— Хтось іще захворів?
— Тільки я. Ну, спершу було дуже зле, але надвечір другого дня я почувалася чудово. За два дні з'їла ще кілька шоколадних цукерок і знову відчула біль. Я похвалилася Бріджет — своїй близькій подрузі. Ми переглянули шоколадні цукерки і виявили в них на споді дірочку, також заповнену кремом. От ми й вирішили, що хтось поклав усередину отруту, але тільки в цукерки з фіолетовим кремом — з тим, щоб я їх з'їла.
— Ніхто більше не заслаб? —Ні.
— Отже, ніхто більше не їв фіолетових цукерок?
— Ні, навряд чи їх їли. Бачте, то був мій подарунок, і вони знали, як я люблю фіолетові цукерки. Тож їх залишили для мене.
— Хоч би хто був той хлопець, він дуже ризикував,— зауважив Батько. — Могла отруїтися вся школа.
— Нісенітниця! — скрикнула леді Седжвік. — Неймовірна нісенітниця! Ніколи ще не чула такого глупства!
Старший інспектор Дейві злегка підвів руку.
— Будьте ласкаві,— сказав він і знову звернувся до Ельвіри. — Це мене дуже цікавить. Отже, ви так і не сказали графині?
— Ні, ми не казали. Вона зчинила б страшенний галас.
— Що ви зробили з шоколадними цукерками?
— Викинули,— сказала Ельвіра. — Смачні були цукерки,— з жалем додала вона.
— Ви так і не намагалися дізнатись, хто їх надіслав? Ельвіра явно зніяковіла.
— Бачте, я гадала, що це міг бути Гвідо.
— Як? — бадьоро перепитав старший інспектор Дейві. — Хто такий Гвідо?
— О, Гвідо! — Ельвіра замовкла і зиркнула на матір.
— Будь розумницею,— попрохала Бесс Седжвік. — Розкажи старшому інспекторові Дейві про Гвідо, хоч би хто той був. Кожна дівчина у твоєму віці має свого Гвідо. Може, здибала його на вулиці, га?
— Так, саме тоді, коли нас водили до опери. Там він до мене й озвався. Гарний, вельми симпатичний хлопець. Іноді я бачила його дорогою на заняття. Він, звичайно, передавав мені записки.
— І, звичайно ж,— сказала Бесс Седжвік,— ти відчайдушно брехала, придумувала з подругами плани, а потім примудрялася вислизати і зустрічатися з ним. Правда ж?
Ельвіра мусила зізнатися.
— Іноді Гвідо примудрявся...
— Як прізвище Гвідо?
— Не знаю,— відповіла Ельвіра. — Він ніколи мені не казав. Старший інспектор Дейві всміхнувся до неї.
— Волієте не казати? Добре. Гадаю, ми з'ясуємо правду і без вашої допомоги, якщо це справді так. А звідки ви взяли, що той молодик, який вас чи не кохав, захотів вас убити?
— О, цим він погрожував часто. Між нами раз у раз спалахували сварки. Він приводив своїх приятелів, а я вдавала, ніби вони більше мені подобаються, аніж він, і тоді його опадала лють, і він аж сатанів. Він попередив, щоб я ретельно обмірковувала свої вчинки, що я не можу просто так із ним порвати. Що коли я не буду йому вірна, він мене порішить! Я просто думала, ніби він розігрує якусь мелодраматичну роль! — Ельвіра раптом посміхнулась. — Авжеж, це скоріше скидалося на жарт, я не думала, що його погрози реальні та серйозні.
— Ну,— виснував старший інспектор Дейві,— навряд, щоб такий молодик, як ви описали, направду поклав отруту в шоколад і надіслав його вам.
— Так, я сумнівалася теж,— зауважила Ельвіра. — І все ж, мабуть, це справа його рук, бо я не уявляю когось іншого. Тож душа в мене була не на місці, а потім, повернувшись сюди, я одержала записку. — Вона замовкла.
-Яку?
— Вона надійшла у конверті й була видрукувана на машинці. Ось н текст: "Будь напоготові, хтось хоче тебе вбити".
Старший інспектор Дейві підвів брови:
— Невже? Вельми цікаво. Еге ж, надзвичайно цікаво. І це вас бентежило? Вам було страшно?
— Авжеж. І я почала міркувати, кому могло б хотітися усунути мене зі свого шляху. Я спробувала з'ясувати, чи справді я дуже багата.
— Ну, ну.
— А потім у Лондоні стався ще один випадок. Я була в метро, і на платформі юрмилися люди. Мені здалося, ніби хтось спробував турнути мене на колію.
— Бідолашна дитино! — вигукнула Бесс Седжвік. — Облиш вигадувати. Батько знову ледь підвів руку.
— Так,— винувато сказала Ельвіра. — Не виключено, що все це плід моєї уяви, але по сьогоднішній лихій пригоді мені видається, ніби таке справді могло бути. — Вона раптом обернулася до Бесс Седжвік і палко вигукнула: — Мамо! Ти повинна знати, хто хоче мене вбити? Хто це може бути? Невже в мене є вороги?
— Бійся Бога, які в тебе вороги! — нетерпляче сказала Бесс Седжвік. — Не будь дурною. Ніхто не збирається тебе вбивати. Навіщо це?
— Хто ж тоді стріляв у мене ввечері?
— У такий туман,— сказала Бесс Седжвік,— тебе могли з кимось переплутати. Ви не припускаєте такої можливості? — спитала вона, звертаючись до Батька.
— Так, гадаю, таке цілком можливе,— відказав старший інспектор Дейві. Бесс Седжвік пильно глянула на нього. Йому навіть здалося, ніби вона тихо сказала: "пізніше".
— Добре,— бадьоро сказав він,— краще обговоримо зараз деякі інші факти. Звідки ви йшли увечері? Чого ви йшли такого мрячного вечора Понд-стріт?
— Вранці я відвідала навчальні заняття з мистецтва, потім пішла обідати зі своєю подругою Бріджет. Вона мешкає на майдані Сіслоу. Ми пішли до кінотеатру, а коли вийшли, упав туман, він дедалі густішав — от я й подумала, що, мабуть, краще не їхати додому.
— Ви вмієте кермувати, га?
— Так, торік улітку я склала іспит і одержала права. Щоправда, з мене ще не бозна-який водій і в тумані їздити я боюся. Ось чому мати Бріджет запропонувала мені залишитися на ніч. Я зателефонувала двоюрідній сестрі Мільдред, у якої я мешкаю в Кенті.
Батько кивнув головою.
— Я повідомила, що залишаюся на ніч. Вона відповіла, що це вельми розумно.
— А що далі? — запитав Батько.
— Зненацька туман немовби порідшав. Ви ж бо знаєте, які тут тумани. Тож я заявила, що таки поїду до Кента. Попрощалася з Бріджет і вирушила в путь. Потім знову впав туман. Мені це було дуже неприємно. Я потрапила у смугу густої мли і збилася зі шляху. Я не знала, де я. За якийсь час зрозуміла, що опинилася біля лондонського Гайд-парку і дійшла висновку, що було б шаленством їхати до Кента в такому тумані. Спочатку я мала намір повернутися до Бріджет, та потім згадала, що збилася зі шляху. І тут до мене дійшло, що я зовсім близько від цього затишного готелю, куди дядько Дерек водив мене після мого повернення з Італії. От я й подумала — поїду туди, може, мені дадуть номер. Я дуже легко знайшла готель — за місцем автостоянки — і рушила вулицею до готелю.