов до невеличкого [83] ресторану для мешканців готелю. Джік у темних окулярах сидів за столом одинцем і саме краяв яєчню.
— Зараз тобі принесуть каву, — сказав він. — А решту принеси собі з того буфету. — Він показав головою на широкий заставлений стіл, оздоблений свіжоблакитним і прикрозеленим орнаментом. — Як справи?